- •1. Поняття геополітика та основні підходи до його визначення.
- •2. Геополітика та політична географія. Основні парадигми політичної географії.
- •3. Поняття політичного ландшафту.
- •4. Геополітичне поле та його різновиди.
- •5. Державна територія як поняття сучасної геополітики.
- •6. Кордон: визначення, види, функції, проблема якості.
- •7. Поняття національного інтересу в американській геополітичній традиції.
- •8. Французька геополітична школа про поняття національного інтересу.
- •9. Національна безпека: концепція та геополітичні чинники.
- •10. Механізм реалізації державних інтересів та його компоненти.
- •11. Баланс сил як поняття геополітики.
- •12. Теорія війни к. Клаузевіца як теоретична передумова виникнення класичної геополітичної думки.
- •14. Географічний синтез людської історії л. Мєчнікова.
- •15. “Органічна школа” ф. Ратцеля.
- •16. Ф. Ратцель про опозицію суші та води.
- •17. Геополітичні погляди р. Челлена.
- •18. Концепція морської могутності а. Мехена.
- •19. Х. Макіндер про географічну вісь історії. Арон про схеми Маккіндера, про їх ідеологічні наслідки
- •20. Французька школа географії людини.
- •21. Концепція “Серединної Європи” ф. Наумана.
- •22. Теорія континентального блоку к. Хаусхофера.
- •23. К. Хаусхофер про опозицію широтної і довготної експансії та її геополітичні наслідки.
- •24. Концепція Остленду в німецькій геополітичній школі.
- •25. Основні німецькі геополітичні теорії (після Другої світової війни)
- •26. Геополітична концепція к. Шмітта.
- •27. Поняття Росії-Євразії в російській політичній географії.
- •28. Континент Євразії та його географічні і культурно-історичні виміри.
- •29. Теоретичні передумови євразійства.
- •30. Євразійська концепція м. Трубецького та місце „української проблеми” в ній.
- •31. Доктрина Монро та її геополітичний сенс.
- •32. Геополітика н. Спайкмена та с. Коена.
- •33. Основні поняття та положення атлантизму
- •34. Принцип обмеженої війни у концепції атлантизму.
- •35. Євразійська геостратегія атлантизму з. Бжезінського.
- •36. Сценарії розвитку сучасної російської геостратегії
- •38. Велика Європа ж. Тіріара.
- •39. Ж. Парвулеско про геополітичні підстави єдиної Європи.
- •40. Й. Лохаузен про геостратегічне значення Перської затоки.
- •41. Європейські пріоритети сучасного атлантизму.
- •42. Офіційний Ватикан про єдину Європу.
- •43. М. Фуше про геополітичні контури та провідні мотиви “будування” Європи.
- •44. Р. Гріффтіс про основи єдиної Європи
- •45. Постмодерні засади сучасної геополітики.
- •46. Форми та сценарії насилля у сучасному світі. Поняття соцієтальної безпеки.
- •47. Передумови виникнення та головні напрями сучасної глобалістики. Глобалістика та концепція “сталого розвитку”.
- •48. Теоретичні аспекти сучасних глобалізаційних процесів.
- •50. Геополітика та геоекономіка. Геоекономіка та проблема національної безпеки.
- •51. Геополітична концепція мондіалізму. Ж. Атталі „Лінії горизонту”.
- •52. Арон про можливі образи світ.Уряду.
- •53.Великодержавність та її сценарії
- •54. Сучасний світ.Порядок.Проблеми та підходи
- •55. Концепція світ.Порядку Рим.Клубу
- •56. Бодуен про осн.Фактори світ.Порядку
- •57. Ж. Бодуен про основні концепції розвитку "третього світу".
- •58.Геополітична модель світового порядку 3. Бжезінського та нова стратегічна концепція Атлантичного союзу.
- •59. Концепція світ.Порядку Кіссінджера
- •60. Хантінгтон про цивіл.Аспекти світ.Порядку
- •61. «Розколота цивілізація» та поняття уніполя
- •62. Гексагональна модель світ.Порядку
- •63.Прагматизм як геополітична концепція сучасної Росії.
- •64. Україна в сучасних американських геополітичних концепціях
- •65. Головні вектори сучасної української геостратегії
- •66. Геополітичний сенс Кримської проблеми
- •67 Історичне обгрунтування геополітичних пріоритетів України у працях Михайла Грушевського
- •68. Геополітичні інтенції політико-географічних розвідок Степана Рудницього
- •69. «Всеукраїнська трилогія» Юрія Липи та її геополітичний сенс
- •70. Концепція нац. Безпеки Укр.
- •71. Суч. Цивілізаційна геополітика. Проблеми та перспективи розв.
- •72. Мілютін «Критичне досл. Значення воєнної географ. Та воєнної статистики»
- •73. Тойнбі «Світ і Захід»
- •74. Трубецькой «Європа і людство»
- •75. Цимбурський «Росія-Європа» третя осінь цивілізації»
30. Євразійська концепція м. Трубецького та місце „української проблеми” в ній.
