6. Механізми здійснення модернізації

З моделями модернізації взаємопов'язані механізми п здійснення, які залежать від обраних способів модернізації. Серед механізмів модернізації розрізняють такт

а) поступове нагромадження необхідних передумов у пев­них сферах суспільного жіптя, поєднання яких дає якісне трансформаційне зрушення;

б) соціальні зусилля щодо опанування досвіду інших країн -"запозичена модернізація";

в) тиск, нав'язування традиційному суспільству досвіду мо­дернт ("імітаційна модернізація")

Лнтимодершзація та контрмодернізація. Французький вчений Л Турен вводить ще два важливі терміни, які характеризують відповідні явища - антимодернізащя та контрмодернізащя Перший термін означає відкриту протидію модернізації. Апти-модернізащя, на думку вченого, — це зведення процесу розвитку країни лише до відродження її культурної та історичної спе­цифічності. Цього прагнуть, як вш вважає, певні правлячі групи й \юмпен-штелігенція, понад усе занепокоєні збереженням (здобуттям) своїх привілеїв, в \ади, соціального статусу.

Контрмодернізащя є альтернативним варіантом соціальних перетворень згідно не за західним, апробованим зразком, д іншим, осібним ш.уяхом, який передбачає форсований суспільний розвиток виключно за ініціативою "згори", при ко­лосальній централізації в \ади, пріоритеті соціальної системи, а не людини (приклад — країни Східної Європи у 1950-ті роки)

7. Вибір шляхів модернізації та культурно-цивілізаційні блоки

Щодо країн третього світу використовується наступне ви­значення: модернізація - це процес прискорення розвитку суспільства шляхом запозичення типів соціальної, економічної та політичної системи, що розвивались у Західній Європі і Північній Америці у ХУП-ХІХ ст і потім розповсюдилися на інші євро­пейські країни, а у ХІХ-ХХ ст - на південноамериканському, азіатському та африканському континентах

Японія, розпочавши модернізацію наприкінці XIX - на по­чатку XX ст., наздогнала Захід тільки після другої світової війни Ази та Африці притаманний наздоганяючий тип модернізації

Вибір шляхів розвитку залежить від культурно-цивілізаційних традицій. Можна виділити декілька ку\ьтурно-цивілізаційних блоків.

1. Китайсько-конфущанський (Китай, Японія, В'єтнам, Ко­рея, Тайвань, Гонконг);

2. Індо-буддістсько-мусульманський (Індія, Пакистан, Південно-Східна Азія);

3. Арабо-мусульманський (Центральна та Південна Азія). Відмінності культурно-цивьуїзащйних традицій доцільно розглядати за наступними параметрами:

Генеральна настанова. Для китайсько-конфуціанського блоку це ак­цент на соціальну етику та адмшістративно регламентовану по­ведінку, ідеї добробуту, рівноправ'я. Для індо-буддістсько-мусульманського притаманним є акцент на релігійне детерміновану

індивідуальну поведінку людей Матеріальний добробут, соціальна гармонія та рівноправ'я людей цінності не мають Для арабо-муульманського блоку характерним є акцент на реііпйно де­терміновану соціальну поведінку, турбота про добробут соціуму (умми), соціальне страхування (закят)

Відносини до людини та суспільства, взаємовідносини людей Для китаисько-конфуиіанського блоку статус соціуму виший за статус лю­дини, але за кожним визнається право на самовдосконалення Індо-буддістсько-мусульманськии блок взаємовідносини регламентує нормами громади (касти) В арабо мусульманському блоці соціум домінує над людиною, сфера взаємовідносин регламентована, тому простір для самореалізаци незначний

Відносини до власності та влади В киташько-конфуціанському блоці держава мщна, є умови для прояву енергії та шщиативи, ви­сока культура праці та самовдосконалення В індо-буддгстсько-мусульманлкому — держава не є всесильною, та й приватна власність не має авторитет)⁷ Для арабо мусульманського блока дер­жава всесильна, приватна вуасність визнається, але регламен-гується

В західноєвропейській цивілізації головне значення має успіх індивіда-власника До неї в цьому п \ані ближче китайсько-конфуціанський блок

Можна відокремити наступні спільні риси у східних цивілізацій

1) домінування цінностей духовно релігійних,

2) абсолютний авторитет в \ади та й право контролювати в \асника

Концепції взаємодії західної та незахідних цивілізацій в процесі мо дершзаціг можна звести до трьох головних конструкцій

1. Симбіоз (мінімальна взаємодія, при якій підтримується відносно незалежне існування традицій та сучасності у взаємно ізольованих сферах) Як приклад можна навести спроби поєднання західної технологи та східної моралі Захід — носій науково-технічних засад. Схід - морально-гуманітарних

Рівні симбіозу на рівні індивіду, на рівні національному, на рівні цивілізаційному

2 . Конфліктна взаємодія, модернізація проти традиційності (критика західної цивілізації, зокрема М Ганді, захист самобут­ності нез вхідних суспільств)

З. Синтез (взаємопристосування) модернізації з Заходу та самобутності Сходу За приклад можна навести концепції національного соціалізму

Розділ 5. Цивілізації і світова політика.

1. Основні положення загальної теорії цивілізацій

Дос идження будь-якого явища, яке яв \яє собою об'єктивну реа\ьність, передбачає виділення структурних е\ементів цієї ре альності Дослідження історії людства та істори міжнародних відносин вимагає з'ясування, що є первинним елементом світобудови в соціальному плані Очевидно, що таким е\емен том є певні історичні спільноти людей

Традиційно в якості такої спільноти виступали держави На сучасному етапі все більш розповсюдженим стає макро соціологічний підхід, ко \и в і тій якості виступають циві чзащі

Концепція цивілізацц стає домінуючою історико-сошолопчною категорією, яку за значенням можна порівняти з домінуючою раніше концепцією нації Мислення в національних термінах змінюється на мислення в термінах цивілізаційних В науці основна увага зміщується від народів та дер жав на бі^гьш великі структури та процеси в масштабах цивілізацій

Дос мдження цивілізацій як базового предмету⁷ аналізу пере­дбачає, що комплекси компонентів, що їх створюють, можуть бути цілком правомірно згруповані в межах, що відокремлюють одну цивілізацію від іншої Це передбачає також аналіз того, як різні елементи, що утворюють цей комплекс, реагують на зміни в одному з компонентів, що створюють єдине ціле Об'єктом дослідження виступають циклічні закономірності або динамічні універсали розвитку цивілізацій -Аналізу піддаються концепту­ально-теоретичні погляди з цього приводу, що поширюються в світовій науці

Дослідження циві^іізаціи поділено на дві сфери між представниками гуманітарних та соціальних наук Перші насамперед звертаються до дослідження минулого тієї чи іншої цивілізації, традиційно до и "класичного періоду" Друп звертаються до сучасної історії Перші досліджують цивілізації крізь творіння найкращих пред­ставників культури, науки та мистецтва Другий підхід передба­чає дослідження досягнень та характеру мислення простих лю­дей Звідси виникає розрив між минулим та сучасним, текстом та

контекстом, філософом та се уянином Це вказує на необхідність поєднання гуманітарного та соціологічного підходів

Підхід до аналізу цивілізацій спирається на фундаментальні концепції, створені батьками-засновниками соціологи -. Е Дюрктеймом, М Вебером, деякою мірою К Марксом

Інститущональна структура кожного суспільства обумов \е-на його історичним досвідом В формуванні цього досвіду особ­ливого значення набуває два головних фактора ку\ьтурш тра­диції та політична обстановка, становище суспільства в системі міжнародних зв'язків