2. Внутрішні фактори:

• власні мотиваційні фактори професії: предмет праці; процес праці (естетичні аспекти, розмаїття – одноманітність діяльності; детермінованість – випадковість успіху, можливості розвитку людини в даній праці...); результати праці;

• умови праці: фізичні (кліматичні, динамічні характеристики роботи); територіально-географічні (близькість місцезнаходження...); організаційні умови (самостійність – підлеглість, об’єктивність – суб’єктивність в оцінці праці...); соціальні умови (соціальний мікроклімат, надійність положення працівника...).

• можливості для реалізації позапрофесійних цілей: можливості для суспільної роботи; для досягнення бажаного суспільного положення; для створення матеріального благополуччя; для відпочинку та розваг; для збереження і укріплення здоров’я; для самозбереження і розвитку; для спілкування.

Останнім часом увага дослідників залучена до проблеми образу світу професіонала. У зв’язку з цим Є. А. Климов виділяє наступні пункти, які можна використовувати при вивченні суб’єкта праці:

1. Що виступає у свідомості в якості важливих фактично хвилюючих подій:

• у своєму житті, в сімейному та домашньому колі;

• у житті своєї контактної групи по роботі;

• у житті своєї широкої професійної спільноти;

• у житті свого народу, країни, людства.

2. Що виступає у свідомості в якості важливих, фактично хвилюючих подій:

• в існуванні природи на Землі;

• в існуванні нашої планети,

• природних регіонів;

• в існуванні навколоземного простору та всесвіту.

3. Як розташовані у свідомості пріоритети перерахованих вище груп (головне, другорядне, третьорядне...).

4. Як бажано бачити світ (як універсум), враховуючи наведені в 1-му та 2-му пунктах події та їх ціннісну підпорядкованість (у відповідності до п.3).

В структурі образу світу професіонала, Є. А. Климов виділяє:

1. дальній план (те, про що відомо, що воно «само собою зрозуміло, існує», «стабільне», «нікуди не щезне», хоча саме по собі не цікавить);

2. загальний план (те, що відомо у загальному, не дуже диференційованому плані, але існує на достатньо певному тлі);

3. середній план (то, що відоме як певна, «моя» або «частина моєї» достатньо визначеної цілісності);

4. перший план (те, що хвилює, не «виходить» деякий час із «голови» та є специфічним для даної професії цілісностями);

5. крупний план (сукупність оперативних образів, які виникають у людини безпосередньо під час роботи...);

6. план деталей (дрібна частина крупного плану, коли у свідомості описуються відомі в даній спеціальній галузі «нюанси» предмету, що розглядається);

7. оперативний план деталізації (ситуація, коли під час роботи є необхідність самостійно аналітично розчленити предмети діяльності, що нерідко призводить до нових, все більш деталізованих уявлень).

11.6. Професійна придатність і професійне становлення особистості Професійна придатність

Придатність до професійної діяльності – це властивість особистості, які визначають вимогами конкретної трудової діяльності і які можна визначити за двома критеріями: успішному оволодінню професією та ступенем задоволення, яке суб’єкт отримує від праці

Придатність до професійної діяльності формується в процесі навчально-професійної та трудової діяльності і виражає відповідність людини вимогам конкретної трудової діяльності.

При цьому професійна придатність:

• визначається співвідношенням вимог професії та індивідуальних особливостей людини;

• має конкретний об’єкт реалізації (певна категорія людей і вид діяльності, етап професіоналізації);

• відображає стан і ступінь розвитку сукупності індивідуальних якостей людини, що визначають його професійно важливі якості як суб’єкта професійної діяльності;

• виступає як динамічні властивості системи діяльності (залежність «розвиток та удосконалення суб’єкта праці – зміна об’єкта праці у свідомості суб’єкта»).

Психологічною основою професійної придатності є відповідність психографічних показників людини вимогам професійної діяльності, тобто професіографічним показникам конкретної трудової діяльності.

Визначають два типи професійної придатності:

1. Абсолютну – придатність до професій такого типу, де необхідні спеціальні здібності.

2. Відносну – придатність до професій, оволодіння якими доступно практично будь-якій здоровій людині.

Придатність людини до конкретного виду професійної діяльності визначається методами професійної орієнтації, професійного добору та професійного відбору.

Професійна орієнтація – це система заходів, спрямована на виявлення особливостей особистості, інтересів і здібностей у кожної людини з метою надання їй допомоги у виборі професій, що найбільш відповідають її індивідуальним особливостям

На основі результатів профорієнтації здійснюється професійний добір, тобто добір професій, професійних сфер та спеціальностей для конкретної людини на основі її індивідуально-психологічних особливостей з метою повноцінної реалізації себе і свого потенціалу в професійно-трудовій діяльності, в наслідок має бути отримане професійне задоволення

Професійний відбір – це система заходів, що дозволяє виявити людей, які за своїми індивідуальними особистісними якостями найбільш придатні до навчання і подальшої професійної діяльності за певним фахом

У профвідборі професійна придатність оцінюється за такими критеріями:

• за медичними показниками увага звертається на ряд протипоказань, що можуть сприяти зниженню надійності у роботі та спричинити розвиток захворювань, пов’язаних з професійною діяльністю;

• за освітніми показниками відбір здійснюється на основі конкурсних іспитів та спрямований на виявлення тих осіб, знання яких забезпечують успішне оволодіння або виконання певних професійних обов’язків;

• за психологічними показниками відбір спрямований на виявлення осіб, які за своїми здібностями та індивідуально-психофізіологічними можливостями відповідають вимогам, що зумовлюються специфікою навчання та діяльності за конкретним фахом.

У процесі професійного відбору виділяються декілька етапів.

Перший етап включає психологічне вивчення професії з метою виявлення вимог до людини. При цьому має бути розкрита внутрішня структура діяльності і даний не просто перелік психічних процесів, що необхідні для виконання даної діяльності, а продемонстрована цілісна картина їхнього взаємозв’язку. Інформація про професію узагальнюється у професіограмі. Потім на її основі оцінюється міра значущості різних психічних властивостей та якостей особистості для ефективного виконання даної діяльності.

Другий етап включає вибір психодіагностичних методів дослідження, які більшою мірою характеризують ті психічні процеси та професійні дії, і на основі яких має оцінюватися професійна придатність.

Третій етап передбачає:

• психологічний прогноз успішності навчання і наступної професійної діяльності на основі співставлення відомостей про вимоги до суб’єкта з отриманими психодіагностичними даними;

• прогноз можливості професійного удосконалення через формування, цілеспрямований розвиток та компенсацію професійно важливих якостей;

• прогноз вірогідності адаптації суб’єкта до професії.