Румунія

Уже в 1924 р. компартія Румунії була загнана у підпілля, проф­спілки поставлені під урядовий контроль, знято обмеження для ареш­тів з політичних мотивів. Законом «Про соціальну безпеку» передба­чалося покарання за пропаганду демократичних ідей. Однак у країні діяло загальне виборче право. Закон 1926 р. встановив «премію» для партії, що збирала 40% голосів; їй належало 60% мандатів. Криза 1929-1933 pp. означала розорення сотень тисяч дрібних власників, заробітна плата в промисловості упала на 40%, заборгованість селян­ства зросла на 150 млрд лей. В середині 30-х років і, особливо, у дру­гій половині цього періоду територіальні вимