38. Велика Європа ж. Тіріара.

Жан Тіріар (стаття „Надлюдський комунізм”) розвинув ідею континентальної держави, яка повинна змінити державу територіальну. На основі цієї ідеї обґрунтовує положення про Європу від Дубліну до Владивостоку. Така необхідність зумовлена наступними факторами:

- недостатність ідеї націоналізму для об’єднання європейських народів;

- фактичне існування декількох Європ, якими маніпулює Вашингтон;

- американська присутність у Європі, яка не лише породжує ризик війни і загрожує перетворенням Європи на поле битви, а й позбавляє американців можливості подолати кризу власного суспільства, яка розпочинається.

Майбутня єдина Європа, вважає Ж. Тіріар, в ідеологічному плані повинна базуватися на так званому націонал-комунотаризмі, тобто синтезі немарксистського комунізму та нерасистського націо¬нал-соціалізму. Як політичне утворення Єдина Європа буде мати за основу концепцію континентального націоналізму і існувати у вигляді імперії, право приєднання до якої буде надаватися не кожній державі.

Головні кроки для створення такої Європи є:

- усунення американського домінування у Європі та відмова від ідеї „фінляндизації” Німеччини, яка передбачає надання Німеччині статусу „обеззброєного нейтралітету”;

- укладання союзу зі сходом (Росія), розробка разом з ним власної доктрини Монро, девіз якої – „жодного американського солдата на Середземному морі”.

- визнання Росії не лише Європейською державою, а й єдиною Європейською країною, яка не залежить від світової американської імперії

- поєднання геополітичної концепції Хаусхофера (теорія континентального блоку) з могутністю російської армії.

Вирішальна роль у побудові нової Європи у Німеччини, яка стоїть однією ногою на сході, іншою – на заході. Тому вона найкраще може виконати роль посередника між Західною Європою і Сходом. Останні, скоряючись географії у створенні своєрідної спільноти доль, переміщають місце можливого військового протистояння марксистсь¬кого комунізму та демократизму в частину Африки, яка знаходиться між 20 градусами північної широти та 20 градусами південної широти і не є надто значущою для людства.

39. Ж. Парвулеско про геополітичні підстави єдиної Європи.

Фр.письменник Жан Парвулеско на підставі ідеї де Бенуа про спільне минуле європейських народів, робить висновок, що майбутнє „Великоконтинентальне європейське об’єднання” виключає Китай і має південно-східним полюсом Індію. Сенсом прогресуючої інтеграції Великого континенту є ядерне оточення Китаю ансамблем Великоконтинентальних держав, які утворюють вісь Париж-Берлін-Москва-Нью-Делі-Токіо.

Політично єдина Європа:

- становить велику перешкоду для реалізації США плану встановлення планетарної гегемонії,

- загрожує перетворенням США на другорядну державу у спосіб руйнування так званого „американського міфу”.

Цим пояснюється спроба США об’єднати зусилля з нейтралізації Великої Європи з прагненням Китаю протистояти своєму континентальному оточенню. До цих прагнень додаються різноманітні версії ісламського фундаменталізму, які географічно локалізовані вздовж південного берега Євразії. Протистояння США і Європи підпадає під загальну схему протистояння морської і континентальної могутності. Геополітичними підставами подолання цього протистояння на користь Європи є:

- усвідомлення особливої об’єднуючої місії Франції стосовно всіх елементів Великого континенту

- розуміння того, що ця місія зумовлена тяжінням Франції до Південної Америки, яка є континентом-дублером для США та Антарктики, контроль над якою разом з контролем над Арктикою дозволить Євразії отримати статус „imperium ultimum” – імперії без обмежень.

- підтримка претензій Індії на тотальну політичну гегемонію в Південній Азії, оскільки Індія є крайнім сходом для великого континенту.

визнання за Росією ролі „геополітичного рятівного мосту з Європи до Індії” внаслідок переміщення центру тяжіння сучасної великоконтинентальної політики із заходу на схід.