70. Поняття, особливості правового регулювання.

Правове регулювання – форма впливу на суспільні відносини, що здійснюється за допомогою правових засобів.

Предмет ПР – визначає на яку групу суспільних відносин спрямована дія норм права. Конкретні вольові суспільні відносини, що регулюються правом чи об’єктивно потребують правового впливу.

Метод ПР – сукупність прийомів і засобів за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.

Імперативний – метод владного зобов’язання, заснований на владних приписах, які чітко встановлюють порядок виникнення прав і обов’язків суб’єктів, санкції за порушення цих обов’язків що полягають у заборонах і покараннях (публічні галузі)

Диспозитивний – можливість обрання суб’єктами правовідносин варіанту поведінки в межах чинного законодавства. (приватних)

Метод заохочення – надання нагоди і пільг, задля стимулювання їх ставлення до виконання своїх обов’язків через моральне та матеріальне заохочення (трудове право) м рівності сторін – одакові процесуальні права і обовязки.

Правове регулювання (означає упорядкування, приведення у відповідність до чогось):

1) всі види впливу права на свідомість та поведінку суб’єктів;

2) за межі правового регулювання виводяться ідеологія та виховання.

Правове регулювання – сукупність різноманітних форм та засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, що здійснюються в інтересах всього суспільства або певного колективу або особистості з метою підпорядкування окремих суб’єктів в становленому в суспільстві правопорядку.

Правове регулювання – сукупність різноманітних форм та засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, що здійснюються в інтересах всього суспільства або певного колективу або особистості з метою підпорядкування окремих суб’єктів в становленому в суспільстві правопорядку.

Засоби – певні юридичні категорії та діяння суб’єктів по їх застосуванню з метою досягнення конкретного результату.

Особливості засобів:

1) мають певну соціальну цінність оскільки забезпечують досягнення поставлених цілей;

2) відображають інформаційні якості права;

3) поєднуючись між собою створюють умови для дії права;

4) викликають певні юридичні наслідки;

Класифікації:

І. Залежно від ступеня складності:

1) прості (суб’єктівні права, юридичні обов’язки);

2) складні (норми, інститути).

ІІ. Залежно від функціонального призначення:

1. регулятивні (дозволи);

2. охоронні (засоби захисту).

ІІІ. За предметом правового регулювання:

1)конституційні;

2) кримінальні;

3) цивільні

IV. За характером:

1. матеріальні; 2. процесуальні.

V. За часом дії: 1) постійні; 2) тимчасові.

VІ. В залежності від виду правового регулювання: 1) нормативні; 2) індивідуальні.

VІІ. В залежності від інформаційно-психологічної направленості права: 1) стимулюючі; 2) обмежуючі.

Способи правового регулювання:

1. Дозволи – набувають юридичного характеру з метою їх закріплення в уповноважуючих нормах у вигляді суб’єктивних прав і реалізуються у формі використання;

2. Заборони – встановлюють міру поведінки суб’єктів покладаючи на осіб обов’язок утримуватись від вчинення певних дій, які протирічать нормам права. Заборони закріплюються в забороняючих нормах і реалізуються в формах дотримання.

3. Зобов’язання – нормативне закріплення юридичного обов’язку вчиняти певні дії в інтересах суб’єктів права. Має активний характер, передбачає певну поведінку суб’єктів, закріплюються в зобов’язуючих нормах і реалізуються у формі виконання.

Типи правового регулювання – спосіб поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб’єктів відносин між якими ругулюються правом:

1) загально дозволений тип – передбачає дію «дозволено все, крім прямо забороненого закону»;

2) спеціально дозволений тип – «заборонено все, крім прямо дозволеного законом».