Основні поняття теми

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини.

СНІД – синдром набутого імунного дефіциту.

Синдром – ряд ознак (симптомів), що вказують на наявність якоїсь хвороби чи стану.

Набутого – такого, що передається від однієї людини до іншої, а також від матері до дитини.

Імунного – стосується імунної системи, яка забезпечує захист людини від мікроорганізмів, що спричиняють хворобу.

Дефіциту – відсутність захисної реакції імунної системи людини на наявність в організмі шкідливих бактерій

Розповсюдження інфекції

Вперше про ВІЛ/СНІД почали говорити в 1981 році, і з того часу ця абревіатура не сходить зі сторінок газет і журналів усього світу. ВІЛ/СН ІД – одна із трагічних проблем, що виникли перед людством наприкінці 20 століття. Справа не тільки в тому, що на даний час Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) офіційно зареєстровано більше 40 мільйонів ВІЛ-інфікованих і 21,8 млн. померлих, що ми вже звикли, що день 1 грудня став Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом, а в тому, що ми, як і раніше, не хочемо усвідомлювати, що все це має безпосереднє відношення до кожного з нас.

Ситуацію з ВІЛ/СНІД в світі можна охарактеризувати як пандемічну і поставити в один ряд із двома світовими війнами як за числом утрачених життів, так і за кількістю збитків, які ця проблема наносить суспільству.

За даними ООН, щороку в світі від ВІЛ-інфекції/СНІДу помирає біля 3 мільйонів людей, а ще 5 мільйонів стають носіями хвороби. ООН застерігає, що впродовж наступних 20 років число хворих на СНІД та носіїв ВІЛ-інфекції може сягнути 70 мільйонів осіб. Майже три чверті хворих мешкають у Африці. Проте останнім часом хвороба швидко поширюється в азійських країнах. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, сьогодні в світі близько 50 мільйонів осіб живуть з ВІЛ/СНІДом, причому більша частина з них (і майже 50% – жінки) проживає в Африці.

Найбільш несприятливе становище залишається в ПАР, де ВІЛ-інфікованим є кожний дев’ятий житель країни. Носіями ВІЛ-інфекції є 24,5% вагітних жінок. У південноафриканських в’язницях щороку збільшується інфікованих приблизно на 2 тисячі. Друге і третє місця в Африці посідають Кенія та Ефіопія (2,7 і 2,6 млн.). В Анголі офіційно зареєстровано понад 20 тисяч хворих на СНІД. Однак Міністерство охорони здоров’я країни вважає, що дійсне число хворих як мінімум сягає 50 тисяч осіб.

Серед азійських країн "перше місце" займає Індія (від 3 до 5 млн. ВІЛ-інфікованих), у Південній Америці – Бразилія, де зареєстровано майже 600 тисяч інфікованих і щорічно до них додається ще майже 21 тисяча.

ВООЗ переконана, що для того, щоб зупинити хворобу в найбідніших країнах, необхідно розробити програми фінансової і гуманітарної допомоги, припинити війни, вести роз’яснювальну роботу серед населення. Виконання цих простих рекомендацій, вважають експерти, дасть можливість якщо не перемогти, то значно зменшити непоправні наслідки хвороби.

Щохвилини у світі приблизно шість осіб отримують ВІЛ-інфекцію. Щороку вірусом ВІЛ інфікується майже 5,6 млн. осіб, половина з них – у віці 15–25 років. 40 мільйонів дітей осиротіли внаслідок СНІДу. Кожний сотий дорослий житель планети вже інфікований. Спеціальна сесія ООН з проблем ВІЛ/СНІДу відзначила в Декларації зобов’язань, що "темпи інфікування зростають дуже швидко" в Центральній і Східній Європі та поширюється занепокоєння "існування потенціалу для швидкої ескалації епідемії".

До цього року 21,8 млн. осіб померли. Кожного дня у світі інфікується приблизно 16 тис. осіб. Смертність людей молодого віку займає перше місце серед усіх причин смертності цієї вікової категорії населення. 48 % жертв СНІДу складають жінки, кожен п’ятий померлий від цієї хвороби – дитина.

За 25 років епідемія ВІЛ/СНІД розповсюдилася по всіх регіонах світу. В деяких країнах спустошлива дія епідемії тільки починається, в інших вона знищує завоювання десятиліть прогресу і поглиблює лінії розподілу, що вже роз’єднують суспільство. Це – глобальна криза, яка потребує глобальних дій. А її наслідки виявилися набагато важчими, ніж ми собі уявляли. Все більше і більше країн поглинають чотири стадії епідемії.

Перша стадія: невидиме розповсюдження – період, який супроводжується офіційним непризнанням існування в суспільстві загальноприйнятих стандартів поведінки, що призводять до високого ризику ВІЛ-інфікування. Яскравим прикладом країни, яка нещодавно вийшла за межі цієї стадії, є Китай.

