148. Тактичні прийоми допиту підозрюваного в ситуації, коли він відмовляється давати показання.

Закон не зобов’язує обвинуваченого давати показання, як і не забороняє йому давати неправдиві показання. Цим законодавець, як видається, покладає на слідчого обов’язок встановити істину незалежно від показань та поведінки і позиції обвинуваченого, з урахуванням ймовірності неправдивих показань з його боку, а можливо й самообмови.

Але слідчий повинен завжди пам’ятати, що обвинувачений, зазвичай, як будь – хто інший краще знає про обставини підготовки, вчинення та приховання злочину, його мотиви та мету.

Містима в показаннях обвинуваченого інформація – докази можуть виявитися дуже важливими, а отже їх відсутність лише негативно відобразиться на повноті розслідування (достатності).

Окрім цього, отримання нових і повних показань від обвинуваченого, суттєво прискорить розслідування, оскільки з них слідчий дізнається про існування інших джерел доказів.

Все це обумовлює завдання не тільки викрити обвинуваченого у неправді, коли той обрав такий спосіб протидії слідству, але й перебороти відмову від дачі показань.

Тактичними прийомами переборення відмови від дачі обвинуваченим показань виступають:

• переконання обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції;

• повідомлення обвинуваченому про те, що його співучасники на відміну від нього вже дають показання, в тому числі і такі, що викривають його у злочині;

• використання протиріч між інтересами співучасників;

Для того щоб переконати обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції, слідчий повинен роз’яснити йому, до яких негативних наслідків призведе його відмова:

• затримка з розслідуванням;

• створення перешкод щодо встановлення ступеня вини співучасників;

• ускладнення із встановленням справжніх обставин справи, в тому числі таких, що пом’якшують вину обвинуваченого або навіть виключають її.

Повідомляючи обвинуваченому про те, що співучасники його викривають, не потрібно знайомити його із змістомтаких показань (до дачі ним показань особисто).

Окрім цього обвинувачений може змінити свої показання та позиції навіть із остраху запізнитись з визнанням своєї вини, якщо слідчого вдається у цьому переконати, з тим, щоб саме йому врахувалось розкаяння та сприяння слідству.

149. Тактика допиту обвинуваченого, який дає неправдиві показання. А Використати так звані прийоми емоційного впливу:

а) спонукати розкаятись і визнати вину шляхом розтлумачення допитуваному як шкідливих наслідків замовчування та брехні, так і позитивних наслідків визнанням вини та активної співпраці зі слідством, у тому числі й щодо злочинів, вчинених допитуваним у минулому, роз’яснити зміст і значення дійового каяття;

б) впливати на позитивні сторони особи допитуваного; використати його інтереси, хобі; відзиви про його високий професійний рівень та авторитет серед оточуючих;

в) т/п – використання антипатії, яку відчуває обвинувачений до співучасників, коли така є і проаналізувати його залежності від них, котра принижує його гідність. Підсилити сумніви у їх “надійності” і нездатність до кінця притримуватися наперед обумовленої між ними лінії поведінки на слідстві;

г) використати фактор раптовості шляхом постановки неочікуваних запитань в ситуації, коли обвинувачений таких запитань не очікує, оскільки вже внутрішньо демобілізувався на інший перебіг подій чи заспокоєний безпечним з його точки зору, змістом та напрямом допиту (інколи цей прийом ще називають “лобовим допитом”).

Б Використати, так звані прийоми логічного впливу:

а) пред’явлення доказів, що спростовують показання допитуваного (про особи пред’явлення доказів вже йшла мова);

б) пред’явлення доказів, які вимагають від обвинуваченого деталізації своїх та чужих показань, а це призведе до оголення протиріч між позицією допитуваного та іншими співучасниками;

в) логічний аналіз протиріч, які є в показаннях допитуваного;

г) логічний аналіз протиріч між інтересами допитуваного та інших співучасників;

д) постановка контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі;

е) максимальна деталізація показань;

є) запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах.

Тактичні комбінації прийомі:

1. прийоми, що мають за мету приховати від допитуваного обізнаність слідчого про ті чи інші обставини справи;

2. метод непрямого (побічного) допиту, прийоми, що мають за мету створення ситуації, за якої допитуваний обмовляється:

3. створення напруги – забезпечується шляхом пред’явлення маси доказів, нагадуванням про мораль в оцінці вчиненого злочину. “допуск легенди” – допитуваному надається можливість безперешкодно викладати надумані свідчення щодо розслідуваної події, щоб згодом, використовуючи їх нелогічність, суперечності матеріалам справи продемонструвати завідому неправду, а отже спонукати до дачі правди;

4. форсування темпа допиту і незамітний перевід допиту з однієї сфери блоку питань до іншої з розрахунку на обмовлення за інерцією про обставини, які відомі лише злочинцю або особі, що була присутня на місці вчинення злочину;

5. використання “слабких місць” особистості обвинуваченого.