12.4. Стилі керівництва

Стиль керівництва – це визначена система бажаних керівниками методів і прийомів управлінської діяльності. Вибір того або іншого стилю керівництва детермінований безліччю взаємодіючих об'єктивних і суб'єктивних факторів.

До об'єктивних факторів можна віднести такі, як зміст виконуваної діяльності (наприклад, виробничої, правоохоронної, військової й ін.), міра труднощів розв'язуваних задач, складність умов, у яких здійснюється їхнє рішення (наприклад, в екстремальних ситуаціях), ієрархічна структура керівництва і підпорядкування, соціально-політична ситуація й ін.

До суб'єктивних факторів варто віднести типологічні властивості нервової системи (темперамент), властивості характеру, спрямованість, здібності людини, звичні способи діяльності, спілкування, прийняття рішень.

Керування групою передбачає виконання керівником наступних функцій..

1. Целеполягання – вироблення групою найближчих або віддалених цілей своєї дійсності;

2. Інформування – передача членам групи необхідного для їхньої роботи обсягу інформації і збір інформації, що надходить від них;

3. Прийняття рішень – створення єдиної думки групи по найважливіших питаннях і реалізації прийнятого рішення;

4. Контроль за діяльністю групи в найважливіших сферах її активності.

5. Зворотний зв’язок – потік інформації, що забезпечує взаєморозуміння членів групи по важливим для групи проблемам.

Слідом за Куртом Л. Евином, психологи розрізняють три основних стилі керівництва: автократичний, демократичний і ліберальний. Вони розрізняються особливостями виконання керівником зазначених вище функцій..

1. Автократичний (авторитарний, директивний) стиль характеризується надмірною концентрацією влади в одних руках. Керівник-автократ сам приймає рішення і вольовим порядком втілює їх у життя. Він сам підбирає собі помічників, але використовує їхній не як порадників, а тільки як виконавців своєї волі. Він тримає усю владу у своїх руках; вимагає дисципліни й ідеального порядку; бере на себе усю відповідальність за результати діяльності; тримається відчужено від рядових виконавців. До підлеглих він вимогливий без послаблень, насаджує суворий психологічний клімат у групі. Такий керівник бажаний для діяльності, пов'язаної з вищою соціальною відповідальністю (наприклад, президент), з рішеннями складних задач в екстремальних умовах правоохоронної і військової діяльності (прикладом такого типу керівника може бути маршал Г. К. Жуков). Керівник такого типу оптимальний там, де необхідно приймати швидкі рішення, де немає часу на наради й обговорення ситуації, де необхідно виявити волю і рішучість, узяти на себе усю відповідальність за наслідки прийнятих рішень.

До авторитарного стилю керівництва тяжіють переважно люди холеричного темпераменту, хоча в окремих випадках цей стиль можуть засвоювати сангвініки і флегматики.

2. Демократичний (колегіальний) стиль керівництва будується на подвійній основі: ділового й особистого авторитету. Керівник-демократ уміє використовувати свою владу, не апелюючи до неї. Він віддає перевагу активній участі своїх помічників (ініціативної групи) у прийнятті рішень, однак право остаточного вибору залишає за собою. Діє він за принципом волі думок «від верху до низу» і «знизу доверху»; піклується про розвиток особистої ділової ініціативи підлеглих; контактний з ними, тактовний, терплячий, оптимістичний.

Такий стиль буває оптимальним у деяких видах виробництва, керуванні навчальними закладами, творчими колективами, породжуючи більш теплий психологічний клімат у колективі. До колегіального стилю керування найбільш придатні люди сангвінічного, рідше - холеричного темпераменту.

3. Ліберальний (дозвільний) стиль керівництва будується на повній довірі до виконавців. Керівник-ліберал допускає повну волю дій своїх підлеглих у межах їхніх функціональних обов'язків.

Такий стиль припустимий у творчих колективах, де він може виступати досвідченим консультантом, заохочуючи творчість підлеглих. Дисципліна в такому колективі підтримується в основному за рахунок свідомості і самоорганізації співробітників, що цінують його як лідера – «генератора ідей». Він тактовний, сором’язливий, несамовпевнений, довірливий, неконфліктний; вміє створити теплий емоційний клімат у групі; не вимогливий до підлеглих; почуває себе більш упевнено, якщо має енергійного секретаря і ділових заступників. Якщо керівник-ліберал позбавлений творчих здібностей, то він прагне дотримуватися тільки формальностей, тримати в порядку папери, уникати конфліктів, діяти за вказівкою зверху, не виявляти ініціативи. Такий стиль керування не ефективний у складних екстремальних ситуаціях. До такого стилю придатні люди меланхолійного темпераменту, а також флегматики й у меншій мері - сангвініки.

Стиль керівництва – це не тільки сукупність визначених методів, що обираються керівником, але це ще і вплив його індивідуальності. Тому стиль керування завжди суб'єктивний, хоча виявляється об'єктивно у визначених формах діяльності. "Метод і стиль можна порівнювати з нотами і манерою виконання музичного твору, ноти єдині для всіх, але кожен виконавець трактує твір по-своєму".