Шляхи передавання віл

ВІЛ-інфекція – інфекційне захворювання, яке викликається вірусом імунодефіциту людини. Воно характеризується у клінічно виражених випадках розвитком імунодефіциту з приєднанням опортуністичних інфекцій. Опортуністичні інфекції – це захворювання людини з ослабленою імунною системою, що викликається мікроорганізмами, які не є хвороботворними для звичайної людини. Багато з цих мікроорганізмів існують у латентній формі майже у всіх людей, але здатні викликати захворювання лише в тих випадках, коли імунна система серйозно ослаблена. ВІЛ-інфекція, що характеризується багаторічною персистенцією (специфічною життєдіяльністю протягом певного часу) вірусу, який викликає порушення імунної та нервової регуляції організму, що призводить до загибелі хворого від уражень вторинного порядку, які описуються під назвою "синдром набутого імунодефіциту" – СНІД.

ВІЛ – це вірус, а ВІЛ-інфекція – це захворювання. Дана назва обумовлена такими причинами. Термін "синдром" означає сукупність симптомів хвороби. Термін "імунодефіцит" означає глибокі враження імунної системи, а саме – її недостатність. Термін "набутий" (на відміну від "вродженого") означає, що імунодефіцит виникає в певний період життя, а не при народженні.

ВІЛ передається від однієї людини до іншої здебільшого внаслідок статевого контакту з інфікованим партнером. Вірус потрапляє в організм крізь епітелій статевих органів, прямої кишки або ротової порожнини під час статевих зносин. ВІЛ поширюється також з інфікованою кров’ю. Коли кров ще не перевіряли на наявність ВІЛ-інфекції, а для стерилізації препаратів крові не застосовувалась термічна обробка, траплялись зараження при переливаннях крові та її компонентів. Особливо страждали при цьому хворі на гемофілію, яким вводили антигемофільний глобулін і плазмений компонент тромбопластину у вигляді концентрату чи кріопреципітату. Великому ризику підлягали особи, що отримували концентрат: він готується з крові двох тисяч – п’яти тисяч донорів, а кріопреципітат – з крові лише 20 донорів. Тепер доведено, що плазму крові та виготовлені з неї препарати можна надійно знезаражувати, інактивуючи ВІЛ. Залишаються небезпечними препарати клітинних форм – еритроцитарна маса, лейкоцити, тромбоцити, а також кістковий мозок від заражених донорів. Нині, коли запроваджено тестування крові на наявність вірусу імунодефіциту, а препарати крові стерилізують високими температурами, ймовірність зараження перелитою кров’ю вкрай низька.

Ч асто ВІЛ поширюється в середовищі ін’єкційних наркоманів, які передають один одному голки або шприци, забруднені незначною кількістю крові ВІЛ-інфікованої особи. Є випадки, коли вірус передається від хворого медичному працівнику або, навпаки, хворому при пошкодженні шкіри зараженою голкою чи іншим медичним інструментом.

Жінки можуть інфікувати вірусом плід під час вагітності або пологів. Від однієї чверті до однієї третини всіх ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, які не отримують профілактичне лікування, передають вірус своїй дитині. ВІЛ може потрапляти в організм дитини і під час годування грудьми. Якщо мати під час вагітності приймала антиретровірусні препарати, ризик зараження дитини різко зменшується. Якщо майбутній матері призначають АРВ-профтерапію і застосовують кесарський розтин, то ймовірність інфікування дитини може становити від 1 %до 10 %.

ВІЛ може вразити кожного, хто практикує поведінку, пов’язану з підвищеним ризиком – використовує голки та шприци після інших осіб, вступає у статеві контакти з випадковими особами або з інфікованими особами без використання презерватива.

Наявність у людини захворювань, що передаються статевим шляхом (сифіліс, герпес статевих органів, урогенітальний хламідіоз, гонорея, бактеріальний вагіноз та інш.), робить її більш чутливою до інфікування під час статевого контакту з ВІЛ-інфікованим партнером.

Отже, на сьогодні відомі такі шляхи передачі ВІЛ від однієї людини до іншої: