51. Фактичний склад правовідносин.

В деяких випадках для виникнення, зміни чи припинення правовідносин є недостатня наявність одного юридичного факту. Це визначає необхідність наявності фактичного складу.

Фактичний склад – це група юридичних фактів, що у взаємодії породжують, змінюють чи припиняють правовідносини. Ознаки:

1. Це кілька юридичних фактів, а не складний юридичний факт.

2. Це група юридичних фактів, кожен з яких має самостійне значення.

3. Виник-ня правовіднос. є можлив. за наявності всіх фактів, що формують фактичний склад.

4. Наявність фактичного складу передбачається нормативно. Наприклад, для виникнення правовідносин в освітній сфері є необхідним фактичний склад, елементами якого є:

- наявність атестату;

- складення іспитів;

- наявність керівника вузу про зарахування.

Фактичний склад класифікують за двома критеріями:

І. За характером:

1. Прості, що є комплексом фактів, між якими є вільний зв’язок. Для виникнення правовідносин неважливо, в якій послідовності вони виникають, а необхідним є факт їх повної наявності ( припинення строку позовної давності).

2. Складні – це факти, що характеризуються жорсткою послідовністю (визнання майна нерухомим).

3. Змішані – це система фактів, зв'язок між якими є частково вільним, частково послідовним (пенсійне забезпечення).

ІІ. За ступенем визначеності:

1.Визначені склади, що вміщають юр. факти, які належать до однієї галузі (вступ до шлюбу).

2. Відносно визначені, що є системою юридичних фактів, що належать до різних галузей (призначення пенсії передбачає необхідність юридичних фактів з трудового права – стаж та вік – та з адміністративного права – рішення органу соціального забезпечення).

В юридичній літературі обґрунтовується можливість класифікації юридичного складу за обсягом на:

І. Завершений, в якому процес накопичення юридичних фактів є завершеними, що і спричиняє можливість кінцевого результату (укладення шлюбу);

ІІ. Незавершені, в яких процес накопичення фактів незавершений і породжує лише проміжні правові наслідки (подання заяви про укладення шлюбу).

52. Поняття та риси системи права.

Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави, що характеризується єдністю, узгодженістю, а також поділом на галузі та інститути.

Система права - це внутрішня структура права, що виявляється в єдності та узгодженості норм, що її складають, та одночасної їх диференціації на складові елемента системи - інститути і галузі - в залежності від предмету та методу регулювання.

Категорія "система права" має самостійне теоретичне та практичне значення:

1. Характеризує право як узгоджену систему приписів, що мають формальний вираз

2. Впливає на законотворчу діяльність, оскільки забезпечує узгодженість

приписів та їх несуперечність, визначаючи цим ефективність законодавства

3. Впливає на процес тлумачення норм, оскільки забезпечує повноту визначення не лише змісту окремої норми, а і в залежності від її взаємодії з іншими нормами

4. Впливає на правозастосовчу діяльність, оскільки забезпечує врахування на основі узгоджених приписів особливостей певної справи та її справедливе вирішення

5. Впливає на процес систематизації норм, забезпечуючи основні принципи та шляхи узгодження правових приписів.

Система права характеризується такими ознаками:

– це цілісна єдність чинних правових норм певної держави;

– ці норми права розподілені за галузями й інститутами, відповідно до предмету і методу правового регулювання;

– об'єктивний характер розподілу юридичних норм на галузі та інститути.

Основними елементами системи права є правові (юридичні) норми, інститути права, галузі права.

В залежності від суб'єктів та методу правового регулювання система права поділяється па публічне та приватне право (Німеччина, Франція Італія, Іспанія). Поділ права на публічне та приватне не є безспірним, однак має право на існування.

Публічне право - це сукупність галузей та інститутів, що регулюють державні та міждержавні відносини.

Ознаки:

1. Регулює відносини між державними органами або між приватними суб'єктами і державою

2. Відображає публічний інтерес, тобто визначає заборони та обов'язки суб'єктів перед державою

3. Як правило, складається з норм загального характеру, що розраховані на субординацію суб'єктів суспільних відносин

4. Основним методом регулювання є імперативний (ієрархічне підпорядкування)

5. Предметом регулювання є сфера публічних влади, діяльність апарату держави, питання державної служби, адміністративні відносини та діяльність держави як суб'єкту міжнародного права.

До сфери публічного права належать: конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, фінансове право, кримінально-процесуальне право, міжнародно-публічне та міжнародно-гуманітарне право.

Приватне право - це підсистема права, що регламентує майнові відносини, а також особисті немайнові, що пов'язані з особистістю суб'єктів. Ознаки:

1. Регулюють відносини приватних осіб між собою

2. Забезпечують приватний інтерес з метою гарантування вільного волевиявлення суб'єктів в процесі реалізації їх прав;

3. Надає можливість використання договірної форми відносин

4. Засновується на диспозитивному методі

5. Предметом регулювання є статус суб'єкт, сфера договірних відносин, сфера власності та спадкування.

До приватного права належать такі галузі права: цивільне право, сімейне право, авторське право, трудове право, житлове право, цивільно-процесуальне та міжнародне приватне право.

Риси систем права:

1. узгодженість прав. норм

2. розподіл системи на галузі права і правові інститути

3. об’єктивний хар-р

Центральною складовою частиною права є галузь.

Розподіл сис-ми права по галузям здійснюється за предметом і методом прав. регулювання.

Предмет прав. регулювання – це сукупність суп. відносин, що регулюються правом.

Метод прав. регулювання – це спосіб впливу держави на сусп. відносини.

Самостійний характер системи права визначають такі риси цієї категорії:

1) Первинним елементом системи є правова норма, що разом з іншими нормами об'єднується в інститути та галузі у відповідності до предмету та методу регулювання

2) Норми мають взаємоузгоджений характер, що зумовлюється відсутністю протиріч між приписами та заснованість права на єдиних принципах

3) Система права відповідає об'єктивним умовам розвитку суспільства, оскільки засновується на відображенні соціально-економічних, політичних, національних, релігійних, історичних і культурних факторів, що діють в межах всього суспільства

4) Залежать від рівня розвитку суспільства і не може створюватися лише за бажанням окремих суб'єктів

5) Має диференційований характер, що зумовлює поділ норм на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об'єднань правових норм (галузі та інститути права тощо), що засновуються на різноманітності суспільних відносин, що регулюються за допомогою права.

Ознаки системи права.

1. Не може створюватися на суб’єктивний розсуд людини, існує об’єктивно.

2. Норми права взаємно узгоджені та цілеспрямовані.

3. Система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно об’єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості.