Життєвий цикл віл

Потрапляючи в організм людини, вірус дуже швидко розмножується в клітинах мононуклеарної системи периферичної крові. Виникає віремія. За рахунок того, що поверхневі протеїни вірусів і клітин-господаря компліментарні, віруси атакують клітину-господаря і фагоцитуються нею. Т-хелпери, моноцити/макрофаги і клітини мікролгії, що мають спорідненість клітинних рецепторів до ВІЛ-1, називаються «СД4+». Коли людина інфікується ВІЛ, більшість СД4+-клітин може бути знищена (загинути), а багато із СД4+-клітин, що залишилися, втрачають здатність розпізнавати і реагувати на інородні речовини, такі як мікроорганізми і ракові клітини.

Таким чином, імунна система втрачає механізм самоактивації і не в змозі ефективно боротися із захворюванням. Цей ослаблений стан імунної системи називається імуносупресією.

Як доповнення до цього – у більшості людей, інфікованих ВІЛ, виробляються антитіла до вірусу, але вони не можуть зупинити захворювання. Існує декілька причин цього:

• вірус може ховатися у клітині-господарі, де антитіла не можуть його виявити;

• вірус може прямо передаватися з однієї клітини-господаря до іншої, не потрапляючи в кров’яний потік;

• високий рівень репродукції і мутації ВІЛ, які викликають незначні зміни на поверхні вірусу, можуть зробити антитіла, які виробляються імунною системою, не ефективними.

Стійкість вірусу в зовнішньому середовищі: при висушуванні лімфоїдних клітин, інфікованих ВІЛ, активність ВІЛ зникає через декілька діб.

У рідинному середовищі при температурі 23–27°С вірус зберігає активність протягом 15 діб , при 36–37°С –11 діб.

У крові, яка передбачена для переливання, вірус жив роки, а в замороженій сироватці його активність зберігається до 10 років.

ВІЛ швидко гине при використанні деззасобів, УФ-опромінення, при нагріванні вище 56° С втрачає активність через 30 хв.

У шприці з залишками крові ВІЛ може жити 28–30 днів.

Поза організмом і поза рідким середовищем ВІЛ живе одну-дві доби.

У трупі – до трьох діб.

ВІЛ гине при:

– нагріванні до температури 56° С і вище протягом 30 хв.;

– кип’ятінні (знищується моментально);

– обробці 3%-м розчином перекису водню;

– обробці 70° спиртом ;

– обробці ефіром;

– обробці ацетоном;

– обробці ультразвуком;

Схема інфікування та протікання ВІЛ-інфекції

Вплив (контакт з віл)

Інфікування не відбулося Інфікування відбулося (потрапляння віл в організм, що викликає вироблення антитіл)

Безсимптомний період (відсутність будь-яких клінічних проявів)

СНІД

Смерть Залишається безсимптомним (відсутність проявів захворювання) Природній перебіг віл-інфекції

У багатьох людей після першого інфікування симптоми не виявляються. Проте у декого впродовж одного-двох місяців після зараження розвивається захворювання, що нагадує ГРВі (гостру респіраторну вірусну інфекцію). Спостерігається підвищення температури, головний біль, стомлюваність і збільшення периферичних лімфатичних вузлів, які легко промацуються на шиї та в паховій ділянці. Ці явища, що їх часто сприймають за ознаки іншої вірусної інфекції, як правило, тривають від одного тижня до місяця, а потім зникають.

Більш стійка і тяжка симптоматика у дорослих може виникнути лише через декілька років після зараження, а в дітей із вродженою ВІЛ-інфекцією – через декілька місяців. Тривалість такого безсимптомного періоду має значні індивідуальні коливання. У деяких осіб клінічна картина розгортається вже в перші місяці після зараження, тоді як інші не виявляють ознак захворювання впродовж 10 років і більше. Протягом безсимптомного періоду вірус активно розмножується, вражаючи та руйнуючи все нові клітини імунної системи. Поступово, в міру виснаження імунної системи, розвиваються найрізноманітніші ускладнення. Для багатьох людей першим симптомом інфекції є збільшення лімфатичних вузлів, "напухання залоз", яке може утримуватися понад три місяці.

Інші прояви захворювання, що виявляються у перші місяці або роки після зараження, це загальна кволість, утрата маси тіла, часті підвищення температури, пітливість, постійні або повторні інфекції, викликані дріжджовими грибками, з ураженням слизових оболонок статевих органів або рота, висипання на шкірі та її лущення, запальні гінекологічні захворювання, що не піддаються лікуванню, а також епізоди короткочасної втрати пам’яті.

У деяких людей розвивається тяжка герпетична інфекція, внаслідок якої виникають ділянки запалення в роті, статевих органах та анусі. Також зазнають ураження нервові ганглії, що супроводжується сильним болем і називається оперізуючим лишаєм.

Інфіковані діти повільно ростуть і часто хворіють.

Деяких пацієнтів хвороба настільки виснажує, що вони втрачають працездатність і не можуть виконувати навіть хатньої роботи. В інших тяжкі захворювання, що нерідко загрожують життю, чергуються з періодами відносного благополуччя.

Лише в невеликої кількості людей (всього їх зареєстровано менше 50), які були інфіковані вірусом імунодефіциту десять і більше років тому, досі не виявлено ознак СНІДу. Вчені намагаються з’ясувати, завдяки яким факторам у них не відбувається прогресування захворювання, чи пов’язано це, зокрема, з характеристиками їхньої імунної системи, чи вони були вражені менш патогенним штамом збудника, чи від СНІДу їх захищають певні генетичні особливості. Вчені сподіваються, що, дослідивши природні механізми захисту організму, вони збагатяться ідеями щодо створення вакцини, яка б захищала від ВІЛ-інфекції або стримувала її прогресування.

СНІД – справжній хамелеон. Він небезпечний тим, що може маскуватися під різні шкірні захворювання. Мозаїчність і чисельність варіацій патологічних процесів, які бувають при СНІДі, величезна. Вже відомо більше 200 різних інфекційних захворювань – бактеріальних, вірусних, грибкових, які можуть супроводжувати СНІД. Вони відрізняються тяжкістю проявів, погано піддаються лікуванню, особливо на пізніх стадіях. Такими ж стають всі інші хронічні та нехронічні хвороби, які могли бути в пацієнта ще до того, як він захворів СНІДом. Причому в кожного хворого спостерігаються особливості, притаманні тільки йому. І тому дуже важливо вчасно направити хворого на тестування відносно ВІЛ/СНІДу для своєчасного розпізнавання хвороби.

Будь-яка людина, незалежно від віку, статі, способу статевого життя, може бути інфікована ВІЛ. На ранніх етапах хвороби, як правило, проявів симптомів не буває. Значна частина вже інфікованих людей можуть передати вірус до того, як дізнаються, що вони інфіковані.

Встановлено, що приблизно в половини ВІЛ-інфікованих людей СНІД розвивається протягом 10 років з моменту зараження. Тривалість цього періоду залежить від різних факторів, включаючи індивідуальні особливості людини, її спосіб життя.

Медицина не має на сьогодні засобів, які б дозволили повністю вилікувати людину від ВІЛ-інфекції. Створені та випускаються препарати, які можуть затримати розвиток хвороби. До них належать антиретровірусні препарати. Застосування комбінацій препаратів призводить до сповільненого розмноження вірусу. Репродукція вірусу тісно пов’язана з функціонуванням клітин, у яких вони паразитують. Тому антиретровірусні препарати повинні вибірково блокувати специфічні вірусні процеси, які протікають в інфікованій клітині, не пошкоджуючи саму клітину.