78. Правова система: поняття, особливості, види.

Дослідження поняття правової системи має суттєве значення для характеристики права конкретної держави. Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, відносини, формується у визначений історичний період, характеризується притаманними лише їй національними особливостями, де існують свої правові звичаї, традиції, національний правовий менталітет тощо.

Правова система – це сукупність усіх взаємопов’язаних, взаємодіючих і взаємо узгоджених юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин.

Структура правової системи – це внутрішня побудова, що характеризується цілісністю та єдністю її елементів, а саме:

• суб’єктів права;

• правових норм і правових принципів, які регулюють відносини між суб’єктами права;

• джерела права;

• правових відносин, правотворчості, право реалізації, правового виховання, юридичної практики;

• правової свідомості та правової культури;

• законності й правопорядку як результатів взаємодії структурних елементів правової системи та інше.

Беручи до уваги схожість структури, загальних та особливих ознак, значення та місце джерел (форм) права в конкретних національних правових системах, їх об’єднують у єдиний тип (сім»ю).

Сім’я правової системи – це сукупність національних правових систем держав, які виділені на основі ознак, що характеризують схожість побудови системи права та системи законодавства, місце та значення джерел (форм) права, організацію і функцію діяльності судових органів держави тощо.

Найбільш поширені критерії класифікації правових сімей:

1. історичне походження та розвиток правової системи;

2. панівна доктрина юридичної думки та її специфіка;

3. специфічні правові інститути;

4. своєрідні правові джерела та методи їх тлумачення;

5. ідеологічні фактори;

6. наявність писаного права;

7. ступінь використання юридичної (судової) практики;

8. спільність правової ідеології;

9. структура системи права;

10. спільність принципів регулювання суспільних відносин.

Всі національні правові системи об’єднуються у такі правові сім»ї:

• англосаксонська правова сім»я;

• романо-германська правова сім»я;

• сім»я мусульманського права;

• слов’янська правова сім»я.

Окрім того в межах романо-германської сім»ї виділяють дві групи – романську і германську; в англо-американській сім»ї виділяють дві групи – англійське загальне право і американське право. На межі двох класичних типів правових систем – романо-германської та англо-американської розрізняють північноєвропейські, латиноамериканські правові системи; релігійно-традиційна правова сім»я об’єднує релігійно-загальний, далекосхідний традиційний і звичаєво-бщинні підтипи. Соціалістична правова сім»я складається з правової системи Куби, В’єтнаму, КНДР.

Романо- германська правова сім»я заснована на римському праві з національними особливостями. Ознаки:

1. основним джерелом права є нормативно-правовий акт;

2. первинним структурним елементом є норма права;

3. поділ системи права на приватне та публічне.

Англосаксонська правова сім»я (система загального права) – це сукупність національних правових систем, в яких норма права створюється на основі рішення, що міститься в судовому прецеденті, котрий відповідно, є основним джерелом права; поділ права на загальне право та право соціальної справедливості, характеризується вищою значущістю процесуальног права щодо матеріального. Ознаки:

1. основаним джерелом права є судовий прецендент;

2. відсутність поділу права на приватне та публічне, загально соціальне і юридичне, на інститути та галузі права;

3. відсутність поділу норм права на імперативні та диспозитивні, норм законів і підзаконних нормативно-правових актів;

4. характерним є поділ права на загальне та право справедливості, визначення закону лише після апробування його судовою практикою, превалювання процесуального права над матеріальним.

Сім»я соціалістичного права нагадує континентальну сім»ю, проте має ряд притаманних лише їй особливостей:

1. норма права визначається як загальнообов’язкове правило поведінки;

2. наявність системи права з розподілом на інститути та галузі права;

3. відсутність поділу права на приватне та публічне;

4. наявність галузевого законодавства;

5. наявність класового характеру права;

6. імперативність права;

7. ототожнення держави з примусовою силою, а право – лише засіб реалізації діяльності держави;

8. покладання на суд обов’язку охороняти інтереси держави;

9. встановлення можливості існування судової практики лише як засобу тлумачення;

10. нерівномірність розподілу владних повноважень між державними органами.

Релігійно-традиційна правова сім»я – е сукупність національних правових систем держав, яким притаманні загальні ознаки на основі норм релігії, норм-звичаїв; норм-традицій і спільної правової ідеології. Ця сім»я поділяється на дві групи:

1. Правові системи, що визначають цінність права однаково з релігією (країни мусульманського права, індуського й іудейського права).

2. Правові системи, що обґрунтовують можливість регулювання відносин лише на основі норм релігії, норм-традицій, норм-звичаїв, норм-моралі (країни далекого Сходу, Африки, Мадагаскару).

Серед ознак, які характеризують об’єднання правових систем держав у сім»ю, на основі релігії:

1. правові норми відображаються в релігійній формі;

2. регламентуються лише обов’язки суб’єктів;

3. повна відсутність систематизації норм;

4. обґрунтовується кастова структура суспільства;

5. наявність в уряду можливості виконувати законодавчі функції.

Для сімей традиційного, чи звичаєво-общинного права характерні такі ознаки:

1. основним джерелом права є звичаї та традиції, що передаються з покоління в покоління й мають усний, неписаний характер;

2. звичаї та традиції визнаються державою і є нормами, міфами, що утворилися природою;

3. звичаї та традиції регулюють суспільні відносини значних верств населення;

4. у системі джерел права нормативно-правові акти мають другорядне значення, хоча останнім часом спостерігається тенденція до зростання їх ролі.