57. Поняття та форми реалізації норм права. Принципи.

Реалізація – процес здійснення правових приписів через поведінку суб’єктів.

Реалізація розрізняється як зовнішній прояв правового регулювання так і його кінцевий результат. Реалізація включає різні форми і механізми.

Реалізація включає різні критерії класифікації норм права:

І. За рівнем або глибинної реалізації правових приписів:

1) реалізація загальних настанов: втілення в життя загальних приписів що містяться в преамбулах законів в статтях які фіксують загальні завдання і принципи права і правової дійсності;

2) реалізація конкретних правових норм в конкретних правовідносинах;

3) реалізація загальних правових норм поза правовідносинами – це втілення в життя загальних норм, що встановлюють правовий статус суб’єктів (дієздатність особи).

ІІ. В залежності від характеру та змісту норми:

6. дотримання – форма реалізації забороняючи норм змістом якої є утримання суб’єкта від порушення заборон, що містяться у правових нормах. Дозвіл, заборона і заборона норми – три пов’язаних елементи.

7. використання – форма реалізації уповноважених норм змістом яких є активна поведінка суб’єктів, що вчинюється за їх власним бажанням. (Роз. ІІ Конституц).

8. виконання – форма реалізації зобов’язуючих норм, змістом якої є вчинення дій, що вимагаються юридичним приписами ( виконання покладених обов’язків).

Принципи реалізації норм права:

1. Принцип законності – точне і неухильне дотримання законів державою, недержавними органами, посадовими особами в процесі реалізації цих норм права.

2. Принцип обґрунтованості – передбачає те що прийняття рішення передбачає ретельне вивчення матеріальної справи, логічний аналіз доказів, достовірність юр-чних фактів і т.ін.

3. Принцип доцільності – в право застосовному акті повинні знайти відображення найбільш оптимальний та ефективний варіант реалізації правових вимог.

4. Принцип соціальної справедливості – діяльність державних органів, посадових осіб повинна базуватись на врахуванні інтересів суп-льства в цілому, а не в угоду окремих осіб.

58. Правозастосування як особлива форма реалізації норм права. Стадії право застосовного процесу.

Правозастосування – це особлива форма реалізації норм права, яка здійснюється державою чи громадськими органами в межах їх компетенції у формі владно-організаційної діяльності по конкретизації норм права.

Правозастосування – владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яким делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права.

Правозастосування – форма реалізації права, яка включає в себе юридично-організовану діяльність держави по втіленню правових норм відносно конкретних суб’єктів.

Застосування права – владна діяльність конкретних органів держави та посадових осіб по підготовці та прийняттю індивідуальних рішень по справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм. В даному визначені зафіксовані ознаки правозастосування:

1. Правозастосування здійснюється відповідними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами.

2. Йому притаманний державно-владний характер.

3. Воно завжди має активний характер, направлене на виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

4. Воно здійснюється в особливих процесуальних формах.

5. Воно завершується прийняттям право застосовних актів в яких фіксується конкретні індивідуальні приписи.

6. За допомогою правозастосування здійснюється два завдання:

• організація виконання приписів загальних правових норм;

• забезпечення реакції з боку державних органів за порушення приписів відповідних норм права.

Випадки правозастосування (право застосовного процесу):

1. має місце коли правовий припис починає діяти з урахуванням певних обставин які вимагає спеціального встановлення чи контролю (призначення пенсій);\

2. коли є суперечка про право чи обов’язок;

3. коли не виконуються обов’язки чи є перешкода у здійсненні права, що встановлює необхідність вдаватись до примусових заходів (стягнення штрафу);

4. коли виникає необхідність офіційно закріпити певні дії чи перевірити їх законність (нотаріуси – їх діяльність засвідчується договором);

5. коли для виникнення правовідносин потрібне офіційне підтвердження наявності чи відсутності конкретних фактів (визнання батьківства).

Процес правозастосування – певна послідовність дій – стадій:

І. Встановлення фактів, обставин справи (життєві факти та явища дійсності які утворюють фактичну основу застосування права).

Докази визначаються як певні встановлені данні про фактичні обставини справи, що потребують спеціальної форми закріплення. Шлях збору доказів юридична справа – сукупність певним чином оформлених та розміщених документів. Аналіз і збір доказів процес доказування – логічна, послідовна діяльність по зібранню, дослідженню та оцінці певних документів. Особливість доказування пов’язана з наявністю таких категорій як: презумпція і тягар доказування, презумпція припущення про наявність чи відсутність певних фактів. Тягар доказування – обов’язок обґрунтування доказів, що покладаються на певного суб’єкта.(В цивільно-процесуальному праві – порівну. Кримінальне право – тягар належить звинувачені). При встановленні фактичних обставин справи суттєве значення має приюдиція – юридичне встановлення наявності чи відсутності, чи істинності певних фактів. Якщо суд встановив певні факти, перевірив та оцінив їх то вони визнаються приюдиційними – тобто такими що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними і такими що не потребують нової перевірки.

ІІ. Вибір та аналіз юридичної норми:

1. перевірка автентичності тексту норми її офіційного викладу;

2. аналіз даної норми з точки зору її дії в просторі, в часі, за колом суб’єктів;

3. аналіз норми з точки зору необхідного тлумачення її змісту.

Завершується ця стадія кваліфікацією – юридична оцінка сукупності фактичних обставин справи, шляхом віднесення конкретного випадку до певних юридичних норм.

ІІІ. Вирішення справи – діяльність в процесі якої конкретні факти підводяться під дію відповідної норми права. Результатом вирішення справи є видання право застосовного акту:

1)

2) покладення на суб’єкта обов’язку.

59. Акти застосування норми права. Акт застосування норм права – це офіційний документ компетентного органу держави який приймається в результаті розгляду конкретної справи.

Особливості актів застосування:

4. акт застосування приймається компетентними органами Д-жави в рамках їх повноважень;

5. акти застосування права носять державно-владний характер, оскільки є обов’язковими для суб’єктів – учасників конкретних правовідносин;

6. акти застосування права мають індивідуальний персоніфікований характер, оскільки стосуються конкретних суб’єктів чи конкретних ситуацій;

7. акти застосування мають формально визначений характер, оскільки є письмовим документом, що має певну форму та атрибути;

8. дія акту застосування права вичерпується одноразовою реалізацією;

9. акт застосування права не поширюється на ті відносини які виникають після їх прийняття;

10. акти застосування права можуть бути оскаржені чи опротестовані в передбаченому законодавством порядку.

Класифікація актів застосування права:

І. За формою:

Вирок; рішення; указ; наказ.

ІІ. За суб’єктами:

Глава держави, КМУ, Міністерств, судових органів.

ІІІ. За функціональним призначенням:

Акти які забезпечують реалізацію диспозицій регулятивних норм та підтверджують або встановлюють права та обов’язки сторін.

Охоронні норми – акти, які забезпечують реалізацію санкцій охоронної норми встановлюючи міру юридичної відповідальності.

ІV. За характером приписів:

1. уповноважуючи – право застосовні акти які дають можливість реалізувати певне суб’єктивне право (наказ про зарахування до вузу);

2. зобов’язуючі – це акти які конкретизують юридичний обов’язок та покладають на суб’єктів необхідність його здійснення;

3. забороняючи –акти які конкретизують юридичні заборони.