37. Основні школи розуміння права.

Характеристика сучасного право розуміння Заходу.

Природна школа права отримала завершену форму в період буржуазних рев-юцій ХVII-XVIIIст.

Представники: Гоббс, Локк, Радищев.

Основні ідеї:

- В системі права визначається право і закон. Поряд з позитивним правом, тобто законами, що приймаються державою, існує вище природне право, що властиве людині з народження. Це не писане право, яке розуміється як сукупність природних невід’ємних прав людини, що є критерієм позитивного права, оскільки не кожен закон вміщає в собі право.

- Ототожнюється право і мораль, оскільки основу права складають абстрактні моральні цінності справедливості, свободи та рівності. Вони ж визначають правотворчість та правозастосовчий процес.

- Джерелом права людини є не законодавство, а людська природа. Вони надаються від народження чи Богом. Призначення держави є закріплення та охорона цих прав.

Позитивне:

- Це прогресивна доктрина, що супроводжувала буржуазні революції, які сприяли встановленню більш вільного демократичного ладу.

- Вона вірно визначає, що закони можуть бути не правовими, які повинні приводитись у відповідність з такими цінностями, як справедливість свобода, рівність.

- Проголошуючи природність прав людини сприяє її захисту від свавілля чиновників та державних структур.

Негативне:

- Зменшується формально – юридичних властивостей права.

- Губиться критерій законного та протизаконного.

- Ідея природності має абстрактний характер.

- Уявлення про справедливість чи несправедливість права є різними у різних людей і знайти їх єдність досить важко.

- Уявлення про моральність права пов’язане не стільки правом, скільки правосвідомістю, що може бути різною у людей.

- Не визначається взаємодія природного і позитивного права.

- Поза увагою залишається ідея правового закону.

Історична школа права виникла в кінці XVIII - на початку XIX ст.

Представники: Савіньї, Пухта, Гуго.

Основні ідеї:

- Право – це історичне явище, що не виникає відповідно до наказу, а виникає та розвивається поступово, стихійно.

- Право – це перш за все звичаї, тобто правила поведінки, що склалися історично та тягнуть за собою юридичні наслідки.

- Закони похідні від права звичаєвого, яке виростає з народної свідомості та національного духу.

- Заперечується існування прав людини, оскільки у звичаях не знаходить відбитку права та обов’язки людини.

Позитивне:

- Вперше була привернута увага до культурно - історичних та національних особливостей права та необхідність їх врахування в правотворчому процесі.

- Підкреслюється природність розвитку права, те що законодавець не може творити норми за своїм розсудом.

- Визначаються переваги правового звичаю як основного шляху формування права та найбільш стабільних і усвідомлених правил поведінки.

Негативне:

- На час свого виникнення теорія була противагою теорії природного права. Вона обґрунтовувала можливість існування феодального ладу в умовах виникнення буржуазних революцій.

38. Право як особливий засіб соціального регулювання (Визначення та ознаки права).

Право – система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюється та санкціонується державою з метою врегулювання суспільних відносин шляхом визначення точного змісту прав та обов’язків суб’єктів та встановлення відповідальності за їх невиконання чи порушення.

Ознаки:

1. Соціальність – можливість права забезпечити реалізацію загально соціальних функцій держави ( пенсійне забезпечення, охоронна функція).

2. Нормативність права – існування права як системи норм, що встановлюють межі поведінки суб’єктів і крім цього дана ознака дає можливість розкрити зміст та призначення права в суспільстві.

3. Обов’язковість – гарантує можливість забезпечення виконання приписів всіма суб’єктами та неможливість встановлення приписів які дозволяють порушував ати норми окремими суб’єктами.

4. Формалізм – характеризується як фіксування припису в письмовій формі, що забезпечує загальнообов’язковість та спрощує процес інформованості суб’єктів про права та обов’язки, що їм належать.

5. Процедурність права – харак-зується наявністю чітко визначених та нормативно закріплених процесів розробки, прийняття та застосування, та гарантування.

6. Неперсоніфікованість – поширення права невизначене коло випадків та невизначену кількість суб’єктів. Неодноразові дії права.

7. Інституціональність – залежність від права діяльності спеціальних державних структур які приймають, реалізують, охороняють норми права. Крім того, поділ права на внутрішні елементи які охоплюються поняттям система права.

8. Об’єктивність права – визначає дана ознака закономірний характер його виникнення та залежність права від об’єктивних умов функціонування суспільства.

9. Державно-владний характер – надає можливість визначити право як засіб державного впливу на суспільство, що забезпечує обов’язковість владних рішень держави та гарантується її примусовою силою.