47. Передумови виникнення та головні напрями сучасної глобалістики. Глобалістика та концепція “сталого розвитку”.

Глобалізація охоплює декілька процесів: інтернаціоналізація економіки; розвиток єдиної системи світового зв'язку; зміна чи послаблення функцій національної держави; активізація діяльності транснаціональних недержавних утворень етнічних діаспор, релігійних рухів, мафіозних угрупувань тощо. Вперше використав Левітт: злиття ринків окремих продуктів, які виробляються багатонаціональними корпораціями. Більш широкого значення надали представники Гарвардської школи бізнесу: Оме: Світ без кордонів: світова економіка визначається сьогодні взаємозалежністю 3 центрів ЄС, США та Японія, економічний націоналізм окремих держав втратив сенс, а головними акторами на економічній сцені стали глобальні фірми.

Основні теоретичні передумови:

1) Холізм як образ єдиного взаємопов’язаного світу або так званої нерозривної єдності

2) Ідеї постмодернізму стосовно множинного розмаїття світу і принцип все у всьому

3) Світ-системний підхід, або розгляд світу як деякої цілісності

Напрями глобалістики: 1) Соціологічний – вивчення економічних та політичних світовідносин; проблеми глобалізації світової економіки та світового політичного порядку 2) антропоекологічний, або аналіз стосунків суспільства і природи; проблеми виживання людства, 3) культурологічний – дослідження класичних та сучасних цивілізацій, проблеми глобалізації культур та з'ясуванні можливості народження глобальних культур на основі загальнолюдських цінностей або ж на підставі відродження універсальних західноцентриських цінностей.

Концепція сталого розвитку. Це яскраво виражена антропоцентрична концепція, що передбачає такий економічний розвиток, який не має згубного впливу на довкілля. Результати тривалих досліджень і пошуків були подані у вигляді концепції в 1987 р. у доповіді «Наше загальне майбутнє», підготовленій ЮНЕП і відомій як звіт Комісії Х.Брутланд. Офіційне визнання поняття «сталого розвитку» отримало на конференції ООН «Навколишнє середовище і розвиток» (Ріо-де-Жанейро, 1992). Згідно з прийнятими в Ріо-де-Жанейро документами стійкий розвиток передбачає:

• право людей на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

• охорону навколишнього середовища як невід'ємну частину процесу розвитку;

• задоволення потреб у сприятливому навколишньому середовищі як нинішнього, так і майбутніх поколінь;

• зменшення розриву в рівні життя між народами світу, а також між бідними і багатими в кожній країні;

• удосконалювання природоохоронного законодавства;

• відмову від моделей розвитку виробництва і споживання, що не сприяють стійкому розвитку.

Довгостроковим є розвиток за якого масштаби експлуатації ресурсів,спрямованість інвестицій та орієнтація технічного розвитку узгоджуються не лише з теперішніми, а й з майбутніми потребами. Такий розвиток є основою стійкого суспільства , що задовольняє потреби сучасного покоління, не полишаючи майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби також.