Профілактика віл-інфекції

ЗНИЖЕННЯ РИЗИКУ – використання презервативів під час проникаючих контактів; – скринінг донорської крові; – відмова від грудного вигодовування; – вживання заходів щодо попередження інфікування під час проведення медичних процедур; – пропаганда обміну використаних голок та шприців на нові (потенційно небезпечне вживання наркотиків не заперечується, але зменшується ризик передачі ВІЛ). ! секс – взагалі небезпечне заняття

УСУНЕННЯ РИЗИКУ – пропаганда утримання від хаотичного статевого життя; – пропаганда життя без наркотиків (використання спільного інструментарію для наркотиків є шкідливим, як і саме вживання); – навіть несуттєвий ризик є неприйнятним; – обов’язкове тестування медперсоналу на ВІЛ (позбавляє відчуття необхідності дотримання загальних заходів безпеки). ! переконливість, а не залякування

Профілактика

ПЕРВИННА Запобігання інфікування здорових людей: – сексуальна просвіта; – пропагандистські кампанії; – обмін використаних голок та шприців

ВТОРИННА Підтримка якості життя ВІЛ-позитивних: – проведення тестування; – консультування; – лобіювання проти дискримінації ВІЛ-позитивних громадян

ТРЕТИННА Мінімізація наслідків хвороби, які відчувають люди з ВІЛ/СНІДом: – використання ліків; – консультування; – лобіювання інтересів ВІЛ-позитивних громадян

Жертви, які спричинив СНІД, є колосальними. Вони складають мільйони в цілому світі. Тому було визначено Всесвітній день пам’яті померлих від СНІДу. В цей день, 3-ю неділю травня, велика кількість мешканців планети прикріплює до одягу червону стрічку – знак скорботи і пам’яті про мільйони людей, у котрих СНІД забрав життя, знак солідарності з тими, хто має ВІЛ-позитивний статус або вже хворий СНІДом. Цей символ Всесвітнього антиснідівського руху вигадав художник Френк Мур у квітні 1991 року. В листопаді 1991 року на концерті, присвяченому пам’яті Фредді Меркьюрі, у Великобританії, червону стрічку надягнули 70 тисяч прихильників артиста. Дуже скоро стрічка кольору крові стала Всесвітнім символом боротьби зі СНІДом і солідарності з тими, кого зачепила ця проблема.

Адаптація ВІЛ-інфікованих у суспільстві. Будь-яка хвороба здатна порушити звичні контакти людини з оточуючими, зменшує можливості трудової діяльності, нерідко позбавляє її попередніх перспектив і викликає необхідність перебудови всієї особистісної орієнтації. ВІЛ-інфекція на сьогодні не лише невиліковна, але й супроводжується стигматизацією (стигма – пляма) практично з моменту виявлення ВІЛ у крові. ВІЛ-інфекція створила цілу групу негативних соціально-психологічних факторів. Так, порушується та припиняється спілкування того, хто захворів, знижується рівень його самооцінки, його настрій, хвороба втручається майже у всі сфери його життя. Епідемія ВІЛ/СНІДу призвела до появи в суспільстві упередження стосовно інфікованих людей. Недостатня інформованість населення щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції, уява про те, що СНІД є закономірним результатом аморальної та асоціальної поведінки, призвели до супроводу діагнозу ВІЛ-інфекція так званою „соціальною заплямованістю". Страх перед дискримінацією може утримувати людей від звернення за лікуванням або відкритим визнанням свого ВІЛ-статусу. Людям, що інфіковані ВІЛ або наражаються на такий ризик у своїй поведінці (споживачі ін’єкційних наркотиків, жінки секс-бізнесу, діти вулиці та ін.), можуть відмовити в медико-санітарних послугах, житлі або роботі, в страхуванні або в’їзді в іноземні держави, від них можуть відвернутися друзі та колеги. У деяких випадках їх женуть із дому власні родини, подружжя подають на розлучення, у світі відомі випадки фізичного насильства і навіть убивства ВІЛ-інфікованих. Стигма, яка оточує ВІЛ/СНІД, може переходити і на наступні покоління. Це лягає важким тягарем на плечі дітей, які намагаються справитися з наслідками смерті своїх батьків від СНІДу.

Досвід розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу у всьому світі показав, що ця епідемія здатна виявляти в людях як позитивні, так і вкрай негативні сторони. Найкращі сторони виявляються, коли солідарність поєднує людей для боротьби з пасивністю урядів, спільнот і окремих осіб, а також під час надання допомоги та догляду за людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом. Найгірші, негативні, сторони виявляються, коли люди перебувають під впливом стигматизації як з боку свого найближчого оточення, так і суспільства. „Небажані відмінності" та „скривджена індивідуальність", обумовлені стигмою внаслідок ВІЛ/СНІДу, не існують самі по собі або від природи – їх створюють люди і спільноти. Причиною цього стають раніше існуючі упередження та їх посилення: стигма грає на руку існуючій соціальній нерівності та поглиблює її – особливо гендерну, статеву і расову. Стигма і дискримінація обумовлюють зниження цінності певних груп, тоді як інші групи почувають свої переваги.

Серед дорослих людей переважають три моделі поведінки у ставленні до проблеми ВІЛ/СНІДу:

СНІДофобія – страх СНІДу. СНІДофобія, вірогідніше, сформувалася в результаті агресивної кампанії, спрямованої на профілактику ВІЛ-інфекції.

Сліпа впевненість, що природа і наука самі, без посередньої участі людей, дадуть раду СНІДу, як справлялися з віспою, чумою, холерою. Така модель поведінки переважає у більшості дорослого населення, бо люди не розуміють, що хвороби взагалі можна буде уникнути, якщо кожен займеться профілактикою ВІЛ.

Цілковита байдужість до проблеми.

Починаючи з кінця 1994 року в Україні, коли у м. Миколаєві та Одесі були виявлені перші випадки зараження ВІЛ через забруднений наркотик, на наркоманів почали «полювати» з міліцією, влаштовувати облави та примусово їх обстежувати. Аж тут виявилося, що суспільство мало що може зробити для цих людей, хоча по Закону України у них багато пільг і головна – безкоштовне лікування незалежно від того, чи є вони тільки носіями ВІЛ і їх ніщо не турбує, чи вони вже хворі СНІД і потребують медичної допомоги. Ефективні ліки коштують дорого, по дечятки тисяч доларів на кожного хворого щорічно, і зараз забезпечити ними всіх, хто цього потребує в необхідному об’ємі, держава не здатна. Виявилося, що навіть проводити весь комплекс обстеження для якісної сучасної діагностики вірусологічного й імунологічного стану ВІЛ-інфікованих пацієнтів лабораторна служба країни ще не готова. Профілактика і багатомільйонні обстеження, на які були затрачені величезні кошти, виявилися неефективними. Традиційні погляди медпрацівників на профілактику інфекційних захворювань (виявили–ізолювали–вилікували–виписали зі стаціонару здоровим і вільним від збудника) у даному випадку не придатні. ВІЛ, потрапивши до організму людини, залишається у ньому на все життя, тому інфікована людина завжди буде джерелом інфекції для інших. Обов’язкове тестування різних верств населення було визнане: а) дорогим; б) недоцільним; в) таким, що порушує права людини. Тому в 1998 році воно було відмінене (залишилося лише обов’язкове обстеження на ВІЛ донорської крові), і з цього часу більшість із нас повинні самостійно вирішити питання – варто робити аналіз на ВІЛ чи ні.

Кримінальна відповідальність ВІЛ-позитивного за навмисне інфікування інших передбачена законом. Закон України "Про попередження захворювання на СНІД і соціальний захист населення" спрямований на правове регулювання діяльності, пов’язаної з питаннями ВІЛ/СНІДу в Україні і відповідними заходами соціального захисту ВІЛ-інфікованих і хворих СНІДом.

Суспільство зрозуміло, що зараз, за умови відсутності вакцини, єдиною зброєю проти ВІЛ/СНІДу можуть виступати безпека поведінки та суворе дотримання санітарно-епідемічного режиму в лікувальних закладах. Саме на це спрямована діяльність державних і суспільних організацій, що реалізують численні профілактичні проекти, саме на це витрачаються і державні кошти, і кошти міжнародних фондів.