65. Головні вектори сучасної української геостратегії

Після глобальних політичних трансформацій, які відбулися наприкінці ХХ століття, на міжнародній арені з’явилася низка нових держав, які свого часу входили в зону сухопутної могутності. Серед них неабияке місце займає незалежна Україна. Вона утверджується в геополітичному контексті світової цивілізації, визначає свої пріоритети, національні інтереси і виробляє стратегію і тактику їх реалізації. За своїми геополітичними параметрами незалежна Україна займає провідне місце на східноєвропейському просторі. Геополітичними реаліями, що визначають українську геостратегію є США, ЄС та Росія.

Характеризуючи сучасні українсько-російські відносини можна констатувати більш визначений, прагматичний і жорсткий підхід російського керівництва у відносинах з Україною. У відносинах з Росією існує низка проблем – заборгованість за енергоносії, передача Росії за борги частини державної власності України, делімітація та демаркація кордонів, проблема Чорноморського флоту, острову Тузла, громадянства та ін.

Україна послідовно проводить двосторонні відносини зі США як могутньою наддержавою, статус якої визначається їх економічною і військовою могутністю, впливом на міжнародні фінансові організації, лідерством у розробці й впровадженні новітніх технологій. Об’єктивно Сполучені Штати Америки зацікавлені (це відповідає їхнім стратегічним інтересам) у тому, щоб Україна розвивалася як демократична країна, увійшла в європейські структури як держава-партнер, зберігала незалежність. Адже без України Росія втрачає статус імперії. Щодо економічних відносин, то український ринок цікавить США настільки, наскільки американський знаходить його привабливим. США займають перше місце за рівнем інвестицій в економіку України, хоча цей рівень є незначним порівняно із американським капіталовкладенням в Польщу і Угорщину. Провідним у зовнішній політиці України є євро інтеграційний та атлантичний вектор. Розширення ЄС поставило перед Україною та її європейськими партнерами завдання пошуку нової ефективної форми відносин. У цьому контексті важливе значення матиме реалізація Європейським Союзом концепції «Ширша Європа – сусідство: нові рамки відносин з нашими східними та південним сусідами», прийнятої в березні 2003 р. У нещодавно прийнятому «Плані дій Україна-Європейський Союз» зазначається, що ЄС і Україна мають спільний кордон і як безпосередні сусіди будуть посилювати свою політичну та економічну взаємопов’язаність. Такий підхід заснований на спільних цінностях, власності та диференціації. Цей документ є важливим кроком у європейській політиці сусідства і сприятиме наближенню українського законодавства до норм та стандартів ЄС, спільним зусиллям у просуванні до напрямку Зони вільної торгівлі Європейського Союзу після вступу України до СОТ.

66. Геополітичний сенс Кримської проблеми

Українські дослідники А. Нікіфоров.А. Мальгін та С. Кисельов аналізують, так звану "проблему Криму", яка, на їх думку, аж ніяк не зводиться виключно до аспекту українсько-російських стосунків. "Проблема Криму", зазначає А. Нікіфоров, полягає у переважанні воєнно-стратегічного значення Криму над його транзитно-транспортним покликанням. Це пояснюється тим, що Крим розташований таким чином, що, з одного боку, він закриває шляхи до Азовського моря, Дону та Північного Кавказу, а з іншого - дає можливість у разі володіння ним встановити стратегічне панування у всьому басейні Чорного моря. Базування на території Кримського півострова сучасних засобів ведення бойових дій дозволяє контролювати максимальну кількість регіонів при мінімальній витраті зусиль. Такими регіонами є Балкани, Закавказзя, Близький Схід. "У радіусі дій бойових літаків типу Су-27, розташованих на кримських аеродромах, виявляються такі міста, як Баку, Тбілісі, Єреван, Дамаск, Бейрут, Анкара, Афіни, Софія, Бухарест, Тирана, Загреб, Сараево, Белград, Будапешт, Відень, Братислава, Варшава, Вільнюс, Мінськ, Кишинів, головні політичні й військово-промислові центри України та Російської Федерації".

Стратегічна ж вага Криму, на думку А. Нікіфорова, пояснюється тим, що Крим є межею Середземноморського басейну та Великого степу, мовою геополітичних понять - таласократії та телурократії, морської могутності та континентальної могутності, тобто осереддям зіткнення атлантизму та євразійства. Історично таке зіткнення набуло форми так званого східного Питання, яке для Росії завжди було питанням безпеки її південних та південноїйхідних кордонів, особливе значення у вирішенні якого і належать Криму і Чорному морю. "Крим - ключ до вирішення східного питання. Босфор і Дарданелли - замок. Оволодіння ключем забезпечує гегемонію у Чорному морі. Контроль над замком дозволяє закрити Чорноморський басейн". Закриття Чорноморського басейну, в свою чергу, дозволяє нейтралізувати могутність Євразії, відкинути її вглиб континенту, забезпечити торжество таласократії. Саме цим, на думку А. Нікіфорова, пояснюється підвищена увага до Криму з боку всіх держав, що мають геополітичні інтереси у Причорноморському регіоні.