Модуль 2.Когнітивна діяльність особистості. Психологічні аспекти професійної діяльності

Тема 1. Перцептивні процеси і діяльність

1.Поняття про відчуття. Види та властивості

2.Поняття про сприймання. Види та властивості

3.Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку й обробки інформації

Однією з груп психічних явищ є група пізнавальних процесів. Пізнавальна діяльність – це процес відображення у мозку людини предметів та явищ дійсності.

Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини (зір, слух, нюх, тактильні аналізатори) і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання належать відчуття і сприймання, за допомогою яких ми дізнаємося про зовнішні ознаки та властивості об’єктів, тим самим утворюючи свій чуттєвий досвід.

Вищою формою пізнання є абстрактне пізнання, яке відбувається за допомогою процесів мислення та уяви. У розвиненому виді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість та виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю цих процесів є їх опосередкований характер відображення дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркувань тощо.

Об’єктом абстрактного пізнання є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях, властивості об’єктів, закономірності явищ та процесів.

Відчуття – психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Це найпростіший психічний процес, з якого починається пізнавальна діяльність людини.

Органи чуття – це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає у свідомість людини.

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1) екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові);

2) інтроцептивні, які мають рецептори розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (спраги, голоду і ін.);

3) кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла;

4) проміжні й самостійні – температурні (холод, тепло), вібраційні (у глухих та сліпих – реакція на вібрацію предметів, відчуття ритмічності пов’язано з зоровою та слуховою чутливістю), рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Основні властивості відчуттів

Всі відчуття мають багато спільного – якість, інтенсивність, тривалість.

Відмінні особливості відчуттів – адаптація, сенсибілізація, вправність та взаємодія.

Якість – це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших (колір, смаки, слух, нюх).

Інтенсивність – кількісна характеристика, тобто більша чи менша сила виявлення, залежить від сили подразника, що їх викликає.

Тривалість – це проміжок часу, протягом якого ми відчуваємо силу певного подразника.

Адаптація (пристосування) – це зміна чутливості органів чуття під дією подразника. Існує 3 види цього явища.

1) Як повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника (одяг, запах, атмосфера).

2) Як притуплення відчуття під дією сильного подразника (холодна вода, сильне світло) – негативна адаптація, так як знижує чутливість.

3) Як підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника. Це позитивна адаптація, так як підвищує чутливість (адаптація до тиші).

Чутливість – здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його.

Синестезія – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора (зорово-слухові – під дією звукових подразників виникають зорові образи: кольоровий „звук”, – „малиновий дзвін ”, „теплі ” і „холодні ” кольори).

Сенсибілізація – підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів і вправляння (якщо старанно, ретельно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою).

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття.

Наприклад: слабкі звукові подразники підвищують чутливість зорового аналізатора.

Людські відчуття змінюються й розвиваються під впливом життя та вимог практичної трудової діяльності. Чутливість кожного аналізатора людини великою мірою залежить від того, як вона використовує його у своїй діяльності.

Розрізняють 2 групи чинників, під впливом яких відбувається сенсибілізація відчуттів:а) необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);б) специфічні вимоги професійної діяльності людини.

Втрата чутливості зорового аналізатора компенсується підвищенням чутливості тактильного аналізатора:

- у незрячих людей на пучках пальців збільшується чутливість на 50%;

- у сліпих – дистанційна чутливість (немає адекватних аналізаторів).

Сенсибілізація чутливості спостерігається у осіб, які тривалий час займаються професійною діяльністю, що потребує високого розвитку відповідних відчуттів:а) робітники-текстильники розрізняють 40-60 відтінків чорного кольору; б) шліфувальники – здатні бачити просвіт у деталях, що = 0,0005 мм (нетренерована людина може розрізняти просвіт у межах 0,1 мм);

в) харчова промисловість – високий розвиток смакових відчуттів (дегустатори);г) парфумерна промисловість – високий розвиток нюхових відчуттів.

Сенсибілізація відчуттів пояснюється тим, що розрізнюванні якості предметів є значущими для успішної діяльності людини та орієнтування її у навколишньому середовищі.

Сприймання – це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи чуття.

Різновиди сприймання за участю аналізаторів: зорові, смакові, нюхові, рухові, дотикові, больові, органічні.

Різновиди залежно від складності об’єктів, що відображаються:

- сприймання простору – основу складають зорові, рухові, тактильні відчуття;

- сприймання руху – відображення напрямку і швидкості просторового існування предметів (зміна положення предметів у просторі);

- сприймання часу – відображення дійсності в послідовності та тривалості дії подразника на організм.

Властивості сприймання: предметність; цілісність; структурність;

осмисленість; константність.

Предметність – виявляється у співвідношенні відомостей про об’єкти з самими об’єктами як носіями певної інформації. Це набута властивість, що формується у процесі активної взаємодії суб’єкта з об’єктивним світом.

Цілісність – полягає в тому, що об’єкт сприймається як стійке системне ціле, навіть відсутність у предметі якогось одного боку не заважає цілісному сприйманню його.

Структурність – дозволяє об’єднувати стимули, що впливають на людину у цілісні та порівняно прості структури.

Осмисленість – це властивість, яка дозволяє приписувати об’єкту, що сприймається, певний смисл, позначати його словом, відносити до певної категорії. Людина сприймає тільки те, що розуміє (наприклад: розмовляючи стіни…).

З осмисленістю пов’язана вибірковість, яка проявляється у виділенні одних об’єктів при порівнянні з іншими.

Константність полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається (колір вугілля чорний, але на сонці – жовтуватий).

Залежність сприймання від змісту психічного життя людини має назву апперцепції. Вплив апперцепції на процес сприймання виявляється в тому, що ті самі предмети сприймаються людьми по-різному, залежно від їхнього стану й завдань, що стоять перед ними.

Яскравим виявом апперцепції є так зване професійне сприймання. Лінгвіст, знайомлячись з людиною, може сприйняти передусім особливості її вимови, фотограф – фотогенічність, лікар – зверне увагу на ознаки тієї чи іншої хвороби.

Відрізняють стійку апперцепцію – залежність сприймання від сталих особливостей особистості (світогляд, переконання, рівень духовності тощо) та почасову апперцепцію, в якій відбуваються ситуативно виниклі психічні стани (емоції, установки тощо).

В процесі перцептивної діяльності людини використовуються наступні способи організації сприймання.

Принцип фігури і фона – перцептивна система завжди оцінює об’єкт при формуванні образу як фігуру на фоні ( фігура структурована, має чіткий контур, визначається особистісним смислом; фон менш структурований, нечіткий, особистісно не значущий для суб’єкта сприймання).

Принцип заповнення пропусків – перцептивна система при формуванні образу завжди зводить фрагментарне зображення об’єкту сприймання у фігуру з простим, повним контуром.

Принцип симетрії – перцептивна система завжди оцінює форму як правильну, якщо остання має одну чи більше осей симетрії.

Принцип неперервності – перцептивна система завжди організовує в єдину форму елементи, що мають один напрямок.

Принцип об’єднання елементів за ознакою схожості – при формуванні образу перцептивна система завжди об’єднує подібні елементи в єдину форму.

Принцип об’єднання елементів за ознакою близькості – перцептивна система завжди об’єднує суміжні чи близько розташовані предмети в єдину форму.

Відображення світу через відчуття і сприймання досягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи виникають у ході активного здобуття й обробки інформації з середовища.

Процеси відчуття і сприймання необхідно розглядати як дії спрямовані на розв’язання певних завдань, що становлять пізнавальну чи практичну діяльність суб’єкта. Такі дії, названі перцептивними, забезпечують орієнтування в конкретній ситуації, виділення найважливіших для розв’язання конкретного завдання аспектів, здійснюють таку обробку інформації від органів чуття, яка веде до побудови образу, адекватного як предметові, так і завданням діяльності.

До перцептивних дій належать рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежує предмет; очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки.

Перцептивні дії – особливий вид дій, що суттєво відрізняються від дій, спрямованих на задоволення потреб людини. Мета перцептивних дій – не зміна об’єктів та явищ, а отримання корисної інформації про їхні властивості й характеристики.

Процес розгортання перцептивних дій зумовлений формуванням у суб’єкта численних систем еталонів, якими є фіксовані в пам’яті найбільш інформативні ознаки предметів. Велику кількість таких еталонів людина засвоює в процесі цілеспрямованого навчання (системи фонем рідної мови, геометричні форми, кольори спектра тощо).

Яскравим виміром сприймання є спостереження.

Спостереження – цілеспрямоване, планомірне сприймання предметів і явищ, у пізнанні яких зацікавлена людина. Спостереження характеризується наявністю мети, завданням виділити певні риси і ознаки того, що сприймається, взаємозв’язки його складових.

Основні умови спостереження це: ясність завдання; підготовленість до нього; активність мислення.

Важливим моментом спостереження є план його проведення. Він слугує узагальненою схемою процесу спостереження, передбачає, що в об’єкті може бути виділене, дає хронологічну послідовність етапів спостереження. Якщо об’єкт складний і спостереження його має тривалий характер, воно розподіляється за планом на окремі частини, підпорядковані кінцевій меті.

Сприймання визначається як об’єктивними, так і суб’єктивними умовами. Серед об’єктивних умов, які забезпечують адекватність сприймання, потрібно враховувати яскравість, звучність, динамічність предмета, тобто силу подразника та фізичні умови сприймання – освітленість предмета, віддаль від особи, що сприймає, будову самого предмета – структуру, де чітко виявляються його компоненти.

Серед суб’єктивних умов сприймання особливо важливою є спостережливість.

Спостережливість – це здатність помічати в предметах і явищах малопомітні, але суттєві для певної мети деталі, ознаки, властивості.

Високий рівень спостережливості вимагає зацікавленості, постійного прагнення пізнати нове, глибше вникати в те, що оточує людину, з чим вона стикається у праці, в житті.

Відображення дійсності у відчуттях та сприйманні властиве як людині, так і тваринам, але результати цього відображення – чуттєві образи – дуже відрізняються за своїм змістом та функціями:

1) у людини: образна сфера розвивається у людських формах активності – діяльності, навчанні, спілкуванні. Вона відображає соціальні умови життя, предмети, створені людською працею, природу, на яку людина активно впливає. Для людини – це початковий ступінь пізнання світу, який триває і розгортається в уяві і мисленні.

2) у тварини: відтворюються тільки біологічно значущі умови існування. Чуттєве відображення є для них формою орієнтування у світі.

Роль відчуття та сприймання в нашому житті настільки значна, що існує потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем, порушення якого веде до розладів у функціонуванні організму. Про це свідчать дослідження із штучним створенням інформаційного голоду через обмеження зорових, слухових, дотикових, рухових та інших стимулів, які завжди слугують звичним фоном життєдіяльності людини. У стані інформаційного голоду в досліджуваних людей з’являлися галюцинації, вони відчували сильний неспокій і просили припинити експеримент.