- •1. Поняття геополітика та основні підходи до його визначення.
- •2. Геополітика та політична географія. Основні парадигми політичної географії.
- •3. Поняття політичного ландшафту.
- •4. Геополітичне поле та його різновиди.
- •5. Державна територія як поняття сучасної геополітики.
- •6. Кордон: визначення, види, функції, проблема якості.
- •7. Поняття національного інтересу в американській геополітичній традиції.
- •8. Французька геополітична школа про поняття національного інтересу.
- •9. Національна безпека: концепція та геополітичні чинники.
- •10. Механізм реалізації державних інтересів та його компоненти.
- •11. Баланс сил як поняття геополітики.
- •12. Теорія війни к. Клаузевіца як теоретична передумова виникнення класичної геополітичної думки.
- •14. Географічний синтез людської історії л. Мєчнікова.
- •15. “Органічна школа” ф. Ратцеля.
- •16. Ф. Ратцель про опозицію суші та води.
- •17. Геополітичні погляди р. Челлена.
- •18. Концепція морської могутності а. Мехена.
- •19. Х. Макіндер про географічну вісь історії. Арон про схеми Маккіндера, про їх ідеологічні наслідки
- •20. Французька школа географії людини.
- •21. Концепція “Серединної Європи” ф. Наумана.
- •22. Теорія континентального блоку к. Хаусхофера.
- •23. К. Хаусхофер про опозицію широтної і довготної експансії та її геополітичні наслідки.
- •24. Концепція Остленду в німецькій геополітичній школі.
- •25. Основні німецькі геополітичні теорії (після Другої світової війни)
- •26. Геополітична концепція к. Шмітта.
- •27. Поняття Росії-Євразії в російській політичній географії.
- •28. Континент Євразії та його географічні і культурно-історичні виміри.
- •29. Теоретичні передумови євразійства.
- •30. Євразійська концепція м. Трубецького та місце „української проблеми” в ній.
- •31. Доктрина Монро та її геополітичний сенс.
- •32. Геополітика н. Спайкмена та с. Коена.
- •33. Основні поняття та положення атлантизму
- •34. Принцип обмеженої війни у концепції атлантизму.
- •35. Євразійська геостратегія атлантизму з. Бжезінського.
- •36. Сценарії розвитку сучасної російської геостратегії
- •38. Велика Європа ж. Тіріара.
- •39. Ж. Парвулеско про геополітичні підстави єдиної Європи.
- •40. Й. Лохаузен про геостратегічне значення Перської затоки.
- •41. Європейські пріоритети сучасного атлантизму.
- •42. Офіційний Ватикан про єдину Європу.
- •43. М. Фуше про геополітичні контури та провідні мотиви “будування” Європи.
- •44. Р. Гріффтіс про основи єдиної Європи
- •45. Постмодерні засади сучасної геополітики.
- •46. Форми та сценарії насилля у сучасному світі. Поняття соцієтальної безпеки.
- •47. Передумови виникнення та головні напрями сучасної глобалістики. Глобалістика та концепція “сталого розвитку”.
- •48. Теоретичні аспекти сучасних глобалізаційних процесів.
- •50. Геополітика та геоекономіка. Геоекономіка та проблема національної безпеки.
- •51. Геополітична концепція мондіалізму. Ж. Атталі „Лінії горизонту”.
- •52. Арон про можливі образи світ.Уряду.
- •53.Великодержавність та її сценарії
- •54. Сучасний світ.Порядок.Проблеми та підходи
- •55. Концепція світ.Порядку Рим.Клубу
- •56. Бодуен про осн.Фактори світ.Порядку
- •57. Ж. Бодуен про основні концепції розвитку "третього світу".
- •58.Геополітична модель світового порядку 3. Бжезінського та нова стратегічна концепція Атлантичного союзу.
- •59. Концепція світ.Порядку Кіссінджера
- •60. Хантінгтон про цивіл.Аспекти світ.Порядку
- •61. «Розколота цивілізація» та поняття уніполя
- •62. Гексагональна модель світ.Порядку
- •63.Прагматизм як геополітична концепція сучасної Росії.
