76. Правосвідомість та правова культура.

Правова культура – це різновид загальної культури, що складається з духовних та матеріальних цінностей, які відносяться до правової дійсності. Це особливий, якісний, правовий стан суспільства і особи.

ПК – визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності та юридичної практики, рівень засвоєння правових норм її оцінки.

Елементи правової культури:

1. знання та розуміння права - здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету певного нормативно-правового акту та сферу його дії;

2. повага особи до права заснована на особистій переконаності його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин;

3. звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм;

4. вміння особи використовувати в практичній діяльності правові знання, реалізувати і захищати свої суб’єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов’язки;

5. висока правова активність особи у сприйнятті і організації правових приписів, розуміння необхідності протидіяти правопорушенням.

Три рівні правової культури:

1. будений рівень (повсякденний) – обумовлений рамками життя суб’єктів в процесі їх діяльності в сфері права.

2. професійний – характерний для осіб, що спеціально здійснюють правову діяльність.

3. теоритичний – наукові знання про сутність, характер та взаємодію правових явищ.

Функції ПК:

1. пізнавальна – відображається у формуванні уяву держави, громадянського суспільство і т.д.

2. регулятивна – націлена на забезпечення функціонування суспільства, шляхом встановлення стандартів суспільно корисної поведінки;

3. функція правової саналізації – відображається у можливості правової культури забезпечувати передачу позитивного правового досвіду та культури молодшого покоління з метою більш ефективного використання ними власних суб’єктивних та виконання юридичних обов’язків.

4. оціночна – виховання відношення суб’єктів до правових цінностей на основі існуючих уявлень, ідеалів та принципів.

5. прогностична – можливість передбачати можливі напрямки розвитку законодавства, юридичної практики, визначати засоби досягнення актуальних правових цілей.

6. комунікативна – досягнення значного ступення взаємодії суб’єктів права в процесі їх діяльності у сфері права.

Правова культура –

Елементи якісного правового стану:

- правосвідомість;

- стан законності;

- стан законодавства;

- стан практичної роботи юридичних установ;

- стан юридичної науки і освіти;

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури.

Правова культура особи включає: знання законодавства, переконаність у необхідності і соціальній корисності законів, уміння користуватися законами та іншими актами.

Правова культура особи:

- рівень правосвідомості;

- стан поведінки особи.

Види правової культури:

1. За суб’єктами:

- індивідуальна;

- групова;

- суспільна.

2. За рівнями: - буденна;

- теоретична (наукова);

- професійна.

Правовий нігілізм – це особливий, якісний стан суспільства і особи, який характеризується неповагою до права та інших правових цінностей.

Правовий ідеалізм – перебільшення значення права.

Правову культуру можна розглядати як цілеспрямовану систему заходів просвітницького і освітнього характеру, що формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень.

Правосвідомість - це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у по­глядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. Це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та загально людських цінностей. Вона відбиває різні види суспільних відносин економічних, політичних, духовних, активно взаємодіє з ними.

На відміну від інших форм суспільної свідомості, пра­восвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу - право як систему правових норм, пра­вовідносини, законодавство, правову поведінку, і насам­кінець, правову систему в цілому.

Складається з трьох елемен­тів: ідеологічних, психологічних і поведінкових.

Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне (нау­кове) відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокре­ма, концепцію поділу влад, визнання пріоритету загально­людських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього пра­ва, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи тощо.

Правова психологія утворюється стихійно на ос­нові емпіричного, безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін.

В структурі правової психології слід виділити:

1) сталі (пра­вові звичаї, традиції, звички) і динамічні (настрої, почут­тя, переживання) складові;

2) пізнавальні (правові емпі­ричні знання, уявлення, погляди) і емоційні (правові емо­ції, почуття, настрої) складові;

3) регулятивні (правові звички, традиції, звичаї) елементи.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки - елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єк­тів права, її напрямок, характер.

Структуру правової свідомості становлять три складові:

правові знання, правові оцінки і правові установки.

Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і право­охоронних органів і посадових осіб держави і т. ін. Проте наявність певного обсягу правових знань ще не визначає істинного рівня правосвідомості, він конкретизується ро­зумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення. Необхідність і обсяг правових знань зумовлена включеністю суб'єкта в систему правових відносин. Набуття, засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Профільтровані крізь нього правові явища вимага­ють певного оцінного відношення, яке відображується в значущості, цінності як здобутих знань, так і правової дійсності з точки зору особи.

Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, пере­осмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.

Блок правових установок відображуює не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Правосвідомість, правова культура особи виникають не самі по собі, а як результат процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, по­слідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, про­цеси втілення культурних надбань в правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності, практичному перетво­ренні правовідносин в напрямку їх прогресивного, гума­ністичного розвитку. Правова соціалізація може здійсню­ватися в різних формах - стихійного сприйняття права, цілеспрямованих правового виховання і самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення право­вої діяльності тощо. Однією з найважливіших форм право­вої соціалізації є правове виховання, складовими якого є юридичні види навчання, пропаганда і агітація, само­виховання.

Правосвідомість можна класифікувати на види за різними підставами - суб'єктами, рівнями тощо.

За суб'єктами розрізняють:

- суспільну правосвідомість, тобто сукупність по­глядів, переконань та юридичних знань, що сформувалися у суспільстві з приво­ду існуючих і бажаних правових явищ;

- групова (колективна) правосвідомість - це су­купність поглядів та переконань з при­воду правових явищ, що існують в кон­кретних соціальних групах;

- індивідуальна правосвідомість - це сукупність поглядів, почуттів та переконань з при­воду правових явищ конкретної особи.

Згідно з рівнями відображення правових реалій розрізняють:

- наукову правосвідомість, тобто ті правові поняття, ідеї, теорії, концепції та переконання, що утворюють систему юридичних знань, які сформувались у суспільстві на пев­ному етапі його розвитку;

- професійна правосвідомість — це переконання, поняття, ідеї та концепції, що форму­ються на основі спеціальних юридичних знань та правової практики у. професіо­налів-юристів;

- побутова правосвідомість - це сукупність по­глядів, почуттів та переконань з приводу правової дійсності, що існують у свідо­мості окремих людей.

Правосвідомість тісно взаємодіє з:

- економікою, оскільки економічний рівень суспільства визначає як рівень його свідомості взагалі, так і рівень його правосвідомості зокрема;

- політикою, оскільки політичні завдання держа­ви обумовлюють її дії щодо формування відповідної правосвідомості;

- мораллю, яка відображає уявлення про спра­ведливе і несправедливе, а правосвідомість ви­користовує ці оцінки для характеристики явищ, що знаходяться у сфері правового регулювання;

- правом, оскільки правосвідомість з одного боку виступає як визначальний елемент формування і розвитку права, а з другого боку, правові нор­ми створюють основу для формування право­свідомості. Внаслідок високого рівня правосвідо­мості правові норми виконуються, як правило, свідомо і добровільно.

Серед функцій, які виконуються право­свідомістю, розрізняють пізнавальну, оціночну, регулятивну та ін.