5. Особливості першого та другого етапів розвитку глобалістики

Теоретичні засади глобалістики закладались у 1960-х рр. Г.Капом, а.ї)єллом, Р.Ароном, Н.Віннером та іншими вченими.

В становленні глобалістики як наукового напряму можна виокремити три етапи, кожен з яких відображає специфіку ево­люції світової економіки і суспільства в цілому.

Перший етап - 1960-ті роки XX ст., коли обсяги виробниц­тва вперше в історії людства почали загрожувати можливостям

природи компенсувати антропогенний вплив. На цей етап при­падає і розгортання таких стратегічних наступальних засобів, ви­користання яких в конф.мкті являло б загрозу існування людства.

Головні проблеми, що досліджувалися на цьому етапі —розпов­сюдження зброї масового знищення; забруднення навколишнього середовии/а;

вичерпаність світових ресурсів; зростання народонаселення та труднощі в забезпечення його продовольством; нерівномірність розвитку окремих країн.

На цьом}- етапі глобалістика розвивалася у формі методо­логічних та науково-теоретичних досліджень, не об'єднаних в цілісну систему.

Аругий етап розвитку глобалістики охоплює 1970-ті - першу половину 1980-х рр. У середині 70-х рр. провідні країни Заходу охопила серія структурних криз, які й стають предметом дослідження глобалістики. На цей етап припадає піднесення глобамстики в методологічному, функціональному та прикладному плані. Цією проблематикою займаються такі провідні вчені, як А.Тоффлер, який закладає підвалини філософії технократичного суспі/іьства, С.Мендловітц, який запропонував принципи нового світового порядка, Е. Ласло, яким було сформульовано головні цілі розвитку людства.

7. Римський клуб про загальні загрози. Політичне значення глобалістського алармізму

"Римським клубом", створеним у 1968 р., були проведені ши­рокомасштабні дослідження і побудовані глобальні моделі роз­витку кризових тенденцій у взаємодії між суспільством і навко­лишнім середовищем. Розпочинається глобальне моделювання стану і перспектив розвитку світової економіки і міжнародних відносин. Вчені розробили цілу низку проектів та концепцій політичних реформ міжнародних відносин з метою вирішення глобальних проблем.

Концепція "меж розвитку людства'. Одним з перших досвідів прогнозування глобального розвитку вважається доповідь Римського клубу, яку було складено в 1971 р. під назвою "Світ-2" під керівництвом Д.Форестера (перша доповідь Римського клубу). Вчені використали комп'ютерну модель, на підставі якої зроби­ли спроби передбачити подальші шляхи розвитку людства.

У 1972 р. в межах Римського клубу групою вчених під керівництвом американської вченої Донелли Медоуз здійснено спробу прогнозування глобального розвитку "Межі росту". Вона була заснована на прогнозуванні таких змінних, як населення, капіталовкладення, природні ресурси, продовольство, динаміки забруднення оточуючого середовища у часовому інтервалі у 200

років - від 1900 до 2100 року. Автори моделі виходили з кон-цепціі, що межі світу мають фізичну природу і відображаються в його кінцевості. Ці межі характеризуються як зовнішні. Голов­ний висновок полягав у тому, що за збереженням нинішніх темпів ресурси землі вичерпаються на протязі одного століття внаслідок досягнення зовнішніх меж. Для попередження цього вони запропонували концепцію " глобальної рівноваги", тобто кон­трольованого балансу між силами, що змушують збільшуватись або зменшуватись чисельність населення та промислове вироб­ництво {ідея "нульового зростанні).

Концепція "органічного зростанні'. У 1974 р. М.Месаровичем та Є.Пестелем було підготовлено доповідь Римського клубу "Людство у поворотному пункті. Стратегія виживання" (друга до­повідь Римського клубу). Світ досліджувався як система взаємопов'язаних регіонів. Головною ознакою суспільства другої половини XX ст. вони вважали притаманний йому "кризовий синдром", який має стати стимулом переходу до світової систе­ми, що буде знаходитись у стані "органічного зростання". В цьому стані система буде розвиватись як єдиний організм, де кожна частина буде грати свою виключну роль і користуватись тією часткою загальних благ, які відповідають даній ролі та за­безпечують подальший розвиток цієї частини на користь цілого. Було зроблено висновок відносно того, що світ з простої сукуп­ності незалежних частин перетворюється у всесвітню систему, тобто у зібрання функціонально взаємозалежних частин. Відокремлено 10 регіонів, взаємодія між якими здійснюється че­рез експорт-імпорт та міграцію населення. Вони виділяються за економічними, географічними критеріями, але з урахуванням соціальних і культурних характеристик.

У 1976 р. Н.ТІнберген та А. Долман підготували доповідь під назвою "Перегляд міжнародного порядку" (третя доповідь Римського клубу), в якій головною метою вважалася необхідність забезпечення гідності та добробуту людей. З їхньої точки зору, політичні зміни планетарного масштабу вимагають створення глобальних власних структур, в якості яких пропонувалась "світова державна скарбниця", "всесвітня адміністрація по продовольству". Мондіалістачна за своїм характером, ця концепція фактично вису­вала ідеї створення глобальних політичних інститутів.

У 1976 р. під керівництвом Д.Габора підготовлено доповідь "За межами віку марнотратства".

У 1977 р. доповідь Е.Ласло "Цілі для людства" в якості го­ловної мети проголошувала встановлення загальносвітової солідарності. На відміну від "зовнішніх меж", вирішальними для

визначення напрямів розвитку світової цивілізації вони вважали "межі внутрішні', тобто політичні, культурні, психологічні межі в життєдіяльності людей та суспільства, що знаходить відображення у поганому політичному керівництві, • безвідповідальності у політичній діяльності (суо'єктивний чинник). Необхідною пере­думовою виживання та прогресу людства повинні стати спільні ідеали, цінності і цілі, яким треба підкорити індивідуальні інтереси окремих країн та народів.

У тому ж році відомий американський економіст В.Леонтьев та інші експерти 00Н розробили сценарії демо­графічного, економічного та екологічного розвитку в 1980, 1990 та 2000 році.

Головний висновок — необхідність скорочення розриву у рівнях еко­номічного розвитку промислових центрів світу та країн, що розвиваються.

У 1978 р підготовлено доповідь "Світ-3" під керівництвом Д.Медоуз.

У 1980 р. вийшла десята доповідь Римського юіубу Б.Гаврілішина "Дороговкази в майбутнє", в якій було зроблено висновок, що подальший розвиток світової цивілізації пов'язаний з конвергенцією суспільних систем.

У 1980 р. О.Джіарші в доповіді "Діалог про братерство і добробут" висловив точку зору, що досягнення нового стану ба­гатства і процвітання має бути заснованим на еколого-економічних цінностях життя.

С.Мендловітц, Л.Гуртов та Й.Галтунг висловили точку зору про необхідність досягнення глобального гуманізму та альтерна­тивних засобів забезпечення миру та безпеки .

Окрім Римського клубу, г^-іобальні проблеми досліджувались Туд-зотвським інститутом (СІЛА). Сассекським інститутом (Велика Бри­танія), проектом моделей світового порядку по лінії ЮНЕСКО.

Загалом, у період з 1970 по 1984 рр. було розроблено 13 основних моделей глобальних систем. Вони були побудовані в різних частинах світу, з різними цілями і відрізнялися ступенем складності, методикою, головними вхідними та вихідними да­ними, обсягом часу та результатами. Найменша з них уявляла світ як єдину агрегатну одиницю. Найбільша розділювала світ більш ніж на 100 країн. Автори моделей по різному вирішували, якими даними повинні оперувати моделі. Три з них включали данні, які характеризували природні ресурси та оточуюче сере­довище. Тільки одна торкалась проблем війни і миру, аналізуючи альтернативні заходи досягнення миру та безпеки. Деякі моделі були побудовані тільки для того, щоб спростувати

висновки попередніх. Одна модель відтворювала декілька попе­редніх і містила протилежні їм погляди на світ.

У 1978 р. відбулася конференція з глобального моделюван­ня. Донелла Медоуз, Герхард Брукман та Лжон Річардсон підготували перелік найбільш важливих наслідків головних моде­лей розвитку, які були представлені на конференції, 3 їхньої точ­ки зору, всі моделі містили одні й ті ж якісні висновки відносно нинішнього статусу світу та його перспектив. Звичайно, автори моделей не в усьому були згодні один з одним, використовували різні цифрові дані. Але на загальному рівні іх висновки співпадали. Подальше глобальне моделювання підтвердило ці висновки, які Д.Медоуз, Г.Брукман та Д.РІчардсон узагальни.\и наступним чином:

1. Не існує такої фізичної або технічної причини, на підставі якої основні потреби людства не можуть бути незадово-леними в найближчому майбутньому. Причиною незадоволен­ня цих потреб на сьогодення є певні соціальні та політичні структури, визнані норми та погляди на світ, а не фізична обме­женість засобів та ресурсів.

2. Населення та фізичні (матеріальні) вартості не можуть зростати нескінченно на обмеженому просторі планети.

3. Ми не маємо у своєму розпорядженні повної та надійної інформації відносно фізичних можливостей Землі задовольняти потреби населення, що постійно зростає та накопичення капітальних вартостей. Існує значна кількість обмеженої інформації, яку песимісти трактують песимістично, а оптимісти оптимістично.

4. Продовження нинішньої політики на протязі кількох десятиліть не призведе до бажаного майбутнього або навіть до задоволення головних потреб людини. Наслідком стане поси­лення розбіжностей у рівні життя багатих та бідних, виснаження ресурсів та зруйнування оточуючого середовища, погіршення економічних умов для більшості населення.

5. Враховуючи ці обставини, продовження нинішнього кур­су навряд чи буде можливим. В найближчі ЗО років світова еко­номічна система опиниться у перехідному періоді до статусу, який буде різнитися від нинішнього не тільки якісно, але й кількісно.

6. Неможливо зараз чітко визначити цей статус, він буде залежати від рішень та заходів, що зараз приймаються.

7. Вважається найвірогіднішим, що політика, яка швидко пристосовує свій курс до фізичних та суспільних процесів свого часу, дає найбільші результати та вимагає менше зусиль, ніж за­

соби, що приймаються несвоєчасно. Коли проблема стає оче­видною для усіх, вирішити її часто вже неможливо.

8. Хоча технічних прогрес є необхідним, ніяка техніка, за результатами глобального моделювання, сама по собі не може привести до бажаного майбутнього. Перебудова соціальних та політичних систем є незрівнянно ефективнішою.

9. Люди та країни знаходяться у взаємозалежності один від одного у просторі та часі. Дії, які здійснюються в якомусь визна­ченому місці на планеті, мають наслідки, які інтуїтивно немож­ливо передбачити і навіть неможливо в достатній мірі визначити навіть з допомогою комп'ютерних моделей.

10. Виходячи з цієї взаємозалежності, деякі прості заходи, спрямовані на досягнення якоїсь обмеженої мети, можуть вияви­тися шкідливими. Рішення повинні прийматися в якомога більш широкому контексті часу, простору та інформації.

11. Співробітництво у досягненні особистих та національних цілей часто є більш вигідним у кінцевому випадку для всіх сторін, ніж конкуренція.

12. Багато планів, програм, договорів та особливо складні міжнародні угоди засновані на таких уявленнях про світ, що є або взаємопротилежні, або знаходяться у прямому протиріччі з дійсністю. Багато часу витрачається на визначення та обгово­рення політики, яка є нереальною.

Після проведення 9-ї конференції Інституту аналізу при­кладних наук по моделюванню глобальних систем Д.Медоуз сформулювала додаткові висновки.

1. Стабільний баланс між населенням, виробництвом ма­теріальних благ та використанням ресурсів не є характерним для структури нашої соціально-економічної системи. Ця структура може забезпечити або підйом, або занепад. Історія підтвердила саме таку циклічність по схемі: спочатку підйом, потім занепад, потім застій на низькому рівні, потім знов підйом. Створення стійкої системи з високим рівнем життя вимагає як чіткого ви­значення соціальної стійкості в якості мети, так і свідомої пере­будови соціальної структури.

2. Допомога продуктами харчування або будь-яка безпосе­редня передача будь-яких предметів вжитку від багатих до бідних виявляється непродуктивною, за виключенням екстрених ви­падків. Така передача встановлює структуру залежності, а не са­модостатності. Вона послаблює ті сили власної самостійності, ініціативи та організації, які існують у бідного населення.

3. Ліквідація урядового втручання в справи світової торгівлі не є ані панацеєю, як стверджують його апологети, ані загрозою, як твердять його прихильники. Свобода торгівлі буде мати дуже складні та суперечливі наслідки.

4. Цілі економічного росту країн третього світу, відомі як "Ліма" та "третє десятиліття розвитку" сформульовані настільки неточно, що визначити їх показники для моделювання є немож­ливим. Тому досягнення цих цілей теж є неможливим, а якщо і було б можливим, то не призвели б до покращення становища бідного населення в цілому, оскільки вони є невиокремленими від загальних проблем.

5. Нова екзотична технологія, така, як синтетична їжа або ядерна енергія, не є обов'язковими для вирішення світових про­блем і, можливо, є дуже коштовною для широкого використання.

6. Зростання національного продукту не є достовірним по­казником добробуту людини або прогресу.

7. В межах існуючої системи оудь-який намір допомоги бідним перетворюється на допомогу багатих. Система є напов­неною механізмами зворотного зв'язку, які повертають будь-які зміни в колишню колію розподілу.

8. А/ія того, аби працювати над будь-якою глобальною проблемою, щоб визначити вартості та політичні цілі як окремої людини, так і суспільства в цілому, життєво важливо зрозуміти, чому люди є такими, які вони є, чому вони приймають ті чи інші рішення, і, найголовніше, як це все можна змінити.

Ці широкі якісні узагальнення відносно становища у світі нікого не можуть здивувати - всі знайомі з ними на тому чи іншому рівні. В той же час ці узагальнення звучать революційне. Якщо б кожен глибоко їх усвідомив та діяв у відповідності з ни­ми, ситуація в світі вже зараз була 6 іншою.

Моделі глобальних систем показали, що ми живемо у взаємозалежному світі, що покращення становища не є немож­ливим, але в той же час не є гарантованим.

У 1982 р. Д-Медоуз, Г.Брукман та Д.РІчардсон написали книгу про перше десятиліття моделювання глобальних систем під назвою "Навпомацьки у темряві". Назву було взято з відомої басні Суфі, в якій розповідалося про людину, яка шукала ключа від будинку під вуличним ліхтарем не тому, що там його загуби­ла, а тому, що там було світліше. Тобто цим вони хотіли сказати, що автори глобальних моделей вважали б за краще говорити про щось світліше та приємніше, ніж глобальні проблеми, але змушені спрямовувати свої зусилля туди, де більше проблем.

З точки зору авторів, найголовнішим наслідком глобально­го моделювання стало фундаментальне перетворення власних поглядів на світ. У висновку книги автори висловили свої погля­ди щодо досвіду перетворень та засобу мислення, до якого за­кликають глобальні моделі, їх суть полягає в наступному:

1) ми не повинні руйнувати систему, від якої залежить наше існування;

2) зубожіння не повинно бути і його можна попередити -експлуатація людини або народу іншими принижує як експлуатованого, так і експлуататора,

3) для окремих людей та цілих народів краще співробітничати, ніж ворогувати;

4) любов до людства та майбутніх поколінь людей повинна бути такою ж, як до своїх рідних;

5) якщо ми не сприймемо ці принципи і не будемо ними керуватися, наш світ не виживе;

6) майбутнє в наших руках, і воно не буде ані гірше, ані краще того, що ми самі збудуємо.