- •1. Поняття геополітика та основні підходи до його визначення.
- •2. Геополітика та політична географія. Основні парадигми політичної географії.
- •3. Поняття політичного ландшафту.
- •4. Геополітичне поле та його різновиди.
- •5. Державна територія як поняття сучасної геополітики.
- •6. Кордон: визначення, види, функції, проблема якості.
- •7. Поняття національного інтересу в американській геополітичній традиції.
- •8. Французька геополітична школа про поняття національного інтересу.
- •9. Національна безпека: концепція та геополітичні чинники.
- •10. Механізм реалізації державних інтересів та його компоненти.
- •11. Баланс сил як поняття геополітики.
- •12. Теорія війни к. Клаузевіца як теоретична передумова виникнення класичної геополітичної думки.
- •14. Географічний синтез людської історії л. Мєчнікова.
- •15. “Органічна школа” ф. Ратцеля.
- •16. Ф. Ратцель про опозицію суші та води.
- •17. Геополітичні погляди р. Челлена.
- •18. Концепція морської могутності а. Мехена.
- •19. Х. Макіндер про географічну вісь історії. Арон про схеми Маккіндера, про їх ідеологічні наслідки
- •20. Французька школа географії людини.
- •21. Концепція “Серединної Європи” ф. Наумана.
- •22. Теорія континентального блоку к. Хаусхофера.
- •23. К. Хаусхофер про опозицію широтної і довготної експансії та її геополітичні наслідки.
- •24. Концепція Остленду в німецькій геополітичній школі.
- •25. Основні німецькі геополітичні теорії (після Другої світової війни)
- •26. Геополітична концепція к. Шмітта.
- •27. Поняття Росії-Євразії в російській політичній географії.
- •28. Континент Євразії та його географічні і культурно-історичні виміри.
- •29. Теоретичні передумови євразійства.
- •30. Євразійська концепція м. Трубецького та місце „української проблеми” в ній.
- •31. Доктрина Монро та її геополітичний сенс.
- •32. Геополітика н. Спайкмена та с. Коена.
- •33. Основні поняття та положення атлантизму
- •34. Принцип обмеженої війни у концепції атлантизму.
- •35. Євразійська геостратегія атлантизму з. Бжезінського.
- •36. Сценарії розвитку сучасної російської геостратегії
- •38. Велика Європа ж. Тіріара.
- •39. Ж. Парвулеско про геополітичні підстави єдиної Європи.
- •40. Й. Лохаузен про геостратегічне значення Перської затоки.
- •41. Європейські пріоритети сучасного атлантизму.
- •42. Офіційний Ватикан про єдину Європу.
- •43. М. Фуше про геополітичні контури та провідні мотиви “будування” Європи.
- •44. Р. Гріффтіс про основи єдиної Європи
- •45. Постмодерні засади сучасної геополітики.
- •46. Форми та сценарії насилля у сучасному світі. Поняття соцієтальної безпеки.
- •47. Передумови виникнення та головні напрями сучасної глобалістики. Глобалістика та концепція “сталого розвитку”.
- •48. Теоретичні аспекти сучасних глобалізаційних процесів.
- •50. Геополітика та геоекономіка. Геоекономіка та проблема національної безпеки.
- •51. Геополітична концепція мондіалізму. Ж. Атталі „Лінії горизонту”.
- •52. Арон про можливі образи світ.Уряду.
- •53.Великодержавність та її сценарії
- •54. Сучасний світ.Порядок.Проблеми та підходи
- •55. Концепція світ.Порядку Рим.Клубу
- •56. Бодуен про осн.Фактори світ.Порядку
- •57. Ж. Бодуен про основні концепції розвитку "третього світу".
- •58.Геополітична модель світового порядку 3. Бжезінського та нова стратегічна концепція Атлантичного союзу.
- •59. Концепція світ.Порядку Кіссінджера
- •60. Хантінгтон про цивіл.Аспекти світ.Порядку
- •61. «Розколота цивілізація» та поняття уніполя
- •62. Гексагональна модель світ.Порядку
- •63.Прагматизм як геополітична концепція сучасної Росії.
- •64. Україна в сучасних американських геополітичних концепціях
- •65. Головні вектори сучасної української геостратегії
- •66. Геополітичний сенс Кримської проблеми
- •67 Історичне обгрунтування геополітичних пріоритетів України у працях Михайла Грушевського
- •68. Геополітичні інтенції політико-географічних розвідок Степана Рудницього
- •69. «Всеукраїнська трилогія» Юрія Липи та її геополітичний сенс
- •70. Концепція нац. Безпеки Укр.