- •64. Україна в сучасних американських геополітичних концепціях
- •65. Головні вектори сучасної української геостратегії
- •66. Геополітичний сенс Кримської проблеми
- •67 Історичне обгрунтування геополітичних пріоритетів України у працях Михайла Грушевського
- •68. Геополітичні інтенції політико-географічних розвідок Степана Рудницього
- •69. «Всеукраїнська трилогія» Юрія Липи та її геополітичний сенс
- •70. Концепція нац. Безпеки Укр.
- •71. Суч. Цивілізаційна геополітика. Проблеми та перспективи розв.
- •72. Мілютін «Критичне досл. Значення воєнної географ. Та воєнної статистики»
- •73. Тойнбі «Світ і Захід»
- •74. Трубецькой «Європа і людство»
- •75. Цимбурський «Росія-Європа» третя осінь цивілізації»
10. Механізм реалізації державних інтересів та його компоненти.
Механізм вирішення територ суперечок - механіз реалізації державних інтересів. Складові: правовий (мирний) м-зм - норми діючого міжнародного права; не правовий (застосування сили у випадках, що не передбачені наявним міжнар правом).
Сила і могутність не є тотожніми. Сила - засоби або збройні ресурси держави. Могутність - 1.людські взаємини (між державами). 2. Це застосування сили за певних обставин для здійснення певних завдань/цілей. Сила може бути потенційною (ресурси, якими держава володіє на папері) і реальною (мобілізовані ресурси).
Мобілізаційний коефіціент - пропорція людей спромож-них воювати з одного боку і ефекивно мобілізованих з іншого боку. Оптимум сили - додавання собі надмірної сили може ослабити, зрада союзників. Могутність держави на міжнар арені - це спроможність навязувати свою волю іншим. Головні елементи: простір, наявні матер ресурси, знання, яке дозвол перетворити ресурси на зброю, кількість людей і вміння робити з них солдат, організація армії, дисципліна, якість цивільного управління та військового командування в часи миру і війни.
Могутність в часи війни - залежить від військової сили і вміння її використовувати. М в часи миру - залежить від засобів насильницького х-ру, які вваж легітимними відповідно до норм міжнар права та від вміння переконувати або примушувати не вдаючись до сили, від вміння не дозволити себе одурити, залякати або розколоти. Засоби могутності в часи миру: *засоби економ тиску; *психо-політ засоби; *засоби насилля (1.символічні дії - дипломатія канонеру, 2.потаємні--"замахи в сутінках", терористи, переслідування)
Арон - мир опирається на могутність. Класифікація миру: *рівноваги, *гегемонії, *імперської влади.
Аснер про фактор сили у постбіполярному світі. Осн робота: "Насилие и мир". Проблеми: Сучасні форми політичного насилля. П. Аснер про насилля у сучасному світі. Фактор регіоналізації. Тероризм. Загроза. Страх. Паніка. Демократія. За полвека исследования насилия Аснеру пришлось описать круг: начать с философии, перейти к междунар отношениям, «вернуться к философии и к строению души». Поразительная черта нынешних чел-их отношений: особый тип много аспектности, особое сочетание независимости с взаимо зависимостью, вызывает, всевозможные парадоксы в различении: запугивания и обороны, военной силы и дипломат влияния, гибкости и безопасности.
11. Баланс сил як поняття геополітики.
Термін “баланс сил” має 3 значення:
1. Функціональний закон системи міжнародних відносин, що властивий всім її історичним станам. Каплан: сам термін є тривіальним, бо кожна система міжнародних відносин має баланс сил.
2. Зовнішньополітична діяльність держав, спрямована на підтримку чи відновлення рівноваги політика «балансу сил». Арон: якщо політика могутності означає, що держави не визнають ні арбітра, ні суду, ані закону, вищих за свою волю і завдячують існуванню та безпеці лише собі або союзникам, політика балансу сил передбачає, що жодна держава не може нав'язати іншим волю за винятком, коли володіє настільки могутніми ресурсами, що суперники наперед визнають марність опору;
3. Концептуальний вираз стану системної рівноваги у свідомості теоретиків і практиків міжнародних відносин у форми різних концепцій рівноваги, доктрин, теорій.
Арон: політика рівноваги диктується тим, що державам, які хочуть зберегти незалежність, треба бути обачними не опинитися в залежності від держави, що матиме засоби диктату, яким неможливо чинити опір. Тому політика рівноваги зводиться до маневрів, спрямованих, щоб перешкодити одній державі зібрати сили, які б перевищували сили її суперників, об’єднаних в коаліцію. Розрізняють політику:
Багатополярної рівноваги сукупність правил поведінки, які випливають з небажання держав об’єднатися у вселенській монархії. Держава, яка їх дотримується, діє як національний актор актор, що прагне посилити вплив, але не на стільки, щоб перетворитися на наднаціонального актора.
o Діяти заради розширення своїх можливостей, але краще шляхом переговорів, аніж війни
o Краще воювати, ніж позбавитись можливості розширитися.
o Краще зупинити війну, аніж повністю знищити одного з основних національних акторів.
o діяти проти будь-якої коаліції чи одиничного автора, якщо вони прагнуть домінування стосовно інших акторів системи.
o діяти проти авторів, які підтримують наднаціональні організаційні принципи
o дозволяти тим із основних національних акторів, які були переможені чи обмежені в діях, знову залучатися до системи й приймати їх як рольових партнерів чи сприяти входженню раніше неосновних акторів до категорії основних національних акторів.
Каплан: система балансу сил є мультиполярною й передбачає існування не менше 5 великих держав. Оскільки тут відсутня зовнішня політична сила, яка контролює поведінку національних акторів, незасвоєння одним правил системи уможливлює її руйнування. Політика багатополярної рівноваги перетворюється на політику біполярної рівноваги, якщо система балансу сил трансформується у біполярну систему якщо 2 національні актори та союзники утворюють переважаючі блоки, а організаційна структура одного з них має характер, який неможливо послабити пропозиціями чи винагородами.
Чинники нестабільності системи багатополярної рівноваги:
- існування значимих національних акторів, які не погоджуються грати за правилами.
- існування нац. актора, чиї правила націон. політики орієнтовані на встановлення наднаціон. системи.
- недоліки в інформаційному забезпеченні системи прийняття рішень національними акторами чи персональні девіантні дії окремих людей;
- труднощі матеріально-технічного забезпечення балансу сил.
Політику біполярної рівноваги здійснюють 3 види дійових осіб (Арон), що діють за різними правилами:
А) ті, що стоять на чолі коаліції (не дати посилитися другій великій державі або її коаліції й одночасно підтримувати єдність у власній коаліції)
Б) ті, які зобов’язані брати участь у конфліктах і надавати допомогу одному з головних блоків: 1) інтерес коаліції є їх власним інтересом; 2) інтерес коаліції повністю не збігається з їх власним інтересом.
В) держави, які прагнуть і можуть залишатися за конфліктом: 1) зовнішні щодо системи (мають підстави втрутитися, якщо вважають, що перемога 1 з 2 таборів принесе вигоди, які переважають витрати, необхідні для підтримки для досягнення перемоги; бояться перемоги 1 таборів, імовірної без їх втручання). 2) перебувають у системі. Їх вибір придатися до 1 з 2 блоків чи зберегти нейтральність залежить, наскільки безпечно залишатися на самоті. Вирішальним є географічне положення держави та власні ресурси.
Загальні правила здійснення політики біполярної рівноваги (Каплан):
1. Прагнути до розширення своїх можливостей порівняно з можливостями іншого блоку.
2. Краще воювати будь-якою ціною, ніж дозволити іншому блоку досягти пануючого положення
3. прагнути підпорядкувати цілі універсальних акторів своїм цілям, а цілі протилежного блоку цілям універсальних акторів.
4. прагнути до розширення свого блоку, але зберігати терпимість щодо країн, які не приєдналися у випадку, якщо нетерпимість може призвести до тяжіння цих країн до протилежного блоку.
Сьогодні поняття балансу сил поступається стратегічного партнерства, щоб акцентувати співробітництво як більш актуальне для постбіполярного світу порівняно з протистоянням сил і могутностей. Стратегічне партнерство 1) наявність принципово важливих для країн-партнерів стратегічних цілей; 2) наявність спільних поглядів з ключових проблем міжнародної політики, глобального і регіонального розвитку.