Тема 2.Мнемічні процеси і діяльність

1.Поняття про пам'ять. Теорії пам’яті.

2.Види пам’яті.

3.Загальна характеристика процесів пам’яті.

4.Індивідуальні особливості пам’яті.

5.Умови ефективного запам’ятовування.

Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою процесів відчуття і сприймання, фіксується, упорядковується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності.

Пам'ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Пам’ять є підґрунтя психічного життя людини. Завдяки їй людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять – необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих в пам’яті. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам’яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новородженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, навіть опанувати. Поглиблене вивчення пам’яті поставило перед дослідниками ряд нових проблем, і серед них механізми запам’ятовування. Єдиної концепції щодо цього не існує. Ряд теорій дають можливість уявити стан відповідних наукових розробок.

Психологічні теорії підкреслюють роль об’єкта або активність суб’єкта у формування процесів пам’яті. Одним з напрямів цієї теорії є асоціативний напрям, в якому центральним є поняття асоціації, що означає зв'язок, з’єднування. Механізм асоціації полягає в установлення зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Відповідно до різних умов виділяють три типи асоціацій:

- за суміжністю – це відображення в мозку людини зв’язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі), або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадування подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.

- за схожістю – спостерігається тоді, коли в мозку відображуються зв’язки між предметами, схожими у певному відношенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).

- за контрастом – утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об’єктивної дійсності, що пов’язані між собою протилежними ознаками (високий-низький, швидкий-повільний, веселий-сумний тощо).

Теорія асоціатизму розкриває залежність утворення зв’язків від особливостей об’єкта й водночас недооцінює роль суб’єкта у вибірковому утворенні.

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт-психології, центральним поняттям якої був «гештальт» - образ як цілісна організація структури, що не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв’язків ґрунтується на організації матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.

Фізіологічні теорії механізмів пам’яті пов’язані з ученням І.П.Павлова про утворення тимчасових нервових зв’язків. Згідно з вченням І.Павлова матеріальним підґрунтям пам’яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв’язки, умовні рефлекси.

Біохімічна теорія пам’яті виражається гіпотезою про двоступеневий характер процесу запам’ятовування, суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрична реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на ґрунті першої – це біохімічна реакція, пов’язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває 3 сек. (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам’яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам’яті.

Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників ї є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.

Види пам’яті виділяють за такими критеріями:

1. Залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, яка діяльність переважає, пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну:

- рухова полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає переважно в практичній діяльності: виробничій, спортивній, навчальній, ігровій та ін.

- емоційна – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Емоційна пам'ять може бути сильнішою за інші.

- образна полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою, залежно від аналізаторів, з якими пов’язане її походження.

- словесно-логічна пам'ять є специфічно людською пам’яттю, що базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій. Змістом словесно-логічної пам’яті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями. Думки не існують без мови, тому таку пам'ять називають не тільки логічною, а й словесною.

2. За тривалістю закріплення і збереження матеріалу – на короткочасну, оперативну і довгочасну:

- короткочасна пам'ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання;

- оперативна пам'ять – запам’ятовування, збереження і відтворення інформації в міру потреби для досягнення мети в конкретній діяльності або виконання окремих операцій. Після завершення діяльності матеріал має зразу ж забуватися, інакше він може негативно вплинути на наступні операції;

- довгочасна пам'ять базується на довгостроковій функції пам’яті, характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням інформації в діяльності людини.

Оперативний, короткочасний і довгочасний різновиди пам’яті пов’язані між собою, що зумовлюється як змістом запам’ятовування, так і цілями й засобами діяльності, в яку включаються процеси пам’яті.

3. Залежно від того, як процеси пам’яті включаються у структуру діяльності, як вони пов’язані з її цілями та засобами, - на мимовільну й довільну:

- мимовільна пам'ять полягає в запам’ятовуванні та відтворенні матеріалу без спеціальної мети його запам’ятати або пригадати;

- довільна пам'ять – це запам’ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати, коли виникає потреба в навмисному заучуванні.

4. За усвідомленням (розумінням) змісту матеріалу пам’яті – на смислову і механічну:

- смислова пам'ять пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовується. Вона спирається на смислові зв’язки, які вже утворили системи словесних і образних асоціацій і становлять основу досвіду людини;

- механічна пам'ять діє у тих випадках, коли не досягається розуміння заучуваного матеріалу, а навмисне чи ненавмисне запам’ятовуються речі, які до кінця не усвідомлюються.

У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, збереження, відтворення та забування.

Запам’ятовування – закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Процес запам’ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного і довільного запам’ятовування.

Первинне відбиття нерідко відіграє вирішальну роль у запам’ятовуванні, становить основу для закріплення матеріалу.

Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об’єктів, наявність інтересу.

Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер.

Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим.

Механічним є таке запам’ятовування, яке здійснюється без розуміння суті, воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове запам’ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки діючи з матеріалом ми запам’ятовуємо його.

Збереження – це процес утримання в пам’яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Він залежить від якості ті глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності.

Відтворення – один з основних процесів пам’яті, який є показником міцності запам’ятовування.

Найпростіша форма відтворення - впізнавання, яке виникає в умовах повторного сприймання об’єктів. Впізнавання може бути повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий об’єкт одразу ототожнюється з раніш відомим, повністю відтворюється час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним.

Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, утрудненням співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що було в попередньому досвіді.

Складнішою формою відтворення є згадування, особливість якого полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним – яке зумовлено потребою відтворити необхідну інформацію, та мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими є явища персеверації та ремінісценції.

Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав’язливий характер. Образи персеверації з’являються після багаторазових сприймань певних предметів чи явищ, або коли спостерігається сильний емоційний вплив на особистість.

Ремінісценція – це відстрочене відтворення тимчасово забутого матеріалу.

Особливою формою довільного відтворення є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливість пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам’яті як психічного процесу взагалі.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади – це локалізовані в часі та просторі згадування людини про своє минуле життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами.

Забування – процес протилежний запам’ятовуванню, і виявляється він в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення. Забування – функція часу. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є недостатня міцність запам’ятовування, також забування залежить від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує запам’ятовування може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу.

Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується як проактивне (таке, що дії наперед) гальмування.

Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (таким, що діє зворотно) гальмуванням.

Кожна особистість має індивідуальні особливості пам’яті, які виявляються у швидкості, точності, міцності запам’ятовування та готовності до відтворення:

- швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятовування нового матеріалу;

- точність запам’ятовування характеризується відповідність відтвореного тому, що запам’ятовувалося і кількістю зроблених помилок;

- міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування);

- готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам’яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам’ятовується – образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший. Виділяють такі типи пам’яті: наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головне – умовами життя та вимогами професійної діяльності.

Наочно-образний тип пам’яті частіше зустрічається у художників, письменників, музикантів; словесно-абстрактний – у вчених, філософів. Змішаний тип пам’яті зустрічається у людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словесно-абстрактного типу.

В залежності від рівнів розвитку процесів запам’ятовування і збереження виділяють наступні типи пам’яті: 1) швидке запам’ятовування і швидке забування; 2) повільне запам’ятовування і швидке забування; 3) швидке запам’ятовування і повільне забування; 4) повільне запам’ятовування і повільне забування.

Необхідною умовою запам’ятовування є розуміння матеріалу, утворення смислових зв’язків, якщо вони недостатні та використання ефективних прийомів запам’ятовування. Незрозумілий матеріал, як правило, не викликає інтересу й запам’ятовується гірше, ніж систематизований, зрозумілий. Для поліпшення умов запам’ятовування варто зробити матеріал зрозумілим і привабливим.

Важливою умовою ефективного запам’ятовування є сприятливий психічний стан людини для засвоєння нового матеріалу. Погано сприймає матеріал людина втомлена, роздратована, пригнічена.

Для кращого запам’ятовування і тривалого збереження потрібне повторення матеріалу при заучуванні. Правильна організація повторень вимагає дотримання ряду умов, зокрема розподілу повторень у часі. Перші повторення мають бути інтенсивнішими, оскільки забування матеріалу на початку відбувається швидше, а пізніше темп повторень може бути вповільнений.

У довільному запам’ятовування слід сформувати стійкі мотиви до нього, набування знань, почуття відповідальності. Якщо людина належним чином не вболіває за справу, невідповідально ставиться до запам’ятовування, то вона швидко забуває те, що треба пам’ятати.

Для довільного запам’ятовування треба чітко визначити мету, завдання запам’ятовування. Мнемічне завдання полягає в чіткому формування того, що і як треба запам’ятати та міцно закріпити. Якщо таке завдання спеціально не ставиться, то матеріал запам’ятовується значно гірше.

У керівництві розвитком пам’яті важливе значення має врахування індивідуальних особливостей особистості.