Види переносу навичок

Негативний перенос навичок (інтерференція)

Цілі, об’єкти чи умови двох дій сприймаються людиною як подібна, хоча насправді вони відмінні за прийомами виконання, контролю та центрального регулювання.

Таким чином, при виконанні нової дії людина використовує неефективні у даному випадку прийоми. Необхідні час, зусилля, багаторазові спроби для знаходження помилковості прийомів, що застосовуються, на виправлення помилок, на заміну вірними новими прийомам. Очевидно, що у такому випадку формування навички ускладнюється та уповільнюється.

Позитивний перенос навичок (індукція)

Цілі, об’єкти чи умови двох завдань ззовні відмінні, але дії, які необхідні для їх правильного розв’язання подібні за прийомами виконання, контролю та центральної регуляції. Таким чином, вихідними є правильні дії. Очевидно, що у такому випадку формування навички значно полегшується та прискорюється.

3.7. Поняття, етапи формування умінь

Будь-яка поведінка в нових умовах чи стосовно нових об’єктів ґрунтується на переносі дій та операцій. Перенос же спирається на подібність умов чи речей за ознаками, істотними для цілей діяльності.

Така подібність може усвідомлюватись або не усвідомлюватись людиною. Чим складніша діяльність, чим більш віддалені цілі і чим більш складних перетворень вони потребують, тим ширшою стаж проміжна інтелектуальні діяльність, яку необхідно виконати для того, щоб забезпечити успішний перенос. Але у будь-якому випадку такий перенос можна розглядати як вміння, тобто використання знань та навичок, які вже є у людини, для вибору та здійснення прийомів діяльності відповідно до поставленої мети.

Уміння – це володіння складною системою психічних та практичних дій, необхідних для доцільної регуляції діяльності знаннями та навичками, які вже є у суб’єкта

Ця система включає:

• Відбір знань, що пов’язані з завданням.

• Виділення істотних для завдання властивостей.

• Визначення на цій основі системи перетворень.

• Контроль результатів через їх співвіднесення з поставленою метою.

• Коригування на цій основі всього вище вказаного процесу.

Уміння передбачає екстеріоризацію – втілення знань у фізичній дії. Відправною точкою екстеріоризації є переробка інформації на ідеальному рівні, тобто у свідомості. Її підсумок – регулювання практичний дій результатами цієї ідеальної діяльності.

Наприклад, є завдання – визначити об’єм геометричної фігури. Щоб його розв’язати, необхідно насамперед з’ясувати, до якого класу геометричних фігур вона відноситься; потім пригадати, як вираховується об’єм таких фігур; визначити, які вимірювання необхідно зробити; здійснити вимірювання; здійснити необхідні обчислювальні операції.

На попередньому прикладі видно, що реалізація знань в уміннях потребує володіння цілим рядом навичок та операцій. Таким чином, термін «уміння» в психології означає наступне.

Процес формування умінь є оволодінням всією системою операцій з переробки інформації, яка міститься у знаннях, та інформації, які отримано від предмета, операцій з виявлення цієї інформації, її співставлення та співвіднесення з діями.