Друга стадія: носить назву ранньої стигматизації (стигма – "пляма"). Ця стадія складається з ізоляції та відторгнення людей, у яких починає розвиватися СНІД. Працівники секс-бізнесу, ін’єкційні наркомани і чоловіки-гомосексуалісти на Заході – всі вони підпадали під стигматизацію. На цьому етапі мінімальна кількість коштів іде на забезпечення заміни голок і розповсюдження презервативів, що призводить до збільшення частоти ВІЛ-інфекції в майбутньому.

Третя стадія: це масова зміна поведінки, яка свідчить про те, що ВІЛ-інфекція розповсюджується за межі стигматизованих груп. Цю стадію пройшла Індія, Таїланд, Північна Африка, проте лише в Таїланді до сьогодні змогли розробити ефективну державну кампанію, що заохочує доцільність використання презервативів.

Четверта стадія: економічний ефект. На цьому етапі кошти на лікування хворих значно перебільшують кошти на профілактику, а захворювання та смертність все більше впливають на економіку країни.

На відміну від інших інфекційних захворювань, ВІЛ/СНІД називають "повільною чумою" тому, що саме захворювання, непомітне протягом багатьох років, підточує організм людини, перш ніж його ознаки виявляться у регіоні чи групі населення. Ця характерна для СНІДу особливість епідемічного процесу призвела до небажання уряду бідних на ресурси регіонів приймати законодавчі акти до появи перших ознак епідемії. І саме тому процес виходить з-під контролю.

Протягом 40 років до того, як з’явився ВІЛ/СНІД, світ змінювався швидше, ніж за тих часів, коли європейці завойовували Америку. Деякі з цих змін сприяли розвитку епідемії СНІДу так само, як соціальні зміни в період після відкриття Америки сприяли розповсюдженню сифілісу в Європі та багатьох інших інфекційних захворювань в Америці.

Міграції населення привели багатьох людей у великі міста, й економічні умови часто відокремлювали чоловіків і жінок від їх постійних партнерів. У багатьох африканських містах і на торгових шляхах між африканськими країнами зростала проституція і полігамія.

Медичне обслуговування в цьому регіоні істотно не змінювалося навіть зі збільшенням використання шприців і переливання крові. Голки не завжди стерилізувалися та багаторазово використовувалися. Масові програми імунізації проходили без достатньої стерилізації голок.

Міжнародні поїздки призвели до того, що контакти між країнами і континентами стали буденністю. Наприкінці 1970-х усе більше число геїв-європейців почали відвідувати Північну Америку, бо ж переїзд став дешевшим. Африканці частіше відвідували Європу, а європейці, навпаки, від’їздили до Африки. Сексуальний туризм у такі місця, як Гаїті й Таїланд, приманював відвідувачів з усього світу, значно поповнюючи казну країн. Статус табуйованої гомосексуальності значно змінився, особливо в англомовних країнах і Північній Європі.

У 70-х роках у Нью-Йорку, Сан-Франциско і Лос-Анджелесі з’явилися організовані співтовариства геїв, які відвідували гомосексуалісти усього світу. Між 1969–1982 рр. у Сан-Франциско перебралися близько 50 000 геїв. Сексуальна свобода була для цих людей найвищою цінністю і принципом загального об’єднання, відбитком сексуальної революції в розвинених країнах. Численні сексуальні контакти були характерною рисою цих груп. Інфекції, що передавалися статевим шляхом, використання антибіотиків і вживання наркотиків у цих соціальних групах були дуже частими. Зміна тридцятирічним геєм більше ніж тисячі статевих партнерів стало "нормою".

Переливання крові стало повсякденним явищем у медичній практиці; розросталася індустрія, що задовольняла потреби як у крові, так і її продуктах. У сімдесятих роках у США ін’єкційні наркомани часто були донорами. Їх кров розсилали по всьому світу і часто продавали в Африку для виробництва препаратів для хворих на гемофілію. У цей же період значно збільшилося внутрішньовенне вживання наркотиків, оскільки героїн ставав все більше доступним у зв’язку з в’єтнамською війною. Крім того, з’явилися пластмасові одноразові шприци та у великих містах утворилися справжні наркопритони – заклади, де люди вільно вживали наркотики й арендували інструментарій для ін’єкцій. Збільшення кількості наркозалежних осіб призвело до збільшення рівня проституції серед ін’єкційних споживачів наркотиків як чоловічої, так і жіночої статі. Всі ці фактори сприяли розповсюдженню ВІЛ, збільшуючи кількість носіїв, генеруючи штами, які ставали все більш вірулентними з переходом до кожного нового носія.

Тож епідемія вийшла за межі співтовариства геїв і центрів вживання наркотиків у регіональні населені пункти.