Модуль 1.Категорія діяльності в психології. Особистість як суб’єкт діяльності.

Тема. Поняття і структура діяльності

1. Предмет і задачі курсу «Психологія діяльності і навчальний менеджмент»

2.Діяльність і активність. Особливості активності людини.

3.Основні характеристики діяльності.

4.Діяльність і поведінка.

Особистість формується і проявляє себе в діяльності, яка визначається як сукупність дій людини, спрямованих на досягнення певної мети. Діяльність пов`язує людину з зовнішнім світом і природою. Через діяльність людина задовольняє свої матеріальні і духовні потреби. В діяльності відбувається зміна людиною дійсності.

Діяльність складне явище , яке вивчається різними науками. Суспільна сутність діяльності є предметом вивчення суспільних наук, її фізіологічні механізми вивчаються фізіологією. Але діяльність не відокремлена від суб’єкта діяльності. В ній виражаються відношення суб’єкта діяльності до її мети, до інших людей, до самого себе, проявляються його мотиви, ціннісні установки, індивідуальні якості. У зв’язку з тим, що діяльність здійснюється особистістю і регулюються свідомістю, вона є предметом вивчення психології.

З психологічної точки зору розкриття сутності діяльності базується на методологічному принципі єдності свідомості і діяльності. Психіка, свідомість людини формується і проявляється тільки в діяльності. Аналізуючи проблему співвідношення діяльності і психіки, Б.Ф.Ломов акцентує увагу на тому, що діяльність має зовнішню і внутрішню сторони, які нерозривно пов’язані між собою. Але цей розподіл штучний.: люба зовнішня діяльність опосередковується внутрішньою, а внутрішній процес проявляється зовні. Тому, вивчаючи зовнішню сторону діяльності необхідно розкривати і її внутрішню сторону. Тільки таким чином можливо зрозуміти реальну роль психічного в діяльності. тому вивчення діяльності потребує аналізу її психологічних механізмів. В будь-якій діяльності людини в тій чи іншій мірі усвідомлює мету своєї діяльності, уявляє її кінцевий результат, оцінює умови, підтримує свою увагу, прикладає вольові зусилля, спостерігаючи за ходом діяльності, оцінює результати, переживає успіхи чи невдачі.

Завдання психологічного вивчення діяльності полягають в наступному:

1)розкрити як в процесі цілеспрямованої активності особистості відбувається практичне перетворення об’єктів світу;

2) пояснити, як в процесі діяльності змінюється сама людина;

3) пояснити як діяльність впливає на розвиток можливостей людини;

4) пояснити як властивості індивіда виступають в якості властивостей суб’єкта діяльності ;

5) пояснити як форма діяльності, яка склалася історично, трансформується в індивідуальну діяльність;

6) дозволяє вивчити факти і закономірності психіки особистості в діяльності;

7) установити взаємозв’язок цих фактів і закономірностей з фактами і закономірностями, які відносяться до інших, не психологічних умов діяльності;

8) розкрити особливості різних видів діяльності, вимоги кожного із видів до психіки людини;

9) визначити психологічні умови ефективного оволодіння певним видом діяльності з метою раціоналізації на психологічній основі професійної діяльності.

Діяльність завжди здійснюється в певних умовах: об’єктивних і суб’єктивних. До об’єктивних відносять:місце і час діяльності, обладнання, керівництво нею. До суб’єктивних – рівень підготовки суб’єкта даної діяльності (знання, навички, уміння),ставлення до діяльності, психічний стан в момент діяльності, розвиток загальних і професійно значимих властивостей. Впливають на діяльність також суспільна думка в колективі, система взаємовідносини в колективі.

В психології діяльність визначається як специфічний вид активності людини. Отже, визначення сутності діяльності потребує вияснення сутності поняття «активність».

Активність – це загальна характеристика всіх живих істот, яка забезпечує їх взаємозв`язок з оточуючим середовищем і проявляється в процесі задоволення потреб, необхідних для продовження нормальної життєдіяльності організму. Тому саме потреби виступають джерелом активності живих істот. Види і форми активності різні. Якщо активність рослин обмежена обміном речовин з оточуючим середовищем, то активність тварин проявляється вже в формах дослідження оточуючого середовища і здатності до научіння.

Активність людини також проявляється в задоволенні потреб. Проте ця активність має свої відмінності від активності всіх інших представників тваринного світу. Ці особливості настільки специфічні, що для їх позначення в психології вживається термін – діяльність. В чому ж проявляється ця особливість активності людини?

