Тема 6. Психологія економічної діяльності як професійної

1.Психологічна характеристика економічної діяльності.

2.Сутність економічного мислення та поведінки.

3.Мотивація професійної діяльності.

Економічна діяльність – це активність особистості, яка спрямована на отримання прибутку шляхом раціонального використання наявних економічних ресурсів.

До видів економічної діяльності відносять: обліково-економічну, фінансову, правову, маркетингову, управлінську та інші, які відображають різні сторони економіки.

Економічна діяльність має певні особливості:

1) вона пов’язана з отриманням прибутку, а тому її мета і результат наближені;

2) економічна діяльність повинна враховувати інтереси людей, тому при формуванні мети необхідно враховувати механізм їх соціальної та економічної захищеності;

3) економічна діяльність пов’язана з певним рівнем економічного ризику, тому в розумінні її мети включається уявлення про необхідність безпеки при використанні ресурсів;

4) загальні мотиви економічної діяльності доповнюються наступними специфічними: мотивами безпеки; мотивами досягнення контролю над ситуацією, які виражаються у прагненні досягти незалежності, влади, контролю над оточуючими; мотивами отримання доходів; мотивами престижу, які пов’язані з підвищенням соціального статусу особистості;мотивами прийняття на себе відповідальності;

5) економічна діяльність пов’язана з прийняттям рішення;

6) в економічній діяльності велике значення має зворотній зв’язок, який здійснюється за допомогою опосередкованих інформаційних систем;

7) економічна діяльність являє собою єдність мислення та поведінки.

Одиницею виміру економічної діяльності є економічна ситуація, яка включає в себе наступні компоненти: 1) умови (зовнішні, внутрішньо-психологічні); 2) фактори ризику; 3) позиції партнерів, що приймають участь в певній економічній ситуації; 4) характер розвитку ситуації.

Економічні ситуації можна поділити на два типи: узгодження дії та протистояння.

Ситуації узгодження дії можна поділити на три види:

1) ситуація економічного об’єднання, яка передбачає злиття капіталів, ресурсів двох або декількох економічних структур;

2) ситуація спільної діяльності, яка передбачає короткочасне об’єднання робітників для досягнення певної мети;

3) ситуація економічної підтримки, яка пов’язана з наданням кредитів, інвестуванням.

Ситуації економічного протистояння діляться на:

1) ситуація фінансового тиску, яка пов’язана з накладанням певних фінансових санкцій, штрафів, за допомогою яких одна із сторін домагається дотримання фінансової дисципліни;

2) ситуація невтручання, в якій одна із сторін не прагне до усунення негативних умов і факторів господарювання ( проявляється в найбільшій мірі конкурентоспроможність);

3) ситуація розорення, яка передбачає дії однієї із сторін, спрямовані на усунення конкурентів.

Економічна діяльність детермінована економічним мисленням та поведінкою.

Економічна мислення – це відтворення у свідомості людини економічної ситуації в усіх її взаємозв’язках. Економічне мислення має певні риси:асоціативність, персеверативність, детермінованість. П.Хейне розробив концепцію втілення в діяльність економічного способу мислення (ЕСМ), яка складається з 4-х компонентів:

а) кожна особистість діє відповідно до своїх інтересів, власної вигоди;

б) люди здійснюють раціональне співробітництво через створення можливості вибору для всіх;

в) суб’єкти економічної діяльності розуміють значення суспільного виробництва;

г) люди в процесі взаємодії безперервно, взаємно пристосовуються до змін у чистій вигоді.

Економічна поведінка – це поведінка людей, в якій мають місце прийняття економічних рішень, а також детермінанти та наслідки економічних рішень.

Дж.Катона запропонував базову економіко-психологічну парадигму, яка в узагальненому вигляді дає уявлення про фактори, які впливають на економічну поведінку: економічне оточення → психічні процеси → економічна поведінка. Об’єктивне оточення (прибуток, майно, особливості та можливості праці, соціально-економічний статус) впливає на психічні процеси та суб’єктивне економічне благополуччя членів суспільства, а установки та чекання відносно особистісної ситуації і економіки в цілому впливають на економічну поведінку.

