8. Створення Ліги Націй та ії діяльність

Лігу Націй було створено на Паризькій мирній конференції за ініціативою президента США В.Вільсона. Її завдання - бо­ротьба за мир, співробітництво й безпеку народів. Найваж­ливіша мета — підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво, виконання умов Версальського миру.

Статут Ліги Націй надавав гарантії членам організації у збе­реженні їхньої політичної незалежності та територіальної Цілісності проти зовнішньої агресії. Передбачалися колективні дії усіх членів Ліги у разі порушення агресором статуту та розв'язання конфліктів, порушення миру мало спричиняти як економічну та політичну ізоляцію порушника, так і воєнні санкції, включаючи створення об'єднаних збройних сил з кон-'пінгентів країн-членів Ліги.

Проте її слабкість як інструмента підтримання миру зумов-звалася самим статутом. Рішення ухвалювалися за принципом ^ОАностайносп, за винятком процедурних питань і таких, що сто­сувалися прийняття нових членів. Обов'язкову силу мали тільки Рішення з адміністративних питань, що стосувалися самої Ліги. чавіть санкції' фактично були добровільними.

Головними органами Ліги були збори представників усіх членів організації (Асамблея Ліги Націй), Рада Ліги Націй у складі 5-ти постійних члена (США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії) та 4-х тимчасових.

Статут Ліги Націй був складовою частиною Версальського мирного договору. Його підписали 44 країни. Але США не ра­тифікували Версальський договір й не увійшли до складу Ліги

Націй.

Відсутність ряду великих держав серед членів Ліги негатив­но позначилася на ефективності її діяльності. СРСР було прий­нято до Ліги Націй 1934 р. та виключено 14 грудня 1939 р. у зв'язку з радянсько-фінською війною. Німеччина вступила до Ліги Націй у 1926 р. й вийшла з неї 19 жовтня 1933 р., Японія вийшла з Ліги Націй 28 березня 1933 р.

Ліга Націй виявилася нездатною підтримати статус-кво, що склався внаслідок першої світової війни, зберегти Версальсько-Вашингтонську систему повоєнного устрою світу. Друга світова війна остаточно поховала Лігу Націй, хоча формально вона проіснувала до 31 липня 1946 р.

Створення Ліги Націй було першою спробою утворення організації глобального характеру, яка 6 узяла на себе відповідальність за підтримання миру на земній кулі шляхом по­годження дій її членів.

9. Мандатна система

За пропозицією президента США В.ВІльсона, до статуту Ліги Націй (ст. 22) було введено поняття мандату, тобто повноважень на управління тією чи іншою територією від імені Ліги Напій

Згідно з мандатною системою, усі території були поділені на три групи мандатів: “А”, “В”, “С”.

До групи “А” входили колишні володіння Османської імперії, статус яких наближався до статусу протекторату.

Група “В” охоплювала колишні німецькі колонії у Централь­ній Африці, які передавалися під безпосереднє управління держа­ви-мандатарія із збереженням певного ступеню самоврядування.

Мандати групи “С” стосувалися Південно-Західної Африки та островів Тихого океану й фактично означали цілковиту анексію цих територій державою-мандаторієм.

Розподіл німецьких колоній було затверджено на засіданні Верховної ради Антанти 7 травня 1919 р., а колонії колишньої Османської імперії — на конференції в Сан-Ремо^і 1920р.

Згідно з розподілом колоній. Велика Британія отримала мандати групи “А” на Ірак, Палестину і Трансйорданію та ман­дати групи “В” - на Танганьїку, частину Того й Камеруну.

Франція одержала мандати “А” на Сирію й Ліван, мандата “В” — на частину Того й Камеруну, Бельгія — мандат “В” на Руан-ду-Урунді.

Японія дістала мандати групи “С” на Маршаллові, Ка-ролінські та Маріанські острови у Тихому океані.

Решту мандатів на території групи “С” посіли Південна Аф­рика та Австралія.

