2. Проблема перебудови міжнародних відносин після першої світової війни

Г.Кісинджер зазначав, що кожного століття з'являється країна, що має могутність, волю, моральний та матеріальний по­тенціал для того, щоб призвести всю систему міжнародних відносин у відповідальність до власних ідеалів і цінностей. У XVII ст. це була Франція, що за кардинала Рішельє висунула ідею держави-нації; у XVIII ст. Велика Британія пропагувала концепцію рівноваги сил, яка стала домінантною в європейській дипломатії на протязі 200 років; у XIX ст. Австрія устаткувала "європейський концерт" націй, що його демонтувала згодом Бісмаркова Німеччина. У ХХ-му ж столітті наддержавою стали Сполучені Штати Америки. Вступ США у першу світову війну і підготовка реального плану мирного врегулювання стали свідоцтвом модифікації ролі цієї країни у світі. На протязі XX століття неодноразово США виступали у якості ідеолога нового етапу розвитку міжнародних відносин.

Велика Британія не змогла очолити цей процес. Могутня Британська імперія вже не могла обійтися без своєї колишньої колонії (США), яку ще років десять тому вважала за свою політичну провінцію. До того ж британці не могли запропону­вати жодного курсу, спрямованого на будівництво безпечнішого миру. Британський уряд не раз запевняв, що досить повалити Німеччину, й усе постане на свої місця. Британці були впевнені, що їхній вплив у Європі та домінування на морях є гарантією за­гального миру.

В.Вільсон був іншої думки. Він вважав, що модифікація си­туації в світі у бік зміцнення безпеки і стабільності може бути до­сягнута тільки шляхом кардинальної перебудови усієї системи міжнародних відносин, а очолити цей процес повинні США, як, економічно потужна держава, не пов'язана мережами таємної дипломатії, і як країна, що не має серйозних супротивників на міжнародній арені. Відтак США, на думку В.Вільсона, мали взяти на себе роль арбітра, світового судді.

Практичною зовнішньополітичною програмою цієї пере­будови мали стати "14 пунктів".

3. “14 Пунктів” в.Вільсона

8 січня 1918 р. президент США В.Вільсон виступив зі своїм планом повоєнного врегулювання, що отримав неофіційну на­зву ^14 пунктів". Це була зовнішньополітична програма Сполу­чених Штатів, яка передбачала:

1. відкриту дипломатію;

2. свободу торгового судноплавства;

3. свободу торгівлі;

4. скорочення озброєнь;

5. врегулювання колоніальних питань;

6. евакуацію німецьких військ з території' Росії, надання їй можливості самостійно визначати політику, вступити до співтовариства вільних націй;

7. звільнення й відбудову Бельгії;

8. повернення Франції' Ельзасу та Лотарингії;

9. виправлення кордонів Італії' відповідно до національних ознак;

10. автономію народів Австро-Угорщини;

11. звільнення й відбудову Румунії, Сербії' та Чорногорії;

12. самостійність турецьких частин Османської імперії', ав­тономію для її національних частин;

13. утворення незалежної Польської держави з виходом до моря;

14. створення загальної асоціації націй з метою надання взаємних та однакових гарантій політичної незалежності, тери­торіальної цілісності як великих, так і малих країн.

Всі "14 пунктів" В.Вільсон поділяв на дві частини: вісім пунктів він вважав обов'язковими (відкрита дипломатія, свобода судноплавства, загальне роззброєння, ліквідація митних бартерів, вирішення колоніальних спорів, відбудова Бельгії, виведення німецько-австрійських військ з російських територій, утворення Ліги Націй). Решту — шість пунктів, він за обов'язкові не вважав (повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, автономія їОДІ^нальних меншин Австро-У горської та Османської імперій, обрегляд кордонів Італії, утворення незалежної Польщі, ^п^рнапіоналізація Дарданелл).

У цій програмі засуджувалися несправедливі війни, національне гноблення, таємна дипломатія, проголошувався принцип самовизначення націй. У 14-му пункті своєї програми В.Вільсон запропонував створити міжнародну організацію, яка могла б забезпечити повоєнний мир.

Цей документ став підсумком понад піврічної роботи "дослідницького бюро", що слугувало "мозковим" центром адміністрації президента.

Виступаючи з цією програмою, В.ВІльсон, по-перше^ прагнув розірвати рамки "доктрини Монро" (1823 р.), що заважала по­дальшому розвитку й процвітанню країни. Він розумів, що ситу­ація у світі за століття докорінно змінилася. США стали найпо-тужною країною світу.

По-друге, президент не бажав значного послаблення Німеччини. Він хотів припинити розповсюдження радикально­го соціалізму в Німеччині, що цілком уможливлювалося у ви­падку ії надмірного ослаблення й приниження.

По-третє^ В.ВІльсон залишався вірним своїм довоєнним прагненням збереження балансу сил у Європі, хоча й критикував цю систему, пропагуючи замість дипломати' коаліцій — колек­тивну безпеку, яка б охоплювала всі країни, що у- свою чергу підтримували 6 і захищали систему.

По-четверте^ він бажав послаблення своїх союзників після війни. Це підтверджують явно антибританський пункт про сво­боду морів; зняття усіх митних бар'єрів; пропозиція про значне скорочення збройних сил, що сильно б ударила по військовому потенціалові Франції.

Цією програмою, В.ВІльсон також відкривав перед Росією можливість увійти у світове співтовариство й обійняти там гідне місце (щоправда, коли 1918 р. Росію охопила громадянська війна, позиція В.Вільсона у коментарях до "14 пунктів" виразно пожорсткішала).

Реакція на "14 пунктів" була неоднозначною. Британський прем'єр-міністр Д.Ллойд-Джордж взагалі зігнорував "14 пунктів", маскуючися загальними фразами. Від позиції' сили в міжнародному спілкуванні не збирався відмовлятися й фран­цузький прем'єр Ж.Клемансо. На Паризькій мирній конфе­ренції' він заявляв "сила створила США, але сила і зберігає їх від

розпаду".

Не вдалося В.ВІльсону привернути на свій бік і лідерів ниж­чого рангу. Міністр закордонних справ Британської імперії А.Дж.Бальфур назвав "14 пунктів" усього лише "певно, що пре­красними, але занадто вже абстрактними принципами".

На непідготовленість В.Вільсона до реалізації' його демокра­тичної програми вказували учасники Паризької конференції'. Член британської делегації' видатний економіст Дж.М.Кейнс відзначав: "Насправді президент не продумав анічого: як тільки справа дійшла до практичного втілення, його ідеї виявилися ту­манними й розпорошеними".

Та головною причиною невдачі цієї програми все ж були об'єктивні реалії' того часу, через які переступити В.ВІльсон не зміг би, навіть вдавшися до ідеальної тактики.

Значення програми В.Вільсона, полягає в тому, що вона стала першим політичним документом, яким регламентувалися офіційні підходи США до національно-визвольних рухів і нових держав. Перемир'я з Німеччиною було підписано саме на основі "14 пунктів" В.Вільсона, що стало великим успіхом американсь­кої дипломатії'. Основою для Паризької мирної конференції був принцип націй, який базується на праві народів на самовизна­чення і сформульований згідно з "14 пунктами" В.Вільсона.

Таким чином, якщо у 1890-1914 рр. факт відмови США від ізоляціоністської традиції' був досить суперечливим з огляду на стриманість у засобах і географічну обмеженість інтервен-ціонізму, то з приходом до влади В.Вільсона й особливо із всту­пом Сполучених Штатів у першу світову війну ситуація змінилася радикально. З'явився навіть спеціальний термін — ^(<' втьсонізм" — їм визначається відмова СІТІ А від ізоляціонізму та перехід до інтернаціоналізму-інтервенціонізму.

Вільсонізм був першою демократичною ідеологією в цій сфері, розробленою керівництвом великої держави не для внутрішнього, а для зовнішнього використання. Його практич­ним втіленням стали пакт Бріана-Келлога, вступ США у Другу світову війну, "план Маршалла", "доктрина отримання" тощо.

В.ВІльсону, на думку конгресмена Р.Тафта, належить пріоритет у розширенні кола зовнішньополітичних інтересів США, у тому числі через здійснення впливу на вирішення національного питання за кордоном.

Проте "14 пунктів" з ключовою для них ідеєю "національ­ного самовизначення" не слід сприймати однозначно. Можливо, це була реакція на практичні ініціативи у цій сфері В.І.Леніна ("Декрет про мир").

Більшість програм національного самовизначення, що існують у США, поєднують ідеалізм і прагматизм. У цілому такі підходи сформувалися у роки першої світової війни. Пріоритет у прийнятті їх на державному рівні належить В.ВІльсону. Під час Паризької мирної конференції' його запитали: "Невже кожна мова має бути презентована своєю власною державою?" Він відповів "Так!".