4. Становлення цивілізаційної теорії

Засновником цивілізашйного підходу до історичного про цесу став російський вчений, історик, біолог, соціолог Н Я Данілевський, автор книги "Росія та Європа" Як він вважає, го\овні суб'єкти історичного процесу - не держави або нації, а культурно релігійні спільноти (кууьтурно історичні типи) Він підкрес\ює принципові цивілізаційні розбіжності Роси та Європи Го \овне завдання зовнішньої політики Роси — розвиток "с юв'янського ку\ьтурно історичного типу" Пізніше цей принцип — зона впливу однієї цивілізації — здобуває назву "великого простору"

Ці принципи розвивали К Леонтьев, О Шпенглер, П Савицькии, Л Гумиїьов, А Тоинбг, П Сорокгн, Ш Еизенштадт

Таким чином, можна виокремити декьіька підходів до визначен ня змиту поняття "цивілізації

існування і розвиток світової суспільної системи, тривалість і пос мдовність різновидів, обсягів людської діяль ості,

певні темпи і ритми перебігу сошально-економгчного розві- •ку,

ку \ьтурно-історичний етап розвитку суспільства, стан суспільства, що характеризується пріоритетом лю­дини стосовно існуючих соціальних інституцій

На сучасному етапі існує нагальна потреба більш чіткого визначення наукового терміну "цивілізація", відокремлення його розхожого змісту від наукового поняття В цьому плані вже багато зроблено завдяки науковим дискусіям Коорди нащйним центром цивілізаційної науки є Міжнародне співтовариство порівняльного дослідження цивілізацій Його перша конференція була проведена в 1961 р під керівництвом А Тойнбі і П Соромна 3 70 х років ці конференції прово­дяться щорічно

5. Структура та динаміка цивілізацій

Сучасне розуміння історичного розвитку людства передба­чає поєднання декількох парадигм, які доповнюють один одно­го Це, з точки зору українського вченого Ю.Павленка, стадійність, по мліншність та цнвілізаційна унікальність розвитку цодства

Полтншнить передбачає багатоваріантність шляхів розвит­ім \юдства Стадійність передбачає, що процеси розвитку про­ходять пос мдовнпми якісно відмінними етапами — стадіями.

В розвптк) історичної науки виокремлюється декілька періодів

Історична д) \іка Стародавнього світу розвивалася у формі опи-с} історичних подій, а історичний процес уявлявся в якості про­яву вом божеств га діяльності окремих особистостей. Історичний процес розгуядався як циклічний (цикли утворені':¹. ь\ уьмінащі могутності та падіння Великих царств). Антична -\," де \ь історії мала циклічний характер. В даному контексті иіл циклічністю розумілася сукупність взаємопов'язаних процесів та явищ, які утворюють завершене коло розвитку, струнку систему.

Історична дум/^а Середньовіччя висуває концепцію прови-денціоналізм^, тобто розвитку історичного процесу по волі Провидіння Історичний процес розглядався як циклічний та мономнійний (від створення сві-п,' до Страшного Суду).

В епох^ Нового часу традиції циклізму, притаманні античній традиції, віднов \юються на Сході. Італійські гуманісти теж за­проваджують циклічну парадигму бачення історичного процесу.

Ідея стадійності є традиційною для європейської філософії історії з середини XVIII ст. У стадійній парадигмі працювали Вольтер, Ж А Кондорсе, К. -А. Сен-Сімон, Й.Ґ.Гердер, А.Фергюссон, Г Спенсер, ГВ РГегель, К Маркс, Ф.Енгельс, А.Аж.Тойнбі, К.Ясперс, УРостоу та багато інших вчених.

В той же час ідея стадійності розвитку людства має бути до­повненою баченням його полілінійності та унікальності окремих цивілізащиних систем

Наукова думка Нового часу розробила новий підхід до історії'. Історія розглядається як зміна циклів історичного розвитку. Провідну роль в історичному розвитку відіграють зміни в людині, її мен­талітеті, в культурі, в науці. Розповсюджуються ідеї щодо культурно-історичних типів локальних цивілізацій, які переживають подібні етапи історичного розвитку, ідеї щодо поліциклічності історичного процесу.

Універсальність та багатозначущість терміну "цивілізація" пояснюється використанням різних вихідних принципів при йо­го визначенні Найрозповсюдженішим є визначення цивілізації через поняття ку\ьтура

В той же час на сучасному етапі існує тенденція до розширен­ня меж цивілізаціиного підходу до загл,іьногсторичноі метооологи Ут­верджується поняття про цивілізацію як про юцюкультурн) макро або суперсистему, яка маь внутрішній (самостійний) механізм функціювання Поширюється тенденція до визначення цивілізації через суспільство та сукупність йою складових

Ідея полілшійності, наявності різних пі \яхів розвитку люд­ства розроблялась ще К Марксом та М Вебером К Маркс, аналізуючи форми, які передували капіталістичному виробниц­тву, розглядав в якості пара\е\ьних азійський, античний та гер­манський способи виробництва, протистав \яючи суспільства східного та західного типів Дж Стюарт висуває концепцію полілшійності еволюції

Ідея цивілізаціиної унікальності знайш\а відображення в пра­цях М Я Данілевського, К М Леонтьева, О Шпенг \ера, А Тойнбі та ін Цивілізація як регіональна, визначена у просторі і часі самодостат ня та автономна система виступає оптимальною одиницею осмислення історичного процесу Однак розг уяд історії як системи саморозвитку та взаємодії окремих, співвіднесених у просторі і часі цивілізацій найдоцільніше здійснювати відповідно до принципів стадійності та полілшійності розвитку людства