Х.Антонидес розводе об’єктивні та суб’єктивні фактори, які впливають на економічну поведінку. Ситуаційні обмеження включають в себе загальні економічні обмеження (бюджет, місце розташування, нестача часу та ін.). Особиста економічна ситуація багатьох людей складає загальне економічне оточення. З іншого боку загальне економічне оточення впливає на особисту економічну ситуацію та ситуаційне обмеження. У якості суб’єктивних представлені фактори, які впливають на прийняття економічних рішень: мотиви особистості, суспільна думка, психічні процеси, обмеження, які сприймаються (це те, що обмежує, утримує людину на суб’єктивному рівні).

До типів економічної поведінки відносять 4 основних моделі поведінкової активності, в яких поєднуються два рівня: внутрішній (у вигляді установки на напругу або на послаблення) і зовнішній (у вигляді активної та пасивної поведінки) (В.М.Соколінський).

Модель 1.Установка на напругу, в результаті поведінка – пасивна. Слідуючи цій моделі поведінки, людина внутрішнє напружена, але зовнішньо пасивна, обмежена в емоціях.

Модель 2. Установка на послаблення, в результаті поведінка – пасивна. Ця модель характеризує людину спокійну, як зовнішньо, так і внутрішньо.

Модель 3. Установка на напругу, в результаті поведінка – активна. Такі люди прагнуть завжди бути достойними в будь-якій життєвій ситуації. Дуже часто вони усвідомлюють той факт, що діють ефективно тільки в силу напруги, а не її відсутності.

Модель 4. Установка на послаблення, в результаті поведінка – активна. Це найкраща модель поведінки, яка поєднує високе прагнення з низьким рівнем тривожності. Такі люди здатні працювати багато без напруги.

Успішність діяльності може визначатися як зовнішніми умовами, в яких вона проходить, так і суб’єктивними факторами, які можуть заважати або сприяти продуктивному розв’язанню професійних задач. До суб’єктивних факторів, які впливають на успішність діяльності, відносять мотиваційну сферу особистості, індивідуально-психологічні властивості (темперамент, характер, здібності).

У психології під терміном «мотивація» розуміють сукупність спонукань психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її спрямованість та активність. Чим вища сила мотивації, тим вище результат діяльності. Д.МакКлелланд вважає, що людям при виконанні діяльності притаманні три основних типи мотивації: влади, досягнення і належності до соціальної групи. Мотивація до влади виражається в бажанні пливати на інших людей та управляти ними, у відвертості та енергійності, в прагненні відстоювати свої позиції. Мотивація досягнень пов’язується з діяльністю, яку виконує людина, як внутрішнє, відносно стійке прагнення до успіхів у різних формах трудової активності. Прагнення людини бути в суспільстві, бути членом конкретної соціальної групи спрямовує її на вибір певної сфери професійної діяльності та обумовлює характер виконання професійних обов’язків.

Найбільш типові мотиви професійної діяльності представлені Ф.Херцбергом. У першу групу факторів входять мотиви, які визначають зростання виробничої праці: добра заробітна праця, шанси просування по службі, заохочення успіхів у праці, зміст роботи і т.і. Друга група мотивів пов’язана з привабливістю праці: праця без стресів, комфорт на робочому місці, добре відношення із співробітниками та керівництвом і т.і.

Великого значення для успішної професійної діяльності набуває теорія мотивації досягнення успіху в різних видах діяльності Т.Елерса. У людини існує два різних мотиви, функціонально пов’язаних з діяльністю, спрямованою на досягнення успіху. Це мотив досягнення успіху та мотив уникнення невдач. Люди, мотивовані на успіх, ставлять перед собою в діяльності позитивну мету, досягнення якої може бути розцінено як успіх в цій діяльності. Вони проявляють прагнення за любу ціну досягти тільки успіхів в своїй професійній діяльності, обирають засоби та надають перевагу діям, спрямованим на досягнення поставленої мети. Беручись за будь-яку роботу, вони обов’язково розраховують на те, що досягнуть успіху, правильно оцінюють свої можливості, успіхи та невдачі і обирають для себе професії, відповідні їх знанням, навичкам та умінням. Люди, які прагнуть до успіху, приписують свій успіх своїм здібностям, старанності. Люди, які мотивовані на уникнення невдач, проявляють невпевненість в собі, не вірять у можливість досягнення успіху. Вони характеризуються неадекватністю професійного самовизначення, ігнорують об’єктивну інформацію про свої здібності, мають завищену або занижену самооцінку. люди, які прагнуть до уникнення невдач звертаються до аналізу своїх здібностей у випадку невдачі, успіх пояснюють випадковими обставинами (щасливому випадку, легкості або складності задач і т.і.).

