Вступ
Актуальність теми дослідження. Ринкова система може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові й безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.
Кредитна система – сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.
Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.
Певна особа, щоб підвищити свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів, яких не може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування.
Крім того, такого роду допомоги потребують часто й ринкові структури, товарне виробництво, торгівля, тобто усі сфери народного господарства.
Рівень досліджуваності на розвиток та еволюцію кредитної системи були спрямовані спрямовані дослідження, викладені в монографіях наступних авторів: – Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О., Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р.І..
Предметом дослідження – економічні відносини, які виникають в процесі формування, становлення, еволюції кредитної системи України.
Об’єкт дослідження – складові кредитної системи України.
Метою курсової роботи є на основі вивчення теоретичних аспектів побудови кредитної системи та аналізу сучасного стану функціонування кредитної системи України пошук шляхів вдосконалення діяльності складових кредитної системи України.
Відповідно до даної мети роботи постають такі завдання:
- проаналізувати стан сучасного кредитно-фінансового механізму та показати причини його недостатньої ефективності;
- визначити суть кредитних відносин;
- визначити шляхи та виробити рекомендації щодо підвищення ефективної діяльності кредитної системи.
Інформаційну базу в проведенні дослідження склали вітчизняні публікації з питань фінансово-кредитних відносин та банківської діяльності, законопроекти України щодо функціонування кредитної системи України, статистичні матеріали.
Методами курсового дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистичний аналіз, історичний, індукції та дедукції.
Структура курсової роботи курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозиції, списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ
1.1 Сутність, призначення та функції кредитної системи
Кредит - (від латинського «кредо» - вірю) є формою руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого - підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності [12, с.43-44].
Кредитна система - (у широкому змісті) сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькому змісті) сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів і надання їх у позичку.
Сучасна кредитна система характеризується двома основними поняттями:
1) як сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуються на визначених формах і видах кредитування;
2) як сполучення різних кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній, кредитних союзів та ін.), що діють на кредитному ринку і здійснюють акумуляції і мобілізацію грошових ресурсів.
Перше поняття пов'язане із рухом позичкового капіталу у вартісній і товарній формах у виді банківського, комерційного, державного та іншого різновидів кредиту. Друге - означає, що кредитна система, використовуючи свої кредитні інститути, накопичує вільні кошти і направляє їх як позичковий капітал підприємствам, уряду та іншим позичальникам.
Кредитна система функціонує за допомогою кредитного ринку. Він представляє собою:
- по-перше, систему зв'язків по акумуляції коштів і мобілізації позичкового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки;
- по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом позичкового капіталу між кредитними інститутами в рамках діючих фінансових ринків;
- по-третє, взаємини між національними кредитними інститутами і міжнародними валютно-кредитними організаціями.
Кредитний ринок включає також всі аспекти позичкової, інвестиційної, акумуляційної, засновницької, посередницької, перерозподільної діяльності кредитних інститутів. За допомогою кредитного ринку реалізується сутність і функції позичкового капіталу, що надається у позичку на умовах зворотності за визначений відсоток. Позичковий капітал покликаний здійснювати:
- акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу;
- перерозподіл грошового капіталу;
- прискорення концентрації і централізації капіталу;
- регулювання економіки;
- економію витрат повернення та ін.
На ринку позичкового капіталу реалізується два основних види кредиту: комерційний і банківський [1, c.59-60].
Кредит - система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення. З економічної точки зору поняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов'язану з передачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користування на відповідно обумовлених засадах іншою. Щоб можливість виникнення кредитних відносин була реалізована, необхідні такі економічно-правові умови:
- по-перше, тимчасове використання у борг чужої власності вимагає наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод і виконання взятих на себе зобов'язання;
- по-друге, обов'язковою умовою виникнення кредиту є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор однаково має бути зацікавленим у наданні позики, як позичальник - у її отриманні.
Кредит як економічна категорія пов'язаний з іншими вартісними категоріями. Тому його принципи також і загальноекономічні. З цієї точки зору йому притаманні такі принципи, як:
а) економічність, тобто досягнення найбільшої ефективності використання позички при найменших кредитних вкладеннях;
б) комплексність, яка означає проведення такої кредитної політики, що найкраще враховує закономірності розвитку економіки у визначений час;
в) диференційованість - різний, здебільшого навіть індивідуальний, підхід до кредитування кожної з категорій позичальників. Суть кредиту та його характерні риси розкривають його функції [16].
Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:
- кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;
- вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже - одержання вищих прибутків.
Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією, другі - функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності, треті - функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями. Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система, а той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію.
Функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.
Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди». Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує.
Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загально прийнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладення угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту - як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції - назвати її контрольно-стимулюючою.
Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора стосовно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами.
Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С. Гальчинським - функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу [15, с.263-264].
Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має родові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту - зворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.
Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.
Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.
Усі функції кредиту взаємопов'язані, їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин.
1.2 Економічна роль та структура кредитної системи
В умовах розвинутої ринкової економіки кредит виступає в декількох видах і здійснюється через найрізноманітніші організаційні форми, які в сукупності утворюють кредитну систему, а це: банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, фонди. Розглянемо, що вони собою являють (рис.1.1).
Рис. 1.1. Структура кредитної системи
Банки є центральною фігурою кредитної систем. Саме через них здійснюються основні посередницькі функції між кредиторами й позичальниками. Існує багато різних видів банків, проте за своїм функціональним призначенням і належністю вони можуть бути зведені у дві великі групи: центральні (федеральні) банки і комерційні банки. В сукупності і взаємодії всі банки складають національну банківську систему.
У центрі банківської системи стоїть центральний банк. Він є емісійним, касовим та резервним центром країни. Більшість країн світу мають один центральний банк, наприклад Англійський банк у Великобританії, Бундесбанк у Німеччині, Національний банк в Україні. У США їх аж дванадцять і утворюють вони центральну федеральну систему. Зумовлено це рядом обставин, характерних саме для США. По-перше, масштабністю країни, по-друге, економічним розмаїттям і великою кількість комерційних банків, по-третє, політичним компромісом між прибічниками централізації і децентралізації банківської системи. Але й тут виділяється найголовніший банк - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка. До того ж розвитком сучасних засобів сполучення й транспорту формується тенденція до скорочення федеральних банків.
Другу частину кредитної системи складають комерційні банки та їх відділення. Саме вони здійснюють кредитне обслуговування функціонуючих капіталів і населення. Свій капітал комерційні банки утворюють в основному за рахунок депозитів (вкладів, позичок клієнтів). Основним джерелом банківського прибутку виступає різниця (маржа) між процентом, що береться банком за виданий кредит (позика), і процентом, що сплачується банком за депозитами. Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного і промислового підприємців, бере свій початок з виробництва.
Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. За способом формування статутного фонду комерційні банки можуть створюватися як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальність.
Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими. Універсальні банки акумулюють грошові кошти населення, підприємств, організацій, здійснюють грошові розрахунки, розміщують кредитні ресурси, надають традиційні банківські послуги, керують грошово-кредитним обігом. Спеціалізовані банки (кооперативні, селянські, іпотечні, інвестиційні, експортно-імпортні і т.д.) здійснюють грошово-кредитні операції у вузько спеціалізованих сферах.
Інвестиційні банки здійснюють фінансування капітального будівництва, а також реновацій основного капіталу промислових підприємств, транспорту, зв’язку, житлового, комунального й культурно-побутового будівництва. Особливість інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залученням вкладів населення. У Великобританії, ПАР та Сінгапурі подібні інститути називають торговими банками, в Південній Кореї - фірмами з торгівлі цінними паперами, у Франції - діловими банками. Виділення інвестиційних банків в окремий вид призвело до розподілу праці в кредитній сфері, причому в деяких країнах таке виділення закріплене законом.
У сучасних банківських системах інвестиційні банки двох типів. Для першого з них, який є характерним для банківських систем англосаксонського типу, притаманні операції виключно з розміщення й торгівлі цінними паперами. Банки другого типу характерні романо-германських банківських систем. Тут типовими є операції середньострокового та довгострокового кредитування.
Іпотечний банк надає позики під заставу нерухомого майна.
Експортно-імпортний банк займається фінансуванням і кредитуванням експортно-імпортних постановок товарів та інших операцій.
Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем кредитних відносин. Тому кредитна система не обмежується лише банківськими закладами. Окрім банків, кредитними операціями займаються інші поза банківські структури. Одним з могутніх небанківських кредитних інститутів є страхова фірма. За розмірами операцій і активів вони поступаються лише банківським фірмам.
Страхові фірми - це акціонерні приватні й державні організації, які страхують населення, майно, комерційні операції, практично все, що пов’язано з людською діяльністю. Але страхуванням діяльність цих фірм не обмежується. Вони займаються також ощадною справою і підприємництвом. Так мобілізовані ними кошти населення вони направляють у кредитні операції, надходження від яких складає більшу частину їхнього прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають більше як 50% потреби промисловості цих країн у довгострокових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у великі і найбільш прибуткові компанії, володіють великими пакетами високоприбуткових заставних паперів під нерухоме майно, купують облігації державних позик.
У результаті ощадної, фінансової, кредитної, інвестиційної діяльності страхові компанії здійснюють величезний позитивний влив на функціонування ринкової економіки, тим самим сприяють підвищенню ефективності економічного життя країни.
Поза банківське фінансування довгострокових капіталовкладень у народне господарство здійснюється також через інвестиційні фонди. Джерелом утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності можуть бути податки й грошові збори, субсидії, позики, обов’язкові і добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, суть інвестиційних фондів зводиться до акумуляції коштів населення і використання їх для нагромадження. Однією з функцій інвестиційних фондів в умовах приватизації державної власності є обслуговування обігу приватизаційних паперів при розміщенні їх населення в об’єкти приватизації.
Інвестиційні фонди мають різноманітні юридичні форми, тобто вони можуть діяти як державні організації, акціонерні товариства, приватні установи. Тому управління ними здійснюється суб’єктами тієї чи іншої організації (концерну, асоціації) або правлінням, або конкретним громадянином. Як правило головним органом управління є загальні збори, конференції, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність, керуючись статутом.
Утворюються й інші фонди, які займаються акумуляцією грошових коштів та інвестування їх у ті чи інші галузі народного господарства, зокрема, такі відомі у світі, як Міжнародний валютний фонд. В Україні - це пенсійний фонд, фонди соціального страхування, зайнятості, Державний валютний фонд та інші. Головною їх ознакою є те, що вони являють собою сукупність грошових або інших ресурсів, які знаходяться в розпорядженні тих чи інших асоціацій, об’єднань, підприємств, організацій, державних установ, приватних громадян, призначених для цільового використання. В період вивільнення їх від цільового використання ці кошти використовуються для інвестицій, кредитування, надання послуг, позик з метою їх нагромадження. Звичайно, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Кредитна система, залежно від напрямку кредитної діяльності, включає багато структурних розділів, але головною ключовою фігурою є центральний банк.