На думку М. Трубецького розбудова Росії-Євразії та набуття останньою визначення "континенту у собі" передбачає пе¬редусім пошук "самодостатнього" культурного контексту. Саме зміна культури, є найбільш важливою для євразійства, зміну ж політично¬го ладу чи політичних ідей без зміни культури слід відкинути як несуттєву і недоцільну.
Першим кроком на шляху пошуку автентичного завданням розбудови Ро¬сії-Євразії культурного має стати усвідомлення відносної цінності європейської культури для запитів російського культурного будівництва. Це диктується тим, що, по-перше, європейська культура є романсько-германської - етнічної групи і, по-друге, базу¬ється на егоцентричних установці та оцінці.
Два положення які є базовими для створення культури Росії-Європи:
По-перше, творчість у межах культури відмінної від європейської не може бути класифікована як відхилення від прогресу та "загальнолюдської цивілізації"".
По-друге, висновком про можли¬вість цілковитого приєднання до культури, створеної іншим народом, виключ¬но за умови повного антропологічного змішування з цим народом.
Два завдання які стоять на шляху самодостатньої творчості
Перше завдання "пізнай самого себе" - аналіз усієї сукупності елементів національної психології російського народу та особливостей їх поєднання між собою(елемент національної психології – слов’янський елемент, через аналіз сім`ї народу).
Друге завдання “будь самим собою” - наданням цим сукупності та особливостям автентичних культурних форм(туранський елемент – східної орієнтації).
Російська культурна стихія являє собою поєднання слов'янського та туранського елементів, тяжіння яких один до одного, в свою чергу, є несвідомим фактом російського культурного життя. Усвідомлення цього факту передбачає осмислення механізму їх синтезу, знаходження деякої формули останнього з тим, щоб забезпечити існування Росії в якості особливо¬го світу. Ця формула: "оправославлення татарщи¬ни та туранізація візантійської традиції".
Найбільш вдалою формою вираження знайденої формули є євразійська ідея, яка поєднує слов'янську і туранську складові за допомогою констатування спільності їх історичної долі.
Ця ідея має стати ідеєю-володаркою, тобто ідеєю, відповідно до якої мають бути організовані всі сторони життя Росії-Євразії, в тому числі і її державність.
Українська проблема
В даний час ми присутні при захопленні крайової диференціацією російської культури. Зокрема, на Україні переважають прямо-таки прагнення до повного культурного сепаратизму. Значною мірою пояснюється це політикою радянської влади, потворствующей культурному сепаратизму для того, щоб цим обеззброїти сепаратизм політичний, далі - усуненням більшості найбільш кваліфікованої інтелігенції Україні від вирішальної ролі в культурній роботі і, з іншого боку, напливом галицької інтелігенції, національна самосвідомість якій зовсім знівечене як багатовіковим прилученням до духу католицизму, так і польським рабством і тією атмосферою провінційно-сепаратистської національної (точніше, мовної) боротьби, яка завжди була така характерна для колишньої Австро-Угорщини. Що стосується до населення України, то відомі шари цього населення співчувають не стільки тим конкретних форм, які приймає українізація, скільки тому, що цей рух на вигляд направлено до відокремлення від Москви - від Москви комуністичної: таким чином, культурний сепаратизм на Україну харчується антикомуністичними ( дрібнобуржуазними, за радянською термінологією) настроями відомих кіл населення; настрої ж ці самі по собі зовсім не пов'язані логічно з культурним сепаратизмом і, наприклад, при старому режимі служили, як раз навпаки, опорою централізму. До всього цього приєднується і та обставина, що творчість у "верхньому поверсі" культури, в якому загальноросійське єдність найсильніше може і повинно виявлятися, зараз утруднене і штучно обмежене завдяки політичного панування комунізму, який не дає іншим створювати культурних цінностей і в той же час сам нездатний створити вищих цінностей, що відповідають скільки-небудь розвиненим духовним потребам. Але головним чином захоплення українізацією пояснюється, звичайно, принадністю новизни і тим, що Україноманія, довгий час придушуються і загнаним у підпілля, раптом надали повну свободу дії. Як би там не було, в цій області в даний час, безсумнівно, спостерігається багато потворного. Українізація звертається в якусь самоціль і породжує неекономно і недоцільне розтрату національних сил. У майбутньому життя внесе, зрозуміло, свої поправки і очистить український рух від цього елемента карикатурності, який внесли в цей рух маніакальні фанатики культурного сепаратизму. Багато чого з того, що створено і створюється цими запопадливим націоналістами, приречене на загибель і забуття. Але сама правомірність створення особливої української культури, яка не співпадає з великоруської, вже не підлягає запереченню, а правильний розвиток національної самосвідомості вкаже майбутнім творцям цієї культури як її природні межі, так і її справжню сутність і справжню завдання - бути особливою українською индивидуацией загальноросійської культури. Тільки тоді культурна робота на Україну придбає такий характер, при якому в ній отримають можливість взяти участь (притому не за страх, а за совість) дійсно кращі елементи українського народу.
Це станеться тоді, коли в основу народного життя Україна (а також і інших областей Росії - Євразії) буде покладатися не потурання егоїстичним інстинктам і голому самоствердження біологічної особини, а примат культури і як особисту, так і національне самопізнання. До боротьби за ці ідеали євразійство і закликає всіх росіян - як великоросів, так і білорусів і українців.