До теорій мотивації, які впливають на успішність професійної діяльності. відноситься і теорія «локус контролю». «Локус контроль» виступає як інтегральна характеристика активності людини і пов’язує почуття відповідальності, готовності до активності і переживання власного «Я». якщо людина переживає все те, що з нею відбувається з рівнем власної компетенції, здібностей і бачить джерело активності в собі – то говорять про внутрішній (інтернальний) локус контроль. Якщо людина результати своєї діяльності пов’язує із зовнішніми обставинами і намірами інших людей – це свідчить про наявність зовнішнього (екстернального) локус контролю.

Результативність діяльності пов’язана також з тривожністю людини, яка може бути особистісною і ситуативною. У людини, для якої характерна яскраво виражена особистісна тривожність, в процесі діяльності часто виникає почуття безпорадності. Це особливо відчутно тоді, коли минулі невдачі асоціюються в свідомості індивіда з нездатністю до успішного виконання ефективної діяльності. це призводить до втрати бажання здійснювати спроби і прикладати зусилля до виконання діяльності, в результаті чого знижується її мотивація.

На успішність діяльності впливає уявлення людини про саму себе, тобто професійна Я-концепція, яка може бути реальною та ідеальною. Реальна професійна Я-концепція – це уявлення особистості про себе, про те «який я». Ідеальна професійна Я-концепція – це уявлення особистості про себе у відповідності з бажанням («яким я хотів би бути»). Реальна і ідеальна Я-концепція можуть не співпадати. Якщо це неспівпадання усвідомлюється особистістю, то вона прагне до саморозвитку.

Важливою особливістю, яка впливає на досягнення успіху і самооцінку людини, є вимоги, які вона ставить до самої себе. Ті, хто пред’являє до себе підвищені вимоги, в більшій мірі хочуть досягти успіху, ніж ті, у кого вимоги не високі.

У своїй професійній діяльності людина прагне до досягнення таких результатів, які співвідносяться з її самооцінкою, сприяють її укріпленню, нормалізації. Самооцінка, в свою чергу, залежить від результатів діяльності. В структурі професійної самооцінки виділяють: а) операціонально-діяльністний та б) особистісний аспекти. Перший пов’язаний з оцінкою себе як суб’єкта діяльності і визначається оцінкою свого професійного рівня (сформованості навичок і умінь) і рівня компетентності (система знань). Особистісний аспект професійної самооцінки визначається оцінкою своїх особистісних якостей у зв’язку з ідеалом образа «Я-професіонального». В структурі професійної самооцінки виділяють самооцінку результату та самооцінку потенціалу. В психології особистості загально прийнятим є уявлення про самооцінку як важливий внутрішній регулятор поведінки та діяльності людини. Ступінь адекватності самооцінки реальним досягненням визначає напрямок та характер розвитку професійної майстерності людини в його професійній діяльності. Низька самооцінка викликає у людини стан невпевненості, придушеності, що не може не призвести до пониження трудової активності та продуктивності професійної діяльності. Завищена самооцінка веде до регресії у розвитку людини як особистості й суб’єкта діяльності. Окрім того, неспівпадання самооцінки людини з оцінкою її іншими людьми, слугує ознакою конфліктів в трудовому колективі. Виходячи з цього, можливо передбачити, що висока успішність діяльності буде мати місце у випадку співпадання оцінки та самооцінки.

Таким чином, успішність професійної діяльності перш за все пов’язана з рівнем мотивації особистості, індивідуально-психологічними властивостями, сформованою професійною Я-концепцією, з системою знань та формування на їх основі професійних навичок та умінь.