Фази розвитку особистості в умовах групової взаємодії
Розвиток особистості в умовах групової взаємодії розуміється як процес її входження у нове соціальне середовище та інтеграцію в ньому. Виділяються три фази розвитку особистості у відносно стабільних групових структурах відповідно участі людини в системі міжособистісних стосунків та в процесі ділової активності (А.В.Петровський).
Перша фаза становлення особистості – адаптація – передбачає активне засвоєння норм і цінностей групи та оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Приносячи в групу все, що складає його індивідуальність, суб’єкт не може реалізувати потребу виявити себе як особистість раніше, ніж засвоїть норми і цінності групи та оволодіє тими прийомами і засобами діяльності, якими володіють інші члени групи. В нього виникає об’єктивна необхідність «бути такими, як усі», максимально адаптуватися у групі.
Друга фаза – індивідуалізація – породжується загостренням протиріччя між досягнутим результатом адаптації (тим, що суб’єкт став таким, «як усі» в групі) і потребою індивіда у максимальній персоналізації, яка на першій фазі не задовольняється. На стадії індивідуалізації нарощується пошук засобів і способів для позначення своєї індивідуальності, її фіксації. Так, наприклад, людина, яка потрапила в нову для неї трудову групу, спочатку намагається нічим не виокремлюватись, старанно засвоює прийняті у ній норми спілкування, стиль одягу, загальноприйняті інтереси і смаки. Коли вона нарешті впорається з труднощами адаптаційного періоду, то починає смутно, а іноді – гостро, усвідомлювати, що, дотримуючись цієї тактики, втрачає себе як особистість, тому що інші не можуть її розгледіти.
Третя фаза – інтеграція особистості в групі – зумовлюється протиріччями між прагненням суб’єкта бути ідеально представленим в інших своїми особливими і значущими для нього відмінностями, з одного боку, та потребою групи прийняти, схвалити і розвивати лише ті представлені суб’єктом особливості, які є прийнятними відповідно до групових цінностей і стандартів та сприяють сумісній діяльності, з іншого боку. Коли це протиріччя розв’язується, у суб’єкта виникають психічні новоутворення, властиві тільки йому і зумовлені саме особливостями даної групової спільності. Якщо протиріччя не реалізується, то особистість стає ізольованою, в неї не складаються стосунки з іншими членами групи ані на діловому професійному рівні, ані на міжособистісному рівні.
Означені фази розвитку особистості в групі мають місце кожного разу, коли людина потрапляє в нову для неї групу.
Соціально-психологічний клімат групи
Соціально-психологічний клімат визначають як переважний відносно стійкий психічний стан (настрій) колективу, що відображає особливості його життєдіяльності |
Психологічний клімат колективу – це загальний емоційний настрій колективу, в якому відображується настої людей, їх внутрішні переживання і хвилювання. Його можна визначити як суб’єктивне відображення об’єктивних закономірностей спільної діяльності і трудового процесу членів групи.
Присутність психологічного клімату обумовлюється передусім критерієм «ставлення». Залежно від цього критерієм виокремлюють чотири структурних елементи психологічного клімату, які відображують ставлення членів групи до загальної справи, один до одного, світу в цілому, самих себе. Кожний із зазначених елементів психологічного клімату в реальних відносинах набуває конкретного змісту і вияву. Відповідно тут говорять про психологічний, соціально-психологічний і соціальний аспекти психологічного клімату.
Психологічний аспект клімату знаходить відображення у перебігу емоційних та вольових станів, у індивідуальній і колективній активності. У творчому та інтелектуальному пошуку, самопізнанні, само відношенні та самопочутті особистості.
Соціально-психологічний аспект знаходить відображення в особливостях між особової взаємодії учасників спільної діяльності, в її інтегрованих показника, таких як згуртованість, сумісність, спрацьованість тощо.
Соціальний аспект відображає у кліматі представленість соціальних норм, які висуває суспільство у даний період свого розвитку. Норми виступають тут загальними регуляторами поведінки і включають системи ціннісних орієнтацій, якими керуються індивіди, і які є домінуючими для даної організації.
Формування психологічного клімату в організаційній структурі перебуває під впливом двох основних груп чинників, які позначаються як:
Чинники макросередовища – це чинники, які зв’язані з особливостями розвитку того соціуму, в якому функціоную дана виробничі група. Ці чинники репрезентують усю багатоманітність соціальних зв’язків, відносин та інститутів, які виходять за межі безпосереднього життєвого досвіду і найближчого оточення людей.
Чинники мікросередеовища – це чинники, які мають відношення до матеріальних і психологічних процесів, що відбуваються в конкретній групі, колективі. Дані чинники торкаються безпосереднього функціонування людей, включених у спільну працю, їхніх вражень, сприйняття, оцінок, відносин.
У своєму поєднанні чинники макросередовища і мікросередовища здатні сформувати три базові виміри психологічного клімату:
Клімат з позитивною спрямованістю (сприятливий або здоровий) відповідає оптимальним умовам соціальної адаптації, активної професійної та творчої діяльності, самореалізації та саморозвитку кожного працівника. Тут панує довіра, висока вимогливість у поєднанні з конструктивною критикою, вільне висловлювання власної думки при обговоренні питань, що стосуються усього колективу, достатня поінформованість усіх про основні завдання організації. Сприятливий клімат визначають також високі результати діяльності, низька плинність кадрів, відсутність напруженості у відносинах, конфліктності між керівником та підлеглими, між безпосередніми учасниками трудового процесу.
Клімат з негативною спрямованістю (несприятливий або нездоровий) характеризується напруженістю відносин, високим рівнем конфліктності, негативним ставленнями працівників або до виконуваної діяльності, або один до одного, небажанням йти на співпрацю, порушеннями дисципліни праці, низькою її продуктивністю, значною плинністю кадрів.
Клімат з невираженою спрямованістю (нейтральний) не відрізняється чіткими ознаками позитивної або негативної спрямованості, є нестійким і за відповідних умов може набути ознак сприятливого чи несприятливого.