16. Ф. Ратцель про опозицію суші та води.

Вперше з'являється опозиція суші та води, визначальна для класичної геополітики. Зміст: землероб зрештою підкорює собі землю, а море ніколи остаточно не може бути підкорене людиною. Море носій прогресу в історії й виховує справжню велику державу. В замкнутому середовищі материкових земель розвиваються лише напівкультури. Суша і море по-різному впливають на характер народів. Горизонти народів які бачать навколо море, завжди ширші від горизонтів жителів суші, погляд яких затуляють ліс і гори. Тому першим властивий дух сміливості та витривалості.

Виникнення мореплавання за значенням = винайденню вогню: єдине людство могло виникнути лише, коли була подолана межа моря. Перший крок до моря початок всесвітньої історії людства. Море сприяє розмежуванню і відокремленню народів і їх різноманітності, у якій полягає рух історії. Цей рух здійснювався "від берега до берега", через освоєння морів, площа кожного з яких мала історичне значення. Головні етапи становлення всесвітньої людської історії: переплиття через Середземне море, Індійський, Атлантичний та Тихий океани. Тихий океан остання велика справа в області географічних відкриттів.

Наближається до поняття "берегової зони", яке є своєрідним синтезом моря і суші. Оскільки море не можна завоювати ні працею, ні військовою силою, вихідні пункти морського сполучення та морського панування мають бути на суші. Море впливає на силу держави, визначаючи її статус як світової. Сухопутна торгівля має прокладати шлях серед іноземних держав, вдаватися до переговорів та користуватися послугами посередників. Морська торгівля знає лише вільне море, де достатньо знищити один флот, щоб оволодіти морем. Тому сухопутна торгівля джерело багатства, морська ще й сили.

Спроба формулювання закону морського панування: велика влада випливає з невеликого простору зі значними наслідками, але залежить і від величі окремих рішень. Друга складова морського панування пояснюється пасивністю моря: море лише шлях між двома ділянками суші, що є пасивним до перебігу подій, які переміщуються по ньому з суші на сушу.

Продовженням морів усередину країни є річки. Річки спрямовують культурне життя країни у бік морів, у які впадають. Внутрішні ріки найбільш природні та зручні шляхи сполучення. Країни з численними судноплавними річками у більш сприятливих умовах, ніж бідні річками. Кожна частина річкової течії має значення в сенсі розподілу шляхів сполучення, з якого випливає й політичне значення. Пороги спонукали зупиняти плавання, броди полегшували перехід через річку - привід стягнення мита та примусових платежів. Мости та переправи завжди були джерелами політичної могутності. Річкові острови полегшували сполучення та зведення мостів. На таких островах виникли зародки міст, які з часом перетворилися на значущі. Басейн річки водночас район торгівлі й може перетворитися на місцевість, заселену одним народом, потім і на окрему державу. Найбільш самостійна частина річки річкові низини, яким властива родючість ґрунту, зручність сполучень, більша безпека порівняно з сухопутними країнами. Річка має й стратегічне значення, обумовлене здатністю затримувати всі рухи, спрямовані під прямим кутом до її течії. Аналізує політичне значення тих частин суші, які виступають у море, та проток. Перші є місцями схову та ресурсними базами пануючого на морі флоту, останні провідниками, за якими виявляє себе сила на морі. Той, хто володіє Босфором, є володарем Чорного моря, а Гібралтар ключ до Середземного моря. Боротьба з морем теж має політичне значення, яке полягає у виправленні кордонів через створення нової суші, яку відвойовують у моря: засипаються бухти, у які може увійти противник, прикріплюються до суші острови, які він може знищити. Боротьба з морем спонукає людей об'єднуватися і протиставляти загальній небезпеці єдину згуртовану оборону, вчить їх діяти разом.

У праці "Народознавство" доводить необхідність географічного розгляду людства, яке має скласти основу для встановлення єдності і цілісності останнього. Прогрес цивілізації подібний до росту рослини, аніж до вільного польоту птаха. Людина завжди залишається пов'язаною з землею, тому єдність людства зв'язок із ґрунтом, що чинить значний вплив на внутрішній розвиток, розповсюдження та відносини між народами. Зв'язок із ґрунтом визначає: 1) залежність розселення людей від об'єднання материків на півночі та розрізнення їх на півдні, 2) густоту населення. Пн. півкуля за положенням, формою та простором має більше переваг для цілей розвитку людства. Тому вищі форми культурного розвиту зустрічаються на північ від екватора. Густота населення показник рівня культурного розвитку народів. Дикі народи розселені, а вища культура приносить більш високий ступінь щільності, яка є безпосереднім стимулом її розвитку. Аналізуючи різні народи, робить висновок, що різниця зумовлена не обдарованістю, а передусім різницею у зовнішніх умовах розвитку. На підставі цього він розробляє одну з перших геополітичних схем світу. На карті Землі вирізняє окремі "кола народів", що є носіями різних культурних типів західний (від Атлантики до Тихого океану), східно-азіатський, персько-індійський та еритрейський (афро-азіатський).

У роботі "Політична географія" розглядає державу як живий організм, який функціонує відповідно до природних процесів росту та занепаду і в якості такого не може бути утриманий раз і назавжди в чітко окреслених кордонах. У побудові організму вирішальна роль належить поверхні землі, а тому властивості держави є властивостями народу і землі. Найважливіші серед них розміри, положення та кордони, та характер і форму землі з її рослинністю та водами та її відношення до інших частин земної поверхні. Як організм, держава у розвитку підпорядкована "законам просторового росту":

1) простір держави зростає відповідно до зростання її культури;

2) зростання держави передбачає подальший розвиток ідей, торгівлі, підвищену активність у всіх сферах суспільного життя;

3) зростання держави відбувається за рахунок поглинання малих держав;

4) кордон периферійний орган держави, показник росту, сили або слабкості та змін у її організмі;

5) держава прагне до охоплення політично цінних елементів фізичного середовища берегових ліній, русел річок, районів, що багаті ресурсами;

6) поштовх до територ. росту приходить до нерозвинутих держав ззовні, від більш розвинутих держав;

7) тенденція до злиття характерна риса держави, яка переходить від однієї до іншої й постійно набирає силу.