- •71. Суч. Цивілізаційна геополітика. Проблеми та перспективи розв.
- •72. Мілютін «Критичне досл. Значення воєнної географ. Та воєнної статистики»
- •73. Тойнбі «Світ і Захід»
- •74. Трубецькой «Європа і людство»
- •75. Цимбурський «Росія-Європа» третя осінь цивілізації»
34. Принцип обмеженої війни у концепції атлантизму.
Сформульований Кіссінджером у книзі "Ядерна зброя та зовнішня політика". Стратегічна доктрина США у доядерну епоху базувалася на 2 основних положеннях: суто географічній гарантованості безпеки США та неможливості "ніяких проміжних станів між тотальною війною та тотальним миром". Головна увага доктрини була зосереджена на питаннях відкритої загрози, тобто воєнної агресії проти території США. Незначні зміни у рівновазі сил розглядалися як не варті уваги. Однак ядерна техніка вперше створює можливість зміни рівноваги виключно за рахунок технічного прогресу. Жодне захоплення території, навіть окупація всієї Зх.Європи, не могло відобразитися на стратегічній рівновазі так, як успіх СРСР у ліквідації атомної монополії США. Ядерна зброя зумовлює й різноманітність форм нападу, серед яких починають переважати політичні та психологічні. Виникає потреба сформулювати нову стратегію, оскільки уявлення про агресію як про відкритий воєнний акт та поняття про війну як про неминучу тотальну боротьбу не відповідають епосі ядерної зброї. Така стратегія не може бути зведена до політики стримування, яка переносить основні положення стратегічної доктрини доядерної епохи у нові історичні умови, не враховуючи наступні моменти
1. Рушійна могутність сучасної зброї позбавляє перемогу у всезагальній війні сенсу. Чим більш загрозливою стає могутність ядерної зброї, тим менш імовірною є можливість її використання. Політика стримування втрачає ефективність та переконливість, адже воєнна могутність завжди має поєднуватися з готовністю її застосування. Стримуючий засіб, застосувати який страшно навіть у випадку серйозної загрози, перестає бути таким. Приклад: війна у Кореї, втрата США північної частини Індокитаю, Суецька криза.
2. Воєнна перевага, на якій базується політика стримування, втрачає вирішальну роль, оскільки кожна сторона може знищити основні матеріальні ресурси іншої за допомогою стратегічних ударних сил.
3. Політика стримування ігнорує психологічні аспекти ядерної загрози: коливання державних діячів стосовно прийняття рішення про початок всезагальної ядерної війни та страх прорахунку. Стратегія "словесних погроз", до якої зводиться політика стримування, ігнорує національно-визвольну революцію, здатну створити напружену міжнародну обстановку незалежно від планів великих держав і змусити їх, всупереч власній волі, сперечатися з приводу певних районів.
4. Політика стримування не дозволяє швидко розпізнати джерело загрози, оскільки орієнтована на відсіч виключно прямої загрози США і передбачає використання усієї їх воєнної сили в так званий Атомний день. Звідси висновок, що США не повинні брати участь у війні за периферійні райони та утримувати надто великі військові сили неядерного призначення, оскільки це спричиняє значну напругу економіки.
Нездатність знайти оптимальний спосіб застосування ядерної зброї з найменшим ризиком робить стратегію обмеженої війни єдино прийнятним засобом політики в атомну епоху. Обмежена війна ведеться заради конкретних політичних цілей і розрахована, щоб надломити волю противника, а не придушити її остаточно. Це означає, що умови, які пропонуються противнику, мають здаватися йому більш привабливими, ніж перспектива подальшого опору. Кінцева мета обмеженої війни: знесилити противника шляхом створення проміжних ситуацій між беззастережною окупацією та положенням, що існувало до початку війни. Стратегія обмеженої війни спрямована на створення ситуацій, які могли б збільшити потенційні розбіжності між членами соціалістичного блоку. Першим кроком має стати роз'єднання СРСР та Китаю.
