10. Довестфальський етап міжнародних відносин

Головними ознаками цього етапу були:

1) роздрібленість учасників міжнародних відносин (окремі цивілізації не знали одна одну — греко-римська знала перську, але майже не знала про китайську). У межах цього етапу за те­риторіальними ознаками можна виокремити: цивілізації Пе­редньої Азії, єгипетську, індійську, китайську, систему грецьких держав, римську, перську цивілізації, епоху європейських ди­настій.

2) безсистемність міжнародних взаємодій;

3) головними проявами міжнародних взаємодій були ко­роткочасні збройні конфлікти та війни;

4) історія міждержавних відносин являла собою історію конкуруючих імперій.

У межах цього етапу К.Ясперс виділив період УІІІ-ІП ст. до н.е. — появу світових та деяких пізньонаціональних релігій (конфуціанство, даосизм, буддизм, джайнізм, зороастризм, мо­нотеїзм єврейських пророків, філософська школа Греції).

Отже міжнародні відносини являють собою надзвичайно складну систему. Одна з основних закономірностей міжнародних відносин: їх постійна еволюція, наступність та зміна.

Кожна міжнародна система являє собою неформальну інституалізацію співвідношення сил між державами в відповідному просторово-часовому контексті.

Розділ 2. Вестфальська система міжнародних відносин.

1. Встановлення Вестфальської системи

В світовій літературі з міжнародних відносин домінуючою є точка зору, що міжнародні (міждержавні) відносини зароджу­ються в період формування національних держав на території Римської імперії. Особливості та базові засади сучасної системи геополітичних відносин, зокрема централізація політичної вла­ди, спільні механізми адміністративного керування, професійні армії, легітимізація влади також мають своє коріння у Вест-фальській системі.

'Вестфальську систему геополітичних відносин встановлено у 1648 році по закінченні Тридцятирічної війни (1618-1648) між німецькими протес­тантськими князями з одного боку, й католицькими князями та імператором з іншого, що перетворилася з внутрішньогерманської на загальноєвропейську (дехто її, навіть, воліє іменувати першою світовою війною). Проти габсбургського альянсу (іспанські та австрійські Габсбурги, католицькі князі Німеччини, за сприяння Папи Римського і Польщі) виступила коаліція у складі німецьких протестантських князів, Франції, Швеції, Данії, підтримуваних Голландією, Великою Британією та Росією.

Домінуючими суоєктами Вестфальської системи стають суверенні держави. Вони є незалежними в проведенні внутрішньої політики в межах своїх національних кордонів. Ця система вперше санкціонувала принцип територіального суве­ренітету у міждержавних відносинах. Суверенітет передбачає не­втручання у внутрішні справи одна одної. З часом держави роз­робили заснований на цих принципах звід правил, які регулювали міжнародні відносини - міжнародне право. З певними модифікаціями вона проіснувала до 1939 року, тобто до початку другої світової війни. Деякі елементи цієї системи продовжували діяти й у період Ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин.

Точкою відрахунку з початку встановлення Кестфальської системи вважається Вестфальський мирний договір, укладений 24 жовтня 1648 р. на двох конгресах, що відбувались у містах Вестфалії — Мюнстері та Оснабрюці.

Ще у 1637 році сторони, стомлені війною, розгорнули ми­ротворчий процес, але переговори розпочалися тільки у червні 1645 р. Вони проходили в умовах бойових дій (ними сторони жадали обгрунтувати власні вимоги) і подій на зразок-Англійської революції або хвилювань у Франції за Людовпка XIV. Все це змінювало співвідношення сил, претензії' держав, впливало на рішення конгресів.

Попри союзницькі відносини, що існували між Францією і Швецією від початку війни, зовнішня політика цих держав суттєво відрізнялася. Франція підтримувала німецьких князів (зок­рема й протестантських, бо вони виступали проти імператора), але особливо намагалася залучити на свій бік князів-католиків.

Швеція підтримувала виключно протестантів. Вона була зацікавлена у південному узбережжі Балтійського моря, тобто північній Німеччині, де панував протестантизм, й у ряді випадків виступала проти Франції'.

Цим пояснюється територіальне роздвоєння миротворчого конгресу. Франція вела переговори з католицькими князями Німеччини у Мюнстері, Швеція з протестантськими - в Оснаб­рюці. Представники імператора засідали бург та деякі інші церковні території.

Франція остаточно приєднала до себе три лотарінзьких єпископства Мец, Туль і Верден й отримала весь Ельзас (без Страсбурга).

Баварія зберегла Верхній Пфальц з його курфюршеством, але Рейнський Пфальц був закріплений за Карлом Людвігом, сином і спадкоємцем пфальцграфа Рейнського Фрідріха V.

Були визнані самостійними і вийшли зі складу Німецької імперії Швейцарія та Республіка Об'єднаних Провінцій (Голландія).

Щодо віросповідання Вестфальський мирний договір підтвердив постанови Аугсбурзького релігійного миру 1555 року, за якими релігія правителя визначала релігію його підданих. Те­риторіальні суперечки між протестантами і католиками мали припинитися через повернення їм володінь у межах, встановле­них на 1624р.

Особливе значення Вестфальський договір мав для політичного устрою німецьких земель.

У внутрішньому устрої імперії за князями було визнане право суверенітету: відтепер вони могли укладати договори між собою та з іноземними державами (за умови, що це не зашко­дить імперії - у дійсності подібне застереження нічого не важи­ло). Імперія фактично перестала існувати. Адже тепер це була імперія без правителя, бо імператор ніде, окрім власних спадко­вих австрійських земель, не мав реальної влади. Це була імперія без населення, яке було саксонськими, баварськими, франк­фуртськими громадянами, але вже не німецькими імперськими підданими. Це була імперія без установ: імперський сейм, а пізніше рейхстаг (який вперше зібрався у 1653 р.), не ухвалювали жодних політичне важучих постанов (рішення рейхстагу мали бути виключно одностайними, однак протиріччя серед його членів - курфюрстів, князів, та імператорських представників -виключали можливість прийняття одностайних рішень). Це була імперія без столиці: імператор знаходився у Відні, рейхстаг у Зе-генсбурзі, імперський суд у Ветцларі.

Таким чином, Вестфальський договір фактично санкціонував розпад Священної Римської Імперії Ґерманської Нації' на 355 самостійних держав і встановив Вестфальську гео-політичну систему. Відтоді головною формою політичної ор­ганізації суспільства стає національна держава ^'держава-нація'}, а домінуючим принципом міжнародних відносин - принцип національного (державного) суверенітету.

Вестфальською системою встановлено баланс сил великих держав, передусім Франції, Великої Британії, Швеції, а також Австрії та Речі Посполитої. Встановлення рівноваги означало період стабільних мирних відносин, порушення балансу сил призводило до війни і відновлення його в новій конфігурації.

Ця система відсунула на другий план Іспанію і Португалію. Ще у 1581 р., скориставшись ослабленням Португалії, іспанський ко­роль Філіп II приєднав до своєї держави деякі португальські ко­лонії', після чого проголосив себе королем Португалії' й Іспанії. Але незабаром більшість цих колоній Іспанією було втрачено, а після поразки у війні з Великою Британією у 1588 р. розпочався фактичний розпад Іспанської імперії'. Розширення географічних меж колоніальних володінь королівств Іспанії і Португалії не по­силювало їх реальної влади і впливу на міжнародні відносини того часу, тому що це були феодальні держави із застарілою воєнно-ієрархічною системою, нездатною до змін, що диктува­лися потребами глобальної експансії'.

У 1635 р. між Францією та Іспанією розпочалися успішні

для французів бойові дії, які були фактично частиною Тридця­тирічної війни. По закінченні останньої було підписано Піренейський мир 1659 року, за яким кордони Франції' сягнули на півдні Піренейського хребта; водночас на північному сході до Франції відійшли райони іспанських Нідерландів (Бельгія), а та­кож частина Лотарінгії. Цією угодою закріплювався перехід гегемонії у Західній Європі від Іспанії до Франції.

•- Після йестфальського миру змінилося співвідношення сил мгж європейськими країнами і Турецькою Османською імперією на користь перших. Ця система не повною мірою враховувала інтереси Царської Росії і виключала Китай.