3. Структура міжнародної системи

Зміст поняття структура має декілька аспектів:

о співвідношення елементів системи;

о засіб організації" елементів у систему;

о сукупність примусів і обмежень, що випливають з існування системи для її елементів.

Виокремлюються наступні структурні виміри міжнародних систем:

1) Конфігурація співвідношення сил. Це поняття містить такі ас­пекти: межі системи; поділ сил між різними дійовими особами; в який спосіб дійові особи розташовані на географічній малі Конфігурація співвідношення сил відображає існування центрів сили. Вона залежить від кількості головних акторів та характеру

відносин між ними (два типа — біполярність та монополярність). Як пише Р^Арон у своїй праці "Мир та війна між націями\ "структура міжнародної системи завжди є олігополістичною. В кожну з епох головні учасники визначали систему більшою мірою, аніж вони визначалися нею".

2) Ієрархія акторів. Вона відображає їхню фактичну нерівність з точки зору військово-політичних, економічних, ре­сурсних, ідеологічних та інших можливостей впливу на систему.

3) Гомогенність та гетерогенність. Вона відображає ступінь згоди, що існує в акторів відносно певних принципів або цінностей.. Р.Арон називає гомогенними системами такі, в яких держави належать до одного типу, сповідують одну й ту саму концепцію політики. Гетерогенними вважаються системи, в яких

держави організовані за різними принципами і поділяють супе­речливі цінності.

Гомогенність і гетерогенність містять різні модальності, численні нюанси. Система може бути більш або менш гомоген­ною чи гетерогенною: гомогенною в одній зоні, гетерогенною в іншій; гомогенною в часи миру, гетерогенною в часи війни; ге­терогенною з частковим дотриманням дипломатичного правила невтручання, гетерогенною із застосуванням дипломатичної техніки підривної революційної діяльності. Гетерогенність може бути гетерогенністю соціальних структур або гетерогенністю політичних режимів, гетерогенністю більше ідей, аніж реально­стей, або навпаки, гетерогенністю більше реальностей, аніж ідей.

4) Внутрішній режим, тобто сукупність формальних та не­формальних принципів та норм, угод та процедур прийняття рішень, до якого призводить конфігурація співвідношення сил.

Зміна вказаних ознак призводить до змін в системі або зміни самої системи.

4. Едементи міжнародної системи

Система — це сукупність елементів, які знаходяться у взаємодії" один з одним. Отже, елементи - це найпростіші скла­дові системи, межа припустимого членування в обсягах даної якості системи, мінімальний носій цієї якості в системі, який ви­конує в ній визначену роль. В той самий час кожен елемент сис­теми може виступати як підсистема, яка має власну сукупність елементів.

Специфіка міжнародних відносин полягає в тому, що це особливий вид суспільних відносин поміж організованими людськими спільнотами, між соціальними суб'єктами.

До цього часу продовжуються наукові дискусії з приводу того, які різновиди соціальних спільнот, що беруть участь у міжнародних відносинах, можна вважати типовим суб'єктом міжнародних відносин, які утворення, групи, об'єднання, класи, нації, держави, цивілізації можна класифікувати як суб'єкт міжнародних відносин, та який з цих суб'єктів є головним. У вирішенні цього питання полягає основна проблема суб'єктності

у міжнародних відносинах.

Виникає ряд теоретичних напрямків та шкіл, які постійно

пропонують власні погляди на проблеми суб'єктів міжнародних відносин.

Протягом тривалого часу переважала теорія, в якій

суб'єктами міжнародних відносин визнавалися лише держави. Представники значної частини теоретичних напрямів та шкіл продовжують вважати, що типовим суб'єктом міжнародних

відносин є держава.

На сучасному етапі держави залишаються головними та

вирішальними суб'єктами в міжнародних відносинах, але абсо­лютизація їхнього значення в наш час перестає домінувати. Су­часні міжнародні відносини чимдалі менше розглядаються тільки як міждержавні відносини. Більшість дослідників погоджуються з думкою, що визначення міжнародних відносин як міждержавних звужує рамки власне поняття міжнародних відносин.

5. Рівні структури міждержавних відносин

Однією з визначальних характеристик структури системи міждержавних відносин є різні структурні рівні. Дослідження структури системи міждержавних відносин доречно проводити

на наступних рівнях:

•:• глобальному;

•> регіональному;

•> субрегіональному;

•> міжнародно-ситуаційному;

<• груповому (коаліційному);

•> двосторонньому.

Кожен з цих рівнів системи міждержавних відносин являє в цій системі самостійну підсистему з усіма притаманними їй особливостями, які визначаються критеріями виокремлення да­ної підсистеми.

Всі рівні в сукупності складають ієрархію структури

системи міждержавних відносин. Вони є одиницями аналізу такої структури.

6. Критерії типології міжнародних систем

Існує багато типологій міжнародних, систем. Але в основі кожної лежать такі критерії:

Кожна система має свої типи контролю. Один з головних принципів функціонування міжнародної системи є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи. Контроль над міжнародною системою ба­зується на розподілі спл та ресурсів між її акторами, незважаючи на те, чи будуть то окремі держави, чи коаліції держав.

Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною ієрархією держав на міжнародній арені.

Англійський вчений ІЛуард дає наступну класифікацію держав:

1. наддержави, для яких притаманно:

а здатність до масових руйнувань планетарного масштабу, а здатність впливати на умови існування усього людства, а неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо туди не входить інша супердержава;

2. великі держави, для яких притаманно:

а істотний вплив на світовий розвиток, а вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;

3. середні держави, які мають вплив в найближчому оточенні;

4. малі держави, які мають незначний вплив в оточенні, але мають засоби для захисту незалежності;

5. мікродержави, які нездатні захистити свій суверенітет національними засобами.

На протязі існування всіх міжнародних систем були харак­терні три типи контролю:

1) імперський (імперіалістичний) - єдина держава контролює решту.

2) біполярний (дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини у межах своїх сфер впливу).

3) баланс сил (три або більше держав контролюють дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів).

Кожна міжнародна системи має свій баланс сил. Поняття рівноваги застосовується до всіх міжнародних систем. На най­вищому рівні абстракції політика рівноваги зводиться до ма­неврів, спрямованих на те, аби перешкодити одній державі зібрати сили, які 6 перевищували сили їхніх супротивників,

об'єднаних у коаліцію. Кожна держава, якщо вона прагне зоерег-ти рівновагу, виступить проти держави або коаліції, які видають­ся спроможними забезпечити собі таку перевагу. Це загальне

правило годиться для всіх міжнародних систем.

Р^Арон виокремлює дві найтиповіші моделі систем, залежно від конфігурації співвідношення сил, для аналізу конкретних правил

політики рівноваги.

- Перша модель — багатополярна.

Американський дослідник М.Каплан сформулював шість пра­вил, необхідних і достатніх для функціонування даної системи:

1) кожна дійова особа має прагнути збільшити свої можли­вості, але вона повинна віддавати перевагу методам переговорів

перед методами війни;

2) вона має вдатися до зброї, радше ніж відмовитися від на­годи побільшити свої спроможності;

3) вона має радше припинити бойові дії, аніж вивести з гри

одну з "головних дійових осіб системи";

4) вона має протистояти будь-якій коаліції чи індивідуальній дійовій особі, що прагне посісти панівне стано­вище щодо інших держав системи;

5) вона має стримувати тих учасників системи, які обстою­ють принцип наднаціональної організації;

6) вона має дозволяти державам, раніше переможеним чи відкритим, повернутися в систему в ролі прийнятних акторів, а також вона повинна допускати дійову особу, яка була раніше другорядною, в категорію головних дійових осіб.

Модель багатополярної рівноваги допомагає зрозуміти сис­теми, які реалізувалися в процесі історичного розвитку, і правила М.Каплана описують обставини, сприятливі для тривалого ви­живання такої системи.

/^уга модель — біполярної рівноваги.

Біполярною є така конфігурація співвідношення сил, коли більшість політичних утворень групується навколо двох із них, чиї сили переважають сили інших. Малі держави, навіть об'єднавшись, неспроможні врівноважити одну з великих. Принцип рівноваги тут застосовується до відносин між двома коаліціями, кожна з яких утворюється навколо одного з двох го­ловних гравців.

У такій системі відрізняються три види дійових осіб — двоє

тих, що стоять на чолі коаліцій, і нарешті, держави, які можуть і прагнуть залишитися поза конфліктом. Ці три види дійових осіб діють за різними правилами.