З воєнної точки зору обмежена війна характеризується наступним:
1) обмеженістю певним географічним районом;
2) неповним використанням противниками всіх наявних у їх розпорядженні видів зброї;
3) використанням всіх видів зброї, але лише проти певних цілей та об'єктів. Р
Різновидами обмеженої війни є:
1) каральні експедиції;
2) війни між нерівними за своєю силою учасниками (США – Нікарагуа, США – Корея), де більш сильна держава утримується від використання всієї своєї могутності з тих чи інших причин;
3) війни між великими державами, масштаби яких не розширюються за мовчазною згодою обох сторін.
Обмежена війна не переслідує суто воєнних цілей, і будучи передусім політичним актом, визначається рисами:
1) рівень моральних сил має вирішальне значення не лише для прийняття рішення про вступ у війну, а й протягом воєнних дій;
2) перемога не несе остаточного рішення, а поразка не тягне таких наслідків, як національна катастрофа;
3) особливе значення "дипломатичних демаршів", що мають продемонструвати можливість розумного врегулювання конфлікту;
4) обмежена війна є засобом перевірки рішучості сторін під час конфлікту, показником важливості для них спірних питань.
Три передумови ефективності політики обмеженої війни:
1) здатність чинити тиск іншими засобами, аніж шляхом створення загрози загальної ядерної війни;
2) можливість створити атмосферу, у якій будь-яка суперечка не буде породжувати думки, що на карту поставлене подальше існування нації;
3) здатність зберігати контроль над громадською думкою, коли виникнуть розбіжності, чи справді подальше існування нації не поставлене на карту.
Таким чином, політика обмеженої війни залежить від гнучкості воєнної політики, витонченості дипломатії та рішучості керівництва країни.
В ядерну епоху можливі чотири різновиди обмеженої війни:
1) війни, які ведуться другорядними країнами, незалежно, виникає чи не виникає при цьому небезпека вступу в них якихось великих держав;
2) війни з участю або західних держав, або радянського блоку проти країн, що знаходяться у менш вигідному становищі, й за умови невеликої імовірності втручання ззовні (втручання СРСР у справи інших соціалістичних країн або ж воєнна акція США у Західній півкулі);
3) конфлікти, які спочатку мають форму боротьби між великою та малою державами, але можуть отримати й більш значні розміри (виступ Китаю проти Південного В'єтнаму);
4) війни між великими державами.
Три причини необхідності розробки стратегії обмеженої війни:
1) обмежена війна – єдиний засіб за прийнятну ціну перешкодити захопленню радянським блоком периферійних районів Євразії;
2) наявність широких воєнних можливостей, що передбачені стратегією обмеженої війни, підвищує шанси держави отримати перемогу у всезагальній ядерній війні;
3) здатність використовувати максимум сил під час неатомного конфлікту збільшує вірогідність зміни стратегічної рівноваги на користь США, передусім на континенті Євразії.
Зазначені причини визначають і найбільш імовірні райони ведення обмеженої війни. Не належать ті, у яких держава має значну психологічну перевагу. Такі райони є достатньо захищеними простою впевненістю противника, що напад на них призведе до ядерної війни. Це територія Зх.Європи для США чи соц.країн для СРСР. Оскільки зростання могутності ядерної зброї спричиняє зростання впевненості щодо неприпустимості її застосування, безпека цих районів усе більше буде залежати від здатності великих держав вести дії локального характеру. Зоною найбільш вірогідного виникнення обмежених війн називає дугу, яка простягається на схід від Туреччини впродовж усієї периферії Євразії.
Е. Шопрад, стаття "Велика гра". Застосовує положення Кісінджера про обмежену війну як інструмент політики стосовно реалій постбіполярного світу. Регіональні конфлікти сучасності можна зрозуміти лише у глобальному контексті небажання Росії та Китаю "визнавати диктат американського імперіалізму", яке лежить в основі нової "Великої Гри". Прагнення США підірвати російський вплив знаходить вираз у просуванні НАТО в Сх.Європу, в боротьбі за сфери впливу, яка розгортається в Середній Азії, на Кавказі та на Україні. Косовський конфлікт теж є проявом Великої Гри. Остання, набуваючи світового масштабу, спричиняє опозицію американської ліберальної демократії до так званого "клубу проклятих": Китаю, Ірану, Пн.Кореї, Куби та Іраку. Врахування цієї опозиції дозволяє, наприклад, зрозуміти спроби Пекіна зблизитися з Ханоєм чи пояснити зближення Дамаска, Багдада та Тегерана попри серйозні регіональні протиріччя.