30. Євразійська концепція м. Трубецького та місце „української проблеми” в ній.

На думку М. Трубецького розбудова Росії-Євразії та набуття останньою визначення "континенту у собі" передбачає пе¬редусім пошук "самодостатнього" культурного контексту. Саме зміна культури, є найбільш важливою для євразійства, зміну ж політично¬го ладу чи політичних ідей без зміни культури слід відкинути як несуттєву і недоцільну.

Першим кроком на шляху пошуку автентичного завданням розбудови Ро¬сії-Євразії культурного має стати усвідомлення відносної цінності європейської культури для запитів російського культурного будівництва. Це диктується тим, що, по-перше, європейська культура є романсько-германської - етнічної групи і, по-друге, базу¬ється на егоцентричних установці та оцінці.

Два положення які є базовими для створення культури Росії-Європи:

По-перше, творчість у межах культури відмінної від європейської не може бути класифікована як відхилення від прогресу та "загальнолюдської цивілізації"".

По-друге, висновком про можли¬вість цілковитого приєднання до культури, створеної іншим народом, виключ¬но за умови повного антропологічного змішування з цим народом.

Два завдання які стоять на шляху самодостатньої творчості

Перше завдання "пізнай самого себе" - аналіз усієї сукупності елементів національної психології російського народу та особливостей їх поєднання між собою(елемент національної психології – слов’янський елемент, через аналіз сім`ї народу).

Друге завдання “будь самим собою” - наданням цим сукупності та особливостям автентичних культурних форм(туранський елемент – східної орієнтації).

Російська культурна стихія являє собою поєднання слов'янського та туранського елементів, тяжіння яких один до одного, в свою чергу, є несвідомим фактом російського культурного життя. Усвідомлення цього факту передбачає осмислення механізму їх синтезу, знаходження деякої формули останнього з тим, щоб забезпечити існування Росії в якості особливо¬го світу. Ця формула: "оправославлення татарщи¬ни та туранізація візантійської традиції".

Найбільш вдалою формою вираження знайденої формули є євразійська ідея, яка поєднує слов'янську і туранську складові за допомогою констатування спільності їх історичної долі.

Ця ідея має стати ідеєю-володаркою, тобто ідеєю, відповідно до якої мають бути організовані всі сторони життя Росії-Євразії, в тому числі і її державність.

Українська проблема

В даний час ми присутні при захопленні крайової диференціацією російської культури. Зокрема, на Україні переважають прямо-таки прагнення до повного культурного сепаратизму. Значною мірою пояснюється це політикою радянської влади, потворствующей культурному сепаратизму для того, щоб цим обеззброїти сепаратизм політичний, далі - усуненням більшості найбільш кваліфікованої інтелігенції Україні від вирішальної ролі в культурній роботі і, з іншого боку, напливом галицької інтелігенції, національна самосвідомість якій зовсім знівечене як багатовіковим прилученням до духу католицизму, так і польським рабством і тією атмосферою провінційно-сепаратистської національної (точніше, мовної) боротьби, яка завжди була така характерна для колишньої Австро-Угорщини. Що стосується до населення України, то відомі шари цього населення співчувають не стільки тим конкретних форм, які приймає українізація, скільки тому, що цей рух на вигляд направлено до відокремлення від Москви - від Москви комуністичної: таким чином, культурний сепаратизм на Україну харчується антикомуністичними ( дрібнобуржуазними, за радянською термінологією) настроями відомих кіл населення; настрої ж ці самі по собі зовсім не пов'язані логічно з культурним сепаратизмом і, наприклад, при старому режимі служили, як раз навпаки, опорою централізму. До всього цього приєднується і та обставина, що творчість у "верхньому поверсі" культури, в якому загальноросійське єдність найсильніше може і повинно виявлятися, зараз утруднене і штучно обмежене завдяки політичного панування комунізму, який не дає іншим створювати культурних цінностей і в той же час сам нездатний створити вищих цінностей, що відповідають скільки-небудь розвиненим духовним потребам. Але головним чином захоплення українізацією пояснюється, звичайно, принадністю новизни і тим, що Україноманія, довгий час придушуються і загнаним у підпілля, раптом надали повну свободу дії. Як би там не було, в цій області в даний час, безсумнівно, спостерігається багато потворного. Українізація звертається в якусь самоціль і породжує неекономно і недоцільне розтрату національних сил. У майбутньому життя внесе, зрозуміло, свої поправки і очистить український рух від цього елемента карикатурності, який внесли в цей рух маніакальні фанатики культурного сепаратизму. Багато чого з того, що створено і створюється цими запопадливим націоналістами, приречене на загибель і забуття. Але сама правомірність створення особливої української культури, яка не співпадає з великоруської, вже не підлягає запереченню, а правильний розвиток національної самосвідомості вкаже майбутнім творцям цієї культури як її природні межі, так і її справжню сутність і справжню завдання - бути особливою українською индивидуацией загальноросійської культури. Тільки тоді культурна робота на Україну придбає такий характер, при якому в ній отримають можливість взяти участь (притому не за страх, а за совість) дійсно кращі елементи українського народу.

Це станеться тоді, коли в основу народного життя Україна (а також і інших областей Росії - Євразії) буде покладатися не потурання егоїстичним інстинктам і голому самоствердження біологічної особини, а примат культури і як особисту, так і національне самопізнання. До боротьби за ці ідеали євразійство і закликає всіх росіян - як великоросів, так і білорусів і українців.