12.2. Внутрішньогрупові процеси у малій шрупі

Як відзначалося вище, будь-якій групі властива формальна і неформальна організація, у зв'язку з чим спостерігається взаємодія членів на двох рівнях: офіційному діловому і неофіційному (міжособистісному).

Ділові відносини у виробничих групах можуть бути як безпосередніми (спілкування з членами групи, керівниками), так і опосередкованими — за допомогою інших осіб (посередників) або технічних засобів.

Неформальні міжособистісні відносини у виробничих групах спрямовуються системою емоційно опосередкованих зв'язків: взаємних симпатій і антипатій, дружбою, довірою і т.п. На основі цих відносин мала робоча група в кількості 20-30 осіб стихійно розподіляється на декілька неформальних контактних мікрогруп по 3-7 осіб. Ці люди намагаються частіше спілкуватися, разом проводити перерву, сидіти разом у робочій кімнаті і разом виконувати оперативні завдання.

Ознакою успішної організації виробничих груп є перевага офіційної структури над неофіційною. У свою чергу, важливо знати, на яких ціннісних орієнтирах будуються неформальні відносини в групі. Сприятливі міжособистісні відносини створюють позитивний психологічний клімат у групі, що сприяє її стабільності, діловій ефективності. Оптимальні відносини між формальною і неформальною структурою групи створюються в колективі.

Види взаємодії у групі

Характер взаємодій членів груп залежить від виду і змісту розв'язуваних виробничих задач. Успішне розв’язання групової задачі припускає оптимальні взаємодії між співробітниками на всіх етапах її вирішення. Основними формами взаємодії при цьому є наступні: психомоторна взаємодія, тобто здійснення спільних практичних дій; інтелектуальна взаємодія при розв’язанні розумових задач (прийняття рішень і т.п.); перцептивна взаємодія при розв’язанні задач на упізнання і декодування сигналів; комунікативна взаємодія за допомогою мовних функцій та інших засобів спілкування.

Зазначені види взаємодії співробітників у робочих групах можуть або чітко домінувати в розв’язанні конкретних задач (наприклад, з управління групою або контролю виконавчих дій), або виявлятися в комплексі при рішенні складних багатопланових задач.

Участь у спільній діяльності збагачує кожного окремого співробітника, шліфує й удосконалює його здібності. Це не завжди цілком усвідомлюється самими людьми, але вони часто виявляють інтуїтивне або свідоме прагнення потрапити в «референтну групу» як найбільш успішну і престижну, що створює оптимальні можливості для реалізації своїх планів і особистих перспектив.

У спільній діяльності виникає можливість взаємного контролю і корекції дій, що підвищує їхню точність. В умовах ділового й особистісного спілкування удосконалюються процеси професійного сприйняття, поліпшуються характеристики пам’яті, активізуються процеси мислення, удосконалюються прийоми прийняття рішень, більш ємних логічних узагальнень, оскільки в їхньому формуванні використовується не тільки свій досвід, але і досвід співробітників. Таким чином, включаючись у групову, індивідуальна діяльність зазнає істотних перетворень у своїй структурі, динаміці і психологічних механізмах її регуляції і саморегуляції.