5. Особливості Віденської міжнародної системи

Віденська система зафіксувала нову політичну карту Європи, нове співвідношення геополітичних сил. В основу цієї системи було покладено: По-перше, імперський принцип контролю географічного простору в межах колоніальних імперій. Під час Віденської системи остаточно сформувалися Британська (1876), Німецька (1871), Французька (сер. XIX ст.) імперії. У 1877р. турецький султан узяв собі титул "імператор османів". Щодо Росії, то вона стала імперією ще у 1721 році.

По-друге, розпочалася епоха так званого "європейського концерту" — балансу сил між європейськими державами. Нова система світополітичних відносин встановила новий баланс сил великих держав - Росії, Великої Британії, Австрії та Пруссії. За часів існування Віденської системи ширшого тлумачення набуває по­няття політичної рівноваги.

Завдяки встановленому Віденською системою балансові сил, війни й затяжні збройні конфлікти в Європі майже припи­нилися, за винятком незначних. У межах балансу сил держави могли змінювати склад союзників для забезпечення своїх влас­них інтересів, не міняючи при цьому загальної структури союзів і характеру міжнародних відносин.

Велика Британія закріпила свою владу над колишніми французькими колоніями. Росія остаточно закріпила за собою Фінляндію, Бессарабію і розширила свої західні кордони за ра­хунок Польщі, поділивши її між собою, Австрією і Пруссією.

На Віденському конгресі не були офіційно закріплені колонії. Однією з головних причин першої світової війни стане саме боротьба за перерозподіл колоніальних володінь.

Особливості Віденської системи полягали не тільки у спільній зацікавленості збереження статус-кво, але й у різниці цивілізаційного й модернізаігійного рівня його учасників. Велика Британія і Франція уже перейшли до індустріальної цивілізації, Австрія і Пруссія, значно відставали. Характерною рисою гео-політичної реальності того часу стало те, що Росію, провідну державу Віденського конгресу, тодішнього гаранта миру і стабільності в Європі, технічний прогрес взагалі не торкнувся.

У 1860-х рр. Віденська система світополітичних відносин зазнала істотних змін. Відбулись перші серйозні кризи системи.

Упродовж 1815-1855 рр. Росія мала значний вплив серед провідних країн Заходу. Вона знаходилась у дружніх стосунках з Пруссією й Австрією. Проте, після спроби здійснення ек-спансіонистських планів щодо занепадаючої Туреччини, її сто­сунки з Британією і Францією різко погіршилися. Кримська війна 1853-1855 рр. стала однією з перших серйозних криз Віденської системи. Проти Росії фактично виступила вся Європа. Після поразки Росії у Кримській війні Віденська система перетерпіла певні ви­дозміни. Розпався Священний союз. З його розвалом закінчилася епоха домінування Роси в Європі. Поразка у Кримській війні відсунула Росію на другий план, продемонстрував країнам Заходу ступінь технічної й соціальної відсталості Росії.

В подальшому Росія балансувала у європейському гео-політичному просторі, підтримуючи то Пруссію проти Франції, то Францію в її протистоянні з Німеччиною. Така політика ви­правдала себе, дозволила досягти максимальних результатів при мінімальних витратах сил. Це дало змогу отримати відносно швидку перемогу у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр., коли російські війська не тільки звільнили Болгарію, але й дійшли майже до Стамбулу. Згідно Сан-Стефанської мирного договору від 19 лютого 1878 р. визнавалася незалежність Сербії, Чорногорії, Румунії та автономія князівства Болгарії. Туреччина поступалася Росії територіями Каре, Батум, Баязет. Проте умови Сан-Стефанського миру викликали протести західних держав. Влітку 1878 р. був скликаний загальноєвропейський конгресу Берліні, який змінив умови попереднього миру. Територія Болгари була значно скорочена;

Австро-Угорщина отримала право окупувати Боснію і Герцегови­ну, британці заволоділи Кіпром. Поступки російської дипломата на Берлінському конгресові послабили авторитет Росії.

У другій половині XIX от. зростає міжнародний авторитет Прусси, як потужної у військово-економічному плані держави. Ре­зультати цього посилення яскраво продемонструвала франко-іууська війна 1870 року, внаслідок якої у 1871 р. було проголошено Німецьку імперію. Результати цієї війни завдали ще одного удару по Віденській системі. Проблема Ельзасу й Лотарингії надовго стала каменем спотикання на європейському континенті, що мало не­гативні наслідки для системи балансу сил.

В результаті трансформації міжнародних відносин на місці роздрібнених Німеччини і Італії з'являються два нових потуж-йих суб'єкта міжнародних відносин - об'єднана Німеччина і об'єднана Італія. Європейські країни розгорнули пошуки джерела посилення своєї військової, економічної і політичної могутності. Таким джерелом наприкінці XIX ст. стала колоніальна експансія. Вона перетворилася на один з чільних засобів вирішення конфліктів і протиріч між великими державами.

Наприкінці XIX ст. завдяки досягненням науково-технічної і промислової революції особливо посилилися США і Німеччина. США активно освоювали заокеанські ринки. Яскравим прикла­дом може стати іспано-американська війна 1898 року, одна з перших війн за переділ світу напередодні першої світової війни. Наслідком цих подій стало вигнання іспанців з Куби, а потім і з Філішгін.

Тоді ж Німеччина під керівництвом “залізного канцлера” Отто фон Бісмарка перетворилася на величезну континентальну державу і стала відігравати провідну роль у світовій політиці. За ініціативою Німеччини був створений Троїстий Союз. Спочатку, у 1879 р., було укладено союз Німеччини й Австро-Угорщини, а у 1882 р. поступово сформувався союз цих двох держав з Італією.

Інший могутній військовий блок — Антанта — був створе­ний Францією, Великою Британією і Росією. Франція вбачала утворення Троїстого Союзу за пряму загрозу для себе й прагну­ла його нейтралізувати. У 1891 р. вона уклала таємну угоду з Росією, а у 1893 р. — таємну військову конвенцію, які остаточно завершили формування франко-російського союзу.

Велика Британія трималася осторонь коаліцій, використо­вуючи їхні суперечності. Проте довго зберігати таке становище було неможливим. 8 квітня 1904 р. Росія, Велика Британія та Франція уклали договір Антанти (від франц. Епіепіе -угода), сек­ретні статті якого передбачали розподіл колоніальних сфер впливу. На початку 1906 р. секретні домовленості Британії та Франції визначили умови їхнього військового співробітництва. Залишалося доповнити британсько-французький та російсько-французький союзи угодою Великої Британії з Росією, передусім на Близькому Сході й у азії. З огляду на британсько-германський антагонізм на Близькому Сході (будівництво Німеччиною залізниці від Берліну через Багдад до Кувейту), Велика Британія внаслідок переговорів 31 серпня 1907 р. підписала британсько-російську конвенцію про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані, Тібеті. Британсько-російська угода 1907 р. закінчила утворення Антанти у складі Франції, Росії' та Великої Британії.

Таким чином, на початку XX от. в Європі склалися два бло­ки держав - Німеччина з Австро-Угорщиною й Італією з одного боку, та Росія, Францією та Велика Британія - з іншого.

Всі вищезгадані події' завдали нищівного удару і фактично призвели до руйнування Віденської системи міжнародних відносин, наблизили світ до першої світової війни.

Розділ 4. Версальсько-Вашиннгтонська система.