6.4. Практичне значення економічного районування та районоформування

Районування – це складна теоретико-методологічна, практична і адміністративно-політична проблема, вирішення якої має важливе значення для оптимізації територіального управління, реалізації регіональної державної політики та вдосконалення адміністративно-територіального устрою України. Метою районування і районоформування є уявне передбачення кінцевого результату у вигляді мережі економічних районів, які відображають диференціацію функціонування господарства і специфічні форми його територіально-економічної організації.

Економічний прагматизм районоформування полягає у виборі науково обґрунтованих засад створення диверсифікованої, інноваційно орієнтованої моделі економіки районів з високою продуктивністю праці та з урахуванням просторових (районних) вигод. Локомотивом розвитку районів мають бути промислові, агропромислові, рекреаційні типи комплексів, що базуються на новітніх формах територіальної організації економіки ринкового спрямування – регіональні і локальні ТВК, кластери, інноваційні зони, центри, порти тощо. Практичними чинниками їх формування повинні стати основні елементи продуктивних сил – промислові комплекси з високим рівнем впровадження інновацій та випуском наукоємної продукції, кваліфікована робоча сила, наука, інвестиції, суспільні відносини. Їх успішна економічна діяльність, що забезпечує регіональний відтворювальний процес на умовах самоокупності, є головним чинником у формуванні районних економічних систем.

Практичне значення районування полягає ще і в тому, що воно дозволяє визначити ефективні шляхи продуктивного економічного розвитку за рахунок форм більш досконалої просторової організації господарства. Крім того, посилення економічного інтересу органів державної влади і місцевого самоврядування стане чинником розвитку територій, поліпшить баланс між економікою і соціальним розвитком районів. Районоформування – це науково обґрунтований шлях переходу до більш активного економічного відродження регіонів. Розвиток новітніх прогресивних форм територіальної організації господарства ринкового типу, ефективних територіальних комплексів (кластерів, ТВК, районів) чи локальних центрів, які відіграють роль територіальних вузлів формування районів – це шлях до зупинення деіндустріалізації і втрат людського капіталу по регіонах та зростання їх репродуктивної здатності.

Поліпшення складної соціально-економічної ситуації в Україні можливе за рахунок зростання ролі чинників просторового характеру. Зокрема, розвиток регіонального господарства на наукових засадах може сприяти зміцненню його економічної стабільності, гарантуванню самовідтворюваності, підвищенню добробуту населення, розв’язанню актуальних соціально-економічних проблем.

Районоформування сприятиме розробці заходів щодо більш повного використання простору як чинника не лише в локальному, але й глобальному масштабі. Це стосується, зокрема можливості більш широкого проникнення товарів України на ринки інших держав, які знаходяться на перетині світових просторових транспортно-інфраструктурних вісей і торгівельно-економічних коридорів, що проходять в широтному і меридіанному напрямі через територію України. В цьому вимірі функціонально спеціалізовані генеральні економічні райони відіграють роль світових відкритих економічних систем. Виявлення об’єктивних передумов їх спеціалізації в національному і глобальному просторі та забезпечення районоформування буде відповідати як економічному прагматизму, так і вирішенню соціальних проблем районів.

Значення районування і районоформування в ринкових умовах господарювання зростає, оскільки воно дозволяє визначити:

1. територіальну локалізацію (зосередження) ринків робочої сили, товарів, робіт, послуг та ринків споживання;

2. економічну якість локальних ринків ресурсів і технологій та можливості їх залучення в господарську діяльність;

3. інвестиційну привабливість районів, у тому числі за рахунок розвиненості в них ринкової інфраструктури – виробничої, фінансової, інформаційно-комунікаційної, маркетингової, консалтингової тощо;

4. можливості розвитку зовнішньоекономічних зв’язків районів, зростання їх експортно-імпортної спроможності, напрями та обсяги потоків товарів, послуг, інвестицій і безпосередню участь в їх формуванні;

5. еколого-економічний стан районів, його проблеми та шляхи вирішення;

6. стабільність та інтенсивність економічної діяльності в районах – темпи зростання та тенденції розвитку, зниження ризиків, насамперед в інвестиційній сфері, тощо.

Подальший розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалити мережу економічних районів, поглибити наукове обґрунтування її адміністративно-територіального устрою.

Генеральне економічне районування території може бути використано для цілей довгострокового прогнозування, розробки територіальних комплексних програм, реалізації Генеральної схеми планування території України, програм природокористування та інших економічних і соціальних планів і концепцій.

Таким чином, економічне районування є не лише науковим методом виявлення економічних районів, а й водночас засобом удосконалення територіальної організації господарства шляхом активного районоформування, обґрунтування спеціалізації та економічного розвитку як основи поліпшення умов та якості життя населення.