Таким чином. Ліга Націй затвердила перемогу союзників у війні, надаючи законності розподілу світу між державами-переможницями.

• Після Паризької мирної конференції' основним завданням по­воєнного устрою стало врегулювання суперечностей на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. США було надано зручну мож­ливість взяти реванш за невдачі під час Паризької конференції'.

10. Вашингтонська конференція 1921 - 1922 рр.

Для вирішення далекосхідних проблем було ухвалено скликати конференцію. Вона тривала у Вашингтоні з 12 листопа­да 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь 9 держав — США, Велика Британія, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Португалія, Голландія, Китай. Радянська Росія, хоч і визнавалася великою тихоокеанською державою, не була запрошена.

На конференції' розглядалася низка вагомих питань:

розв'язання тихоокеанських й далекосхідних проблем, обмежен­ня морських та сухопутних озброєнь, правила застосування но­вих засобів війни.

США боролися проти домінування Японії' в Китаї, вимагали Для себе там 'відкритих дверей" і рівних можливостей. Світове співтовариство не могло не зважати на позицію США, що стали могутнім кредитором, якому понад 20 країн світу заборгували 12 млрд. дол. Разом з іншими видами капіталовкладень економічна підтримка США європейським країнам становила 20 млрд. дол. У 1920-му році США, населення яких становило 6% світового, оюнцентрували 20% видобутку золота, 50% - вугілля, 66% -ВДфпа, 85% - виробництва автомобілів. Зростаюча економічна чоіупгість Сполучених Штатів вимагала поширення їхнього чькнародного політичного впливу. Проте на шляху до цього ви-^кла низка перешкод, зокрема британська позиція.

Маючи Велику Британію за найсильнішого суперника, США у той же час мали з нею й спільні інтереси, які полягали в тому, щоб запобіг™ посиленню гегемонії Франції в Європі й не дати Японії' затвердити своє панування на Далекому Сході. Про­тиріччя між СІІІА та Японією дедалі загострювалися й стали го­ловними на Далекому Сході. На конференції' США вдалося зав­дати тиску на Британію й домогтися ліїаідацІЇ ії союзу з Японією, який був чинним ще від 1902 р. й підлягав продовжен­ню у 1921 р. (до першої світової війни він був спрямований про­ти Росії' й Німеччини, тепер — проти США).

Внаслідок роботи конференції' було укладено низку договорів:

"Трактат чотирьох держав" (Великої Британії', США, Франції' та Японії) - укладений 13 грудня 1921 р., стосувався взаємних га­рантій недоторканості острівних володінь ІЇ учасників у басейні Тихого океану.

"Трактат п'яти держав" (Великої Британії, США, Японії, Франції й Італії) - підписаний 6 лютого 1922 р., забороняв будівництво військових кораблів, тонажність яких перевищувала 35 тис. т., встановлював співвідношення між флотами цих країн за класом лінкорів у пропорції 10 : 10 : 6 : 3,5 : 3,5.

Підписання цього договору стало великою перемогою ди­пломатії' США. Вони зрівняли свій флот з найбільшою морсь­кою державою — Великою Британією.

Японія здобула велику стратегічну перевагу. На Тихому океані заборонялося спорудження нових військово-морських баз на схід від меридіана 110 •^А за винятком островів, що безпосе­редньо прилягають до узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Австралії', Нової Зеландії, Гавайських ост­ровів. Таким чином, США мали відмовитися від укріплення ост­ровів у центральній та західній частинах Тихого океану. США і Великій Британії заборонялося мати бази на відстані менше як 5 тис.км від Японії'.

"Трактат дев'яти держав" (США, Великої Британії', Франції, Японії, Італії, Бельгії, Голландії, Португалії й Китаю) -підписаний 6 лютого 1922 р., проголошував принцип поваги су­веренітету, територіальної й адміністративної недоторканості Китаю. Він зобов'язував усіх учасників дотримуватися принципів "відкритих дверей" та "рівних можливостей" у торгівлі й роз­витку промисловості на всій території' Китаю. Формально провідні капіталістичні держави відмовлялися від політики роз­поділу Китаю на "сфери впливу". Проте, він не скасовував сис­теми нерівноправних угод цих країн з Китаєм.

Договори, укладені на Вашингтонській конференції, допов­нювали систему договорів, підписаних у 1919-1920 рр. між країнами-переможницями та країнами, які програли світову війну.

Створена система міжнародних договорів встановила Вер-сальсько-Вашингтонську систему міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, ви­значила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гар­монізувати суперечливі інтереси народів та держав.

Версальсько-Вашингтонська світополітична система, як і будь яка система, пройшла декілька етапів свого існування. Умовно можна виділити п'ять основних етапів:

1. Становлення Версальсько-Вашингтонської системи -1919-1922 рр.;

2. Відносна стабілізація Версальсько-Вашингтонської сис­теми - 1922-1929 рр.;

3. Розпад Вашингтонського світопорядку - 1929-1936 рр.;

4. Криза Версальського порядку - 1933-1937 рр.;

5. Ліквідація Версальського порядку і встановлення гер­манської гегемонії' в Європі - 1938-1939 рр.

Версальсько-Вашингтонська система повоєнного устрою світу мала низку суттєвих недоліків:

по-перше, не розв'язала протиріччя між державами-перемож­ницями й державами, які зазнали поразки;

по-друге, не ліквідувала протиріччя між великими й малими іфашами;

по-третє, не запобіїла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за вико­нанням укладених угод;

;,.,- па-четверте, викликала значні територіальні змши в Європі, Друге "велике переселення народів", започаткувала основи иадіональних конфліктів.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила новий розк­лад сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути "ВДюіо й тривалою.

Розділ 5. Ялтинсько-Потсдамська міжнародна система.

1. Становлення Ялтинсько-Потсдамської системи

Після закінчення другої світової війни була встановлена Ял-тинсько-Потсдамська система міжнародних відносин, її філософською й юридичною основою стали домовленості трьох великих держав, що виграли Другу світову В основу нової системи були покладені рішення Ялтинської (Кримської) та

Потсдамської конференцій.

Ялтинська (Кримська) конференція проходила з 4 по 11 лютого 1945 р. Т.Рузвельт, УЧерчілль та Й Сталін зустрілися на конфе­ренції в Ялті для того, щоб остаточно підтвердити плани роз­грому Німеччини й виробити спільну політику у повоєнній Європі Ця конференція стала найважливішою дипломатичною подією завершального етапу війни. Головним питанням була координація військових зусиль та узгодження воєнних планів до

безумовної капітуляції Німеччини

"Велика трійка" узгодила практично усі питання щодо Німеччини. Було вирішено знищити й збройні сили, покарати воєнних злочинців, ліквідувати нацистську партію, скасувати гітлерівські закони та установи, змусити Німеччину сплачувати репарації. Для втілення цих рішень союзники домовилася оку­пувати Німеччину. Кожній з трьох держав, а також Франції, на­давалися свої зони окупації: східна частина Німеччини — СРСР, північно-західна - Великої Британії, швденно-західна - США.

Обговорювалося також польське питання. Було вирішено, що східний кордон Польщі проходитиме по "лінц Керзона", а на заході та півночі вона отримає “суттєве прирощення території”. Польський тимчасовий уряд вирішено було реорганізувати та ввести до його складу демократичних діячів з самої Польщі та з

еміграції.

В ході Ялтинської конференції И.Сталін, Т.Рузвельт та У.Черчілль уклали таємну угоду: Радянський Союз обіцяв всту­пити у війну з Японією не пізніше як через три місяці після закінчення війни в Європі за умови збереження попереднього становища Монгольської Народної Республіки, передання СРСР Південного Сахаліну та Курильських островів, створення ра­дянської воєнно-морської бази в Порт-Артурі (Китай).

Під час роботи конференції було вирішено утворити постійну раду міністрів закордонних справ СРСР, США та Вели­кої Британії (РМЗС) д-\я вирішення проблем повоєнного мирно­го врегулювання

Важливе місце в роботі Кримської конференції було відведено обговоренню питання про (.творення Організації Об'єднаних Націй. Глави трьох ве иіких держав ухвалили проект Статуту цієї міжнародної організації Бу\о вирішено включити до числа й фундаторів Україну Й Білорусію

В резу \ьта-п роботи Ялтинської конференції були прийняті "Декларація про звільнену Європу", заява "Єдність в організації миру, як і у веденні війни", ці документи заклали підвалини но­вої системи міжнародних відносин Відбувся фактичний роз­поділ Європи на "Схід" і "Захід"

Потсдамська конференція відкрилась 17 липня 1945 р у приміській околиці Берліна — Потсдамі — це була остання кон­ференція в історії антигітлерівської коаліції її склад та позицц дещо відрізнялися від попередніх.

Радянський Союз представляв И.Сталін, Велику Британію на почагку конференції - УЧерчілль, делегацію США очолю­вав новий президент країни ГТрумен (Т.Рузвельт помер 12 квітня 1945 р) У ході конференції У Черчілля, який програв вибори 1945 р, замінив новий г\ава британського уряду, лідер лейбористської парти К Еттлі.

Конференція тривала з 17 липня по 2 серпня 1945 р. Вона до­повни \а рішення Ялтинської конференції і завершила форму­вання нової повоєнної міжнародної системи

В ході роботи конференції були розроблені принципи політики союзників щодо Німеччини: демілітаризація, демократизація, декар­телізація й денацифікація. За підсумками конференції Німеччину було поділено на чотири зони окупації, кожна з яких відповідно контролювалася командуванням військ СРСР, США, Великої Британії та Франції Були зафіксовані нові німецькі кордони.

Було вирішено розпочати підготовку мирних договорів з Німеччиною та й колишніми союзниками в Європі, для чого бу-^о створено Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) США, СРСР, Великої Британії, Франції та Китаю.

Після дебатів вдалося врегулювати питання про нові кордо­ни Польщі.

Був утворений Міжнародний трибунал для покарання го-

\овних воєнних злочинців.

Завершення другої світової війни спричинило радикальні зміни у розстановці сил на міжнародній арені, започаткувало но­вий етап у розвитку міжнародних відносин

В рамках нової міжнародної системи Сполучені Штати Америки і Радянський Союз (Велика Британія відійшла посту­пово на другий план) - визнали визначені сфери впливу один одною Протягом тривалого часу, за винятком окремих аспектів, домовленості зберігали силу і ніхто не вторгався в чужу зону впливу У той самий час Ялтинсько-Потсдамська система викли­кала обурення багатьох країн, чия роль значно принижувалася. До того ж невіддільними рисами Яугинсько-Потсдамської сис­теми були "холодна війна", гонка озброєнь, яка досягла дійсно критичної риси, постійна напруженість

Серед основних характеристик Ялтинська Потсдамської системи

слід назвати:

а біполярність;

а розподіл сфер впливу між двома наддержавами і праг­нення до його порушення;

а децентралізація насильства (стабільність на центрально­му та глобальному рівнях, що підтримувалася наддержавами, не­стабільність на регіональному та субрепональному рівнях),

а фрагментація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід з конфліктів зале­жить передусім від рівноваги сил в регіоні та чисто внутрішніх

факторів

а неможливість збройних сутичок між наддержавами.

Замість цього регіональні кризи, війни;

а розпад колоніальних імперій;

а світ перестає бути переважно євроцентристським;

а формування єдиного світового простору внаслідок роз­витку транспорту та засобів комунікації;

а прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок

модернізації;

а формування єдиного інформаційно-телекомунікаційного

простору