22. Теорія континентального блоку к. Хаусхофера.

Карл Хаусхофер професор Мюнхенського університету, засновник Інституту геополітики в Мюнхені і Журналу геополітики. Праці: Геополітика Тихого океану”, Про кордони”, Геополітика панідей”, Теорія континентального блоку”.

Головною рушійною силою держави є розширення життєвого простору. Розширюючи свій життєвий простір, держава забезпечує собі економічну незалежність від своїх сусідів. Наявність такої свободи є показником дійсно великої держави.

Період панування морських держав закінчується і майбутнє за сухопутними державами. Цим пояснюється, що важливою подією сучасної світової політики є перспектива створення могутнього континентального блоку, який об’єднав би Європу з північчю і сходом Азії. Такий блок простягався б від Балтійського і Чорного морів до Тихого океану по осі Берлін-Москва-Токіо. Створення такого блоку диктується необхідністю протиставити політиці морських держав дієву політику сухопутних країн.

«Політика анаконди» подібна до гігантської змії, яка душить свою жертву так само, як це роблять морські держави, використовуючи блокаду сухопутних держав з боку моря. (Використовується ВБ та США)

У відповідь на «політику анаконди» використовується «політика потрійної запряжки» в центрі йде найбільш сильний кінь (Москва), а по бокам його підтримують більш покладисті коні. Маючи таку запряжку можна виграти у швидкості і могутності. На карті старого світу цій політиці відповідають 3 моря: Балтійське море, Адріатика і східне Середземномор’я та Японське море. Вони розміщені в районах найбільш важливих виходів Росії до океану і тому мають становити основні лінії континентальної політики Німеччини. Лише ідея Євразії, політично втілюючись у просторі, надасть Німеччині можливість довгострокового розширення її життєвого простору, а міцний зв’язок держав по цій осі (Німеччина-Росія-Японія) дозволить їй стати невразливою для методів анаконди англосаксонського світу.

23. К. Хаусхофер про опозицію широтної і довготної експансії та її геополітичні наслідки.

Поняття «великого простору». Цей термін виник у античні часи і уособлював тенденції розвитку держав, які були орієнтовані вздовж паралелей або на вісь схід-захід. Це стосувалося помірних, тропічних та субтропічних поясів. Лінія північ-південь цим терміном не охоплювалася, тому держави, що були розміщені вздовж великих річок, які текли по цій лінії північ-південь, не входили до Великого Простору.

Першим Великим Простором, який розвинувся по лінії Північ-Південь і тим самим прагнув меридіонального розвитку, було Китайське царство.

Це означає, що Європейська і Євразійська геополітична структура має у своїй основі широтну експансію (вздовж паралелей), а Східно-Азіатська геополітична структура – довготну експансію (меридіональну).

Першим широтним царством, була іспанська колоніальна система. Але у 40-х рр. ХХ ст. у геополітичне поле широтної динаміки вторгаються два геополітичні макроутворення, які орієнтовані по лінії меридіанів (Східно-Азійський блок і Панамериканський блок). Протистояння цих боків спричинило спробу СРСР перейти від «широтної стратегії» до «стратегії теплих морів»: виникнення Євро-Африканського проекту і активізацію Індією своєї політики стосовно тихоокеанських островів.

Нове геополітичне поле сильно відрізняється від картини Макіндера. Це пояснюється наступним. Якщо великий простір Східної Азії тяжіє до самообмеження власними континентальними кордонами, то США вважають контроль над усім американським континентом лише першим кроком у досягненні світового панування, намагаючись перетворити широтну експансію на основу власної світової могутності.

Це означає, що з часом геополітична експансія США буде орієнтована по лінії Захід-Схід і набуде характеру експансії по паралелям. Для забезпечення геополітичної незалежності Східна Азія змушена зміцнювати власні культурну і політичну форму шляхом створення на своїй периферії буферної зони безпеки. Тому геополітичне майбутнє світу після ІІ світової війни залежить, чи зможе англо-американська тенденція експансії вздовж паралелей прорвати опір Східно-Азійської експансії вздовж меридіанів. Головний пункт потенційного протистояння володарям широт переміщається на південний схід, бо південна лінія геополітичної експансії Східної Азії співпадає з ненаселеними районами Австралії, розміщеними між двома секторами зосередження англомовного населення, й загрожує колоніям зовнішнього півмісяця реальною можливістю бути змитими в море. Тому події, які будуть мати місце у Південно-Східній Азії матимуть вирішальне значення для нового переділу геополітичного простору, оскільки розпочинається процес формування нових меридіанних Великих Просторів, що набудуть у майбутньому вирішального стратегічного значення. Прикладами такого формування сьогодні є ісламські геополітичні утворення в Африці та процес звільнення азіатських країн від англійського панування.