31. Доктрина Монро та її геополітичний сенс.

Концепція атлантизму послідовно проводить принцип морської могутності. Атлантизм лежить в основі американської геополітичної думки. Історичним першим документом атлантизму вважають доктрину Монро, або доктрину захисту західної півкулі. Вона була сформульована 2 грудня 1823 р. у посланні Президента США Монро Конгресу.

Головна ідея: невтручання країн Європи у внутрішні справи країн західної півкулі, яка оголошувалася зоною інтересів США. Зводилася до наступних положень:

1. Невтручання США у справи існуючих колоній чи залежних від європейських держав територій.

2. Відмова європейських держав від розгляду американських континентів як напрямку втручання.

3. Будь-які спроби такого розгляду будуть тлумачитися США як загроза своїм спокою і безпеці.

На підставі доктрини Монро Теодор Рузвельт сфор¬мулював принцип політики "великої дубинки": доктрина Монро може зобов'язати США, навіть всупереч їх бажання, здійснити функції міжнародної поліції у випадку безладу в інших країнах Нового світу чи їх нездатності покласти йому край. На думку американських науковців, Болдуін: доктрина Монро, в геополітичному відношенні за¬лишається правильною й у XX ст., оскільки США не можуть допустити панування іноземної держави в жодній частині Західної півкулі, особливо на північ від екватора. Ця доктрина зумовлює й вирішальність морської стратегії для США. "Імперативна необхідність" такої стратегії для безпеки останніх передбачає ізоляцію латиноамериканських країн від решти світу, включення Канади до сфери впливу США, перетворення Західної півкулі на острів, який відрізаний від інших континентів та знаходиться під виключною гегемонією США.

32. Геополітика н. Спайкмена та с. Коена.

Теоретичне обґрунтування атлантизму здійснене американським професором міжнародних відносин Ніколасом Спайкменом (1893-1943). Геополітичні підстави доктрини Монро, які полягають у гегемонії США над більшою частиною Нового світу. Безперечність гегемонії зумовлена географічним положенням США, завдяки якому є набагато сильнішими від сусідів на Півночі та Півдні, цілковито панують над центральною Америкою й спроможні чинити ефективний тиск на північну частину Південної Америки. Геополітика є аналітичним методом, що дозволяє здійснювати ефективну міжнародну політику. Географія є ключем до проблем воєнної та політичної стратегій, оскільки територія держави є базою під час війни й стратегічною позицією під час миру. Географічний фактор через постійність є найбільш фундаментальним у міжнародній політиці. Вперше два можливі напрямки зовнішньої політики США:

- ізоляціонізм виключність географічного положення США між 2 океанами позбавляє їх інтересу до боротьби держав, які знаходяться по той бік океанів, і змушує їх зосереджувати увагу на Західній півкулі.

- інтервенціонізм головна мета зовнішньополітичної стратегії США: збереженні рівноваги у Євразії та Азії, а вже потім у закріпленні володарювання США на Західній півкулі.

Обидва напрямки вбачають у географічному положенні США підстави для панування у Новому світі, але інтервенціоністи надають пануванню другорядного значення, ізоляціоністи висувають його на перший план.

Н. Спайкмену належать 2 нові геополітичні категорії:

1. Берегова зона/римленд за змістом наближене до "внутрішнього півмісяця" Макіндера. Різниця: "римленд" формувався не під тиском кочових народів суші (тоді тотожний "внутрішньому півмісяцю"), а сам зумовлював формування континентального простору. На цій підставі формулює тезу Макіндера: "Той, хто контролює Римленд, контролює Євразію, хто контролює Євразію, той контролює долі всього світу".

2. "Серединний океан" пн.-атлантичний простір, полюсами якого є Зх.Європа та Сх.узбережжя США на чолі з Нью-Йорком.

Поняття римленду та Серединного океану - серцевина політики "анаконди": контроль та придушення берегових зон приморських країн Африки й Азії, включаючи Індію та Китай. Політика анаконди складова політики сили. Головна мета зовнішньої політики боротьба за силу й вдосконалення позицій, що її зумовлюють. Сила означає здатність нав'язувати волю іншим і виривати поступки у тих, кому її не вистачає.

Сол Коен: усі регіони Землі можуть бути поділені на 4 геополітичні складові:

1) зовнішня морська (водне середовище), залежить від торговельного флоту та портів;

2) континентальне ядро, яке є тотожним Хартленду;

3) дисконтинуальний пояс берегові сектори, орієнтовані або всередину континенту, або від нього;

4) регіони, які не перебувають у геополітичній залежності від цього ансамблю.

Розрізняє також:

- геостратегічні типи регіонів орієнтовані на торгівлю та відкриту економіку морські держави та євразійсько-континентальний світ на чолі з наддержавами США та СРСР.

- геополітичні типи регіонів світ морських держав включає 4 геополітичні регіони: Англо-Америка та Карибські острови, Європа та країни Магрибу, Південна Америка і Південна Африка, острівна Азія та Океанія. Євразійсько-континентальний світ складається з 2 геополітичних регіонів Хартленду (СРСР та Східна Європа) і Східної Азії. Кожний геополітичний регіон характеризується спільними політично-економічними та соціокультурними особливостями й формується з однієї великої країни та декількох невеличких країн. На геополітичній карті світу розрізняє центри першого порядку США, Західна Європа, СРСР, Китай та Японія, і центри другого порядку Індія, Бразилія та Нігерія.