1.Активне прагнення тварин задовольнити свої потреби обумовлене «правилами гри», які записані в спадковості даного виду і мають вроджений пусковий механізм, який забезпечує їм найбільш повне пристосування до середовища. Людина ж активно взаємодіє з фізичним та соціальним середовищем, пристосовуючи його до власних потреб. В результаті цього людина живе в світі предметів не тільки створених природою а й предметів, матеріальної і духовної культури, створених її власною працею. На відміну від споживчого характеру активності тварин, активність людини має творчий характер, завдяки чому став можливим прогрес людства.

2.Перетворюючий характер людської активності сприяє розвитку і її потреб, хоча природні потреби (в їжі, одязі, житлі, в сні і т.п.) активізують діяльність людини і є такими ж як у її тваринних предків, особливістю активності людини є те, що вона породжується і підтримується не стільки природними потребами, скільки потребами, які виникли в результаті присвоєння досягнень культурно – історичного розвитку людства – потреба в пізнанні, спілкуванні, творчості, морально удосконаленні себе та інших.

3.Активність людини відрізняється від активності тварин також формами і способами задоволення потреб. Не сама потреба, а суспільно прийняті способи її задоволення починають визначати форми поведінки людини. Вже з дитинства шляхом навчання і виховання людина оволодіває уміннями і навичками «по - людські» користуватися предметами побуту, знаряддями.

4.Діяльність людини має соціальний характер. Для задоволення потреб вона використовує здобутки матеріальної і духовної культури, які історично склалися. Задовольняючи навіть потреби, які мають яскраво виражений особистісний характер, людина використовує результати суспільного розподілу праці.

5.Особливістю людської активності є також те, що в ній знаходить своє вираження не тільки відношення її до речей, але і відношення до інших людей, в результаті чого індивід утверджує себе як суб`єкт. Саме в цій системі відносин проявляється особистість і одночасно йде процес її формування. Активність же тварин, яка генетично обумовлена, розгортається в міру природного анатомо – фізіологічного дозрівання організму.

Таким чином, діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, який спрямований на пізнання і творче перетворення оточуючого світу, включаючи саму людину і умови її існування.

Діяльність людини складається із ряду взаємопов`язаних компонентів: мотив, мета, структура, предмет, засоби.

Однією з найважливіших характеристик діяльності людини є її цілеспрямованість. Мета – це образ бажаного результату. Суспільний характер людської діяльності свідчить про те, що вона спрямована не на предмети, які безпосередньо задовольняють її потреби, а на задоволення суспільних потреб. В силу цього діяльність людини стає свідомою. Мета – це свідомо змодельований образ кінцевого результату. Тому говорити про діяльність людини можливо тільки тоді, коли в її активності наявна свідома мета. Відсутність мети свідчить про те, що діяльності в людському розумінні цього слова просто не існує. Продукт, який виступає метою цієї діяльності, може являти собою реальний фізичний предмет, створений людиною, певні знання та вміння, думки, ідеї, теорії, твори мистецтва тощо. Мета може бути далекою (закінчити успішно університет) і близькою (написати реферат). Мета може бути особистісною і суспільною. Але цей поділ умовний, тому що особистісна мета часто має суспільний характер: закінчити ВУЗ (особистісна мета), щоб стати висококваліфікованим спеціалістом і сприяти ефективному розвитку суспільства (суспільна мета).

Діяльність людини не тільки цілеспрямована, але і мотивована. В психології мотиви розглядаються як причини, які визначають вибір направленості поведінки і діяльності людини. Таким причинами можуть виступати усвідомлені потреби людини, її інтереси, переконання, почуття. Мотиви можуть бути органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Мотиви діяльності розвиваються разом з розвитком людини.

Мотиви як і мета бувають далекими і близькими. Близька мета породжує і близькі мотиви. Далекі мотиви виникають тоді, коли діяльність спрямована на досягнення великої мети, шляхом виконання часткових завдань, які потребують мотивації.

Мотиви також можуть бути особистісними і суспільними. У кожної людини вони переплітаються між собою в залежності від виховання, умов життя. Певні мотиви бувають в діяльності людини провідними. Тому при оцінці поведінки і діяльності людини важливо знати, які з мотивів були в даному випадку домінуючими. Слід пам`ятати, що інколи людина не усвідомлює свої мотиви, а інколи вона їх просто приховує.

Цілі і мотиви діяльності носять узагальнений, інтегрований характер і виражають загальну направленість особистості, яка в процесі діяльності не тільки проявляється, а і формується.

Мета і мотиви діяльності не рівнозначні. Але інколи вони можуть співпадати. Різні види діяльності, які мають одну мету, можуть мати різні мотиви і навпаки, - досягнення різної мети у кожному виді діяльності може здійснюватися за допомогою одного мотиву.

Предметом діяльності виступає те, з чим вона безпосередньо має справу: предметом пізнавальної діяльності виступає різноманітна інформація, а предметом навчальної діяльності – знання, навички та уміння. Створені матеріальні продукти – це предмети трудової діяльності.

Структура діяльності включає в себе дії і операції. Дія – елемент діяльності, який має свідому мету і спрямований на вирішення конкретного завдання. Спосіб здійснення дії є її операцією. Характер операції визначається умовами, в яких здійснюється дія, рівнем володіння людиною уміннями і навичками, а також засобами здійснення дії.

Здійснюючи ті чи інші дії та операції, людина використовує різноманітні інструменти, які виступають засобами діяльності.

Діяльність відрізняється не тільки від активності, але і від поведінки. Поведінка визначається як притаманна живим істотам взаємодія з оточуючим середовищем, яка опосередкована їх зовнішньою (рухливою) і внутрішньою (психічною) активністю. Навіть самі прості серед живих організмів, дякуючи відбору, володіють поведінкою. Так, у рослин спостерігаються певні форми поведінки, які називаються тропізмами: поворот квітки соняшника до сонця обумовлений геліотропізмом, а проникнення коренів рослин в грунт, з метод пошуку вологи і необхідних мінеральних солей – геотропізмами. Поведінка людини , маючи природні передумови, соціально обумовлена, опосередкована мовою і іншими знаково-смисловими системами діяльності, не завжди цілеспрямована, не передбачає створення кінцевого продукту і носить часто пасивний, а іноді і імпульсивний характер. Якщо діяльність завжди організована, то поведінка здебільшого спонтанна; діяльність систематична, а поведінка хаотична. На відміну від діяльності імпульсивна поведінка управляється безпосередньо потребами і емоціями, вона виражає лише афекти і потяги людини.

Тема 2.Мотиваційний компонент діяльності

1.Потреби і мотиви.

2.Мотивація діяльності.

3.Мотивація і особистість.

4. Стимулювання діяльності.

Успішність діяльності людини визначається внутрішніми та зовнішніми причинами. В психології для опису і пояснення внутрішніх спонукань, які забезпечують активізацію і спрямованість поведінки (діяльності) людини вживається поняття мотиву.

Мотив - це усвідомлене чи неусвідомлене спонукання до діяльності, яке породжене системою потреб людини. Потреба – це певний стан нужди, який пов’язаний з наявністю почуття незадоволення, що виникає у зв’язку з відсутністю зовнішніх або внутрішніх умов, необхідних для підтримування нормального фізичного і психічного стану людини.

Найбільш відома класифікація потреб належить А.Маслоу. Ієрархія потреб, запропонована автором, складає п’ять основних рівнів. Перший (фізіологічні потреби: потреба в їжі, відпочинку, фізичному розвитку тощо) і другий (потреба в безпеці:гарантії задоволення фізіологічних потреб) рівні – це первинні потреби. Найважливішим стимулом їх задоволення є гроші, які забезпечують перспективу економічної самостійності, життя без матеріальних негараздів, почуття впевненості в завтрашньому дні, гарантована робота, соціальне страхування, пенсійне забезпечення тощо.

Вищі – це соціальні потреби (положення в суспільстві. дружба, любов тощо); егоїстичні потреби (статус, престиж, самоповага, впевненість в собі, свобода); потреба в само актуалізації (повна реалізація потенціалу творчості).

Між потребами і мотивами існує певний зв’язок. В «житті» потреби виділяють два етапи: 1) період до зустрічі з предметом задоволення потреби; 2) період після цієї зустрічі. На першому етапі потреба ще не розшифрована для людини. В цей час людина відчуває напругу, незадоволення і не усвідомлює причини цього стану. Йде пошук різних предметів, об’єктів, які б могли задовольнити потребу. В процесі пошукової діяльності відбувається «зустріч» потреби з предметом її задоволення. На цьому етапі відбувається опредмечення потреби – потреба із широкого спектру предметів. які потенційно можуть її задовольнити, фіксується на певному предметі. В акті опредмечення потреби зароджується мотив. З появою мотиву змінюється поведінка людини :із хаотичної пошукової вона стає цілеспрямованою.

Мотиви, які понукають до однієї діяльності, не рівнозначні: є головний домінуючий мотив, який запускає діяльності і є другорядні мотиви.

Мотиви можуть бути усвідомленими і неусвідомленими. Усвідомлені мотиви – це мотиви, пов’язані з усвідомленням причин незадоволення того, що необхідно для існування людини в даний момент, об’єкту, який відповідає даній потребі і може її задовольнити, а також усвідомлення дій, за допомогою яких можна досягти бажаного результату. До них відносять інтерес, переконання, прагнення, бажання.

Коли людина не знає істинної причини своєї поведінки, то говорять про неусвідомлений мотив. До них відносять потяг, гіпнотичне навіювання, установку, фрустраційні стани.

Термін «мотивація» є більш широким поняттям ніж термін «мотив». Р.С.Немов вказує, що терміном «мотивація» в сучасній психології позначають два психічних явища: 1) сукупність спонукань, які викликають активність індивіда; 2) процес утворення, формування мотивів, характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотиваційну сферу людини можна оцінити за параметрами: широта, гнучкість, ієрархізованість.

Одним із важливих питань мотивації діяльності людини є пояснення причин її поведінки, яке в психології позначається терміном «каузальна атрибуція». Каузальна атрибуція – це мотивований процес когнітивного плану, спрямований на осмислення отриманої інформації і розвиток на цій основі здатності передбачати майбутню поведінку людини.

Важливе місце в проблемі мотивації діяльності займає теорія мотивації досягнення успіху і мотивації уникнення невдач. Людина, зорієнтована на досягнення успіху, проявляє прагнення і впевненість в досягненні мети, вона правильно оцінює свої можливості, аналізує досягнення і невдачі. Успіхи в діяльності така людина пов’язує з власними здібностями, а невдачі – з зовнішніми проявами. Люди, які запрограмовані на невдачу в діяльності, проявляють невпевненість в собі, не вірять в можливість досягнення позитивних результатів, успіхи в діяльності пов’язують з зовнішніми обставинами, а невдачі – з відсутністю належних здібностей.

Результативність діяльності пов’язана також з тривожністю людини, яка може бути особистісною і ситуативною.

Програмуючи результати діяльності, свої дії, людина вирішує питання про способи її виконання, джерела енергії. Американський вчений Дж. Роттер довів, що люди локалізують джерела активності або «зовні», або «всередині» себе і ввів поняття «локус контролю», який виступає інтегральною характеристикою активності людини, пов’язує почуття відповідальності, готовості до активності і переживання власного «Я». Якщо людина переживає все , що з нею відбувається з рівнем власної компетенції, здібностей і бачить джерело активності в собі – говорять про внутрішній (інтернальний) локус контролю. Якщо людина результати своєї діяльності пов’язує із зовнішніми обставинами і намірами інших людей – це свідчить про наявність зовнішнього (екстернального) локусу контролю.

Для результативності діяльності мають велике значення такі мотиви особистості як самооцінка, аффіліація, знехтування, влада, альтруїзм, агресивність.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей, переваг і недоліків, свого місця серед інших людей.

Мотив аффіліації проявляється в прагненні установлювати доброзичливі, емоційно позитивні взаємини з людьми.

Мотив знехтування пов’язаний з побоюванням бути невизнаним значимими для індивіда людьми.

Мотив влади – це усталено виражене прагнення індивіда мати владу над людьми, намагатися заставити інших діяти у відповідності зі своїми інтересами і потребами.

Мотив альтруїзму проявляється у прагненні зробити добро іншим без винагороди за це.

Мотив агресивності пов’язаний з діями, які наносять моральний, матеріальний, фізичний збиток людям.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена не тільки внутрішніми, психологічними властивостями суб’єкта, а і зовнішніми умовами та обставинами, які в психології позначаються терміном «стимул». Стимул – це зовнішнє спонукання до діяльності. Основними засобами стимулювання діяльності виступають: навіювання, переконання, зараження, наслідування, нагорода, покарання, підкріплення.

Навіювання – це стимулювання діяльності за допомогою впливу на психіку людини, розраховане на знижену критичність сприйняття і пов’язане з відсутністю цілеспрямованого його розуміння.

Переконання – це вплив на свідомість особистості, є основним стимулом, який спонукає людину до діяльності.

Зараження – процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого.

Наслідування пов’язане з впливом на діяльність певного зразка, приклада.

Нагорода пов’язана із суспільним визнанням відношення людини до діяльності і самих дій.

Покарання породжує потребу змінити свою поведінку, відношення до діяльності, але не повинно причиняти людині ні морального приниження, ні фізичного страждання.

Підкріплення пов’язане з безумовними подразниками, які викликають значиму реакцію за принципом відпрацювання умовного рефлексу. Воно може бути позитивним (нагорода або відміна покарання) і негативним (покарання пряме або покарання через відміну нагороди).