Тема 8. Емоційно-вольова сфера особистості (емоційно-вольова регуляція діяльності)

1. Поняття про емоції і почуття, їх функції.

2. Види емоцій і почуттів.

3. Форми переживання емоцій і почуттів.

4. Основні емоційні стани.

5. Вольова регуляція діяльності.

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку і переживається як задоволення або не задоволення, гнів, радість, сором, сум, обурення, захоплення, страх тощо.

Емоціями - називаються переживання людиною свого відношення

(у даний момент) до навколишньої діяльності і до самого себе. Структура емоційного процесу містить у собі три компоненти:

1. Компонент емоційного збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. Підвищення емоційного збудження може привести до рухової активності, підвищення сили і швидкості моторних реакцій або до протилежного ефекту – нерухомості, байдужості. Накопичення збудження і затримка активності зумовлюють вибуховий характер емоцій.

2. Значення емоційної події для особистості (позитивне чи негативне). Він розкриває знак емоцій. Негативні емоції можуть дезорганізувати діяльність, яка привела до їх виникнення, однак вони організують діяльність, спрямовану на зменшення чи усунення згубних впливів. Людина в стані негативних емоцій стає чутливішою, уважнішою, немов збільшує кількість значущих для неї сигналів. Максимальне збільшення інформації наче відволікає людину від болю, спрямовує на опрацювання нового, блокує травмуючий вплив через відкриття інших каналів. Таким є механізм психологічного захисту.

3. Зміст, якісна характеристика емоцій, яка залежить від особливостей сигнального подразника (на які механізми він розрахований, на що спрямований: це може бути задоволення конкретної специфічної потреби – в їжі чи воді або вплив загалом, - втома, наприклад); часу, коли відбувається подія (суб’єктивно неподолані перешкоди в минулому викликають страх, тепер – гнів, у майбутньому – печаль).

Емоційний процес виникає під впливом трьох типів факторів: 1) безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму, на їх основі формуються первинні механізми регуляції; 2) нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень; 3) співвідношення подразника з установками особистості.

Почуття – це вищий продукт розвитку емоцій людини. Почуття є фазою розкриття, виявлення і демонстрації емоцій, це саме ставлення.

Емоції і почуття в значній мірі регулюють наші взаємини з іншими людьми і з суспільством в цілому, накладають вирішальний відбиток на весь духовний вигляд кожного індивідуума, тим самим у великій мірі визначаючи його спеціальну і людську цінність.

Емоції і почуття здійснюють певні функції:

• відображально – оцінна – суть якої полягає в тому, що емоція – це відображення мозком людини якоїсь активної потреби, її якості, ймовірності її задоволення, а мозок оцінює її на основі генетичного і раніше придбаного індивідуального досвіду;

• перемикаюча – виявляється як у сфері вроджених форм поведінки, так і при здійсненні умовно – рефлекторної діяльності, яскраво виявляється в процесі конкуренції мотивів, при визначені домінуючої потреби;

• компенсаторна – це перехід до інших форм поведінки, до принципів оцінки зовнішніх сигналів і реагування на них. При виникненні емоційної напруги в організмі людини відбуваються вегетативні зрушення (найчастіше це може бути серцебиття, підйом кров’яного тиску і таке інше). Найбільш важлива її риса – це здатність відповідати однією й тією ж реакцією на подразники.

• сигнальна – супровід виразними рухами: мімічними (рухи м’язів обличчя), пантомімічними (рухи м’язів тіла, жести), зміни голосу, вегетативними змінами (потовиділення, почервоніння чи ушкодження шкіри) емоцій і почуттів.

• регулятивна – регулятивні механізми емоцій знімають надлишок емоційного збудження. Регулятивні механізми емоцій – коли емоції досягають крайньої напруги, відбувається їхня трансформація в такі процеси, як секреція слізної рідини, скорочення мімічної і дихальної мускулатури.

Як і будь – яке психологічне явище, емоції і почуття мають певні властивості.

До якісних характеристик емоцій і почуттів належать знак (позитивні, негативні) і модальність (радість, горе, смуток тощо).

Кількісні характеристики – сила, глибина, інтенсивність і тривалість. Емоції і почуття розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрій). Крім якісних і кількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово – часове зміщення.

Переключення – це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови.

Передбачення – виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи не успіху.

Просторово – часове зміщення – властивість переживань, емоцій і почуттів зміщуватися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше, ніж у момент події.

Розрізняють емоції: прості і складні, стенічні і астенічні, позитивні і негативні.

Прості емоції (притаманні і тваринам) – переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю. Складні емоції (притаманні людині), характерна ознака яких полягає в тому, що вони виникають в результаті усвідомлення об’єкти, що викликав їх, розуміння їхнього значення ( переживання від сприймання музики, пейзажу тощо)

Позитивні та негативні емоції, в яких виявляється їх полярність „радість – горе”, „любов – ненависть”, „симпатія – антипатія” і т. і.

Стенічні та астенічні, перші з яких посилюють активність людини, спонукають її до діяльності, а другі – пригнічують людину, зменшують її активність.

В емоційній сфері людини особливе місце займають вищі почуття, які є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, практичні та інтелектуальні.

Моральні почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.

Естетичні почуття – це почуття красоти при сприйманні творів мистецтва, явищ природи.

Інтелектуальні почуття пов’язані зі ставленням особистості до пізнавальної діяльності. Вони виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві.

Практичні почуття – це переживання людиною свого ставлення до діяльності, яке виявляється у захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності.

Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій – це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини.

Афект – це сильне короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.

• Стрес – являє собою стан надмірно сильного і тривалого психологічного напруження, що виникає в людині, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки.

• Фрустрація – це своєрідний емоційний стан, основою якого можуть стати крайня невдоволеність, блокада прагнень, що викликають тривке негативне емоційне переживання, тобто дезорганізація свідомості і діяльності. Фрустрація може виникнути лише тоді, коли ступінь невдоволення вищий від того, що людина може витерпіти.

Пристрасті – це сильні, стійкі, тривалі форми переживання, що являють собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета, об’єктом пристрасті може стати людина.

Основні емоційні стани або фундаментальні емоції мають свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів.

Цікавість – позитивний емоційний стан, який сприяє розвитку навичок і умінь, здобуванню знань, мотивує навчання.

Радість – це позитивний емоційний стан, пов’язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу.

Здивування – емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об’єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість.

Страждання – емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб. Має характер астенічної емоції.

Гнів – емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої для суб’єкта потреби. Має стенічний характер.

Відраза – негативний емоційний стан, його спричиняють об’єкти (предмети, люди, обставини і т. і.), зіткнення з якими (фізична взаємодія, спілкування тощо) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб’єкта.

Презирство – негативний емоційний стан, що виникає в особистих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об’єктом почуттів.

Страх – негативний емоційний стан, що виникає в разі отримання суб’єктом інформації про можливі збитки для його життєвого благополуччя про реальну чи уявну небезпеку, яка загрожує. Страх блокує важливі потреби людини на основі дійсного чи уявного прогнозу.

Сором – негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.

Порівняно з емоціями й почуттями у волі домінуючу роль відіграє безпосередній вплив людини на довкілля. І це виражається в багатьох діях і рухах. Якщо емоції визначають спрямованість дій, то воля – це вже сама дія.

Воля – це здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди на шляху досягнення поставлених цілей. Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою волових зусиль. Включення волі до складу діяльності починається з постановки перед собою запитання «Що трапилося?». Вже самий характер даного запитання свідчить про те, що воля тісним чином пов’язана з усвідомленням дії, ходу діяльності й ситуації.

Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об’єкт, над яким міркує людина. підтримувати сконцентровану на ньому увагу. Вольова дія завжди пов’язана з усвідомленням мети діяльності, її значущості, з підпорядкуванням виконуваних дій меті. Іноді виникає необхідність надати якійсь меті особливого змісту, і в цьому випадку участь волі в регуляції діяльності зводиться до того, щоб відшукати відповідний сенс, підвищену цінність даної діяльності. В іншому випадку буває необхідно знайти додаткові стимули для виконання, доведення до кінця вже початої діяльності, і тоді вольова смислотвірна функція пов’язується з процесом виконання діяльності. У третьому випадку метою може стати навчання чогось, і вольового характеру набувають дії, пов’язані з навчанням.

Вольова регуляція може включитися в діяльність на будь-якому етапі її здійснення: ініціації діяльності, вибору засобів і способів її виконання, слідування накресленому плану або відхилення від нього, контролю виконання. Особливість включення вольової регуляції в початковий момент здійснення діяльності полягає в тому, що людина, свідомо відмовляючись від одних потягів, мотивів і цілей, віддає перевагу іншим і реалізує їх всупереч моментним, безпосереднім спонукуванням. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу вирішення завдання, індивід обирає інший, іноді більш важкий, і намагається не відступати від нього. Нарешті, вольова регуляція контролю виконання дії полягає в тому, що людина свідомо змушує себе старанно перевіряти виконання дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залишилося. Особливі труднощі в плані вольової регуляції становить для людини така діяльність, де проблеми вольового контролю виникають на всьому шляху здійснення діяльності, із самого початку і до кінця.

Типовим випадком включення волі в керування діяльністю є с ситуація, пов’язана з боротьбою важко поєднуваних мотивів, кожний з яких вимагає в той самий момент часу виконання різноманітних дій. Тоді свідомість і мислення людини, включаючись у вольову регуляцію поведінки, шукають додаткових стимулів для того, щоб зробити один з потягів більш сильнішим, додати йому в обстановці, що склалася, більшого змісту. Психологічно це означає активний пошук зв’язків мети і здійснюваної діяльності з вищими духовними цінностями людини, свідоме надання їм набагато більшого значення, ніж вони мали спочатку.

Воля виявляє себе у двох взаємопов’язаних функціях – спонукальній та гальмівній. Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Активність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії (людина, яка відчуває потребу в підтримці під час свого виступу, закликає висловитися однодумців; перебуваючи в глибокому смутку, людина скаржиться на всіх оточуючих тощо). Активності притаманні мимовільність і довільність перебігу дій та поведінки. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему – ієрархію мотивів – від природних потреб до вищих спонукань, пов’язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукою. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції. Це може бути рішення стриматися у принциповій для людини суперечці; не дати виходу агресії; довести нецікаву, але необхідну справу до кінця; утриматися від розваги задля занять тощо.

У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії.

Мимовільні – це дії не усвідомлювальні, це безумовно – рефлекторні рухи, які викликаються безумовними подразниками і здійснюються підкорковими відділами центральної нервової системи (ЦНС). Вони пов’язані із захистом організму від ушкоджень, або із задоволенням його органічних потреб. Мимовільні рухи не усвідомлюються, а отже, не контролюються. Найчастіше це буває тоді, коли подразники діють раптово, несподівано.

Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються. Навіть мимовільні безумовно – рефлекторні рухи, наприклад кліпання очима, кашель, дихання можна довільно регулювати. Вольові дії бувають прості і складні.

Простою вольовою є така дія, яка не потребує особливого напруження сил і спеціальної організації дії. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення та у здійснення цього рішення.

Складна вольова дія потребує значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії. Складність вольової дії залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямована. Складна вольова дія складається із слідуючи етапів:

• усвідомлення мети і прагнення досягнути її;

• усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

• прояв мотивів, які підтверджують або заперечують ці можливості;

• боротьба мотивів і вибір;

• прийняття однієї з можливостей як рішення.

• здійснення ухваленого рішення.

Успішність вольового акту залежить від вольових якостей людини,

глибини усвідомлення завдання, інтересу, знань, умінь і навичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе.

Однією з найважливіших вольових якостей особистості є цілеспрямованість , яка виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях не випадковими прагненнями, а стійкими переконаннями і принципами.

Важлива вольова якість людини – ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спонукань інших виконувати їх.

Самостійність – це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також вміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.

Наполегливість – це вміння постійно і тривало домагатися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети.

Рішучість – це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх в житті.

Сміливість – здатність у разі виникнення небезпеки (життю, здоров’ю, престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності.

Витримка – здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Важливою вольовою якістю людини є самовладання. Воно виявляється у здатності людини володіти собою, керувати власною поведінкою та діяльністю. Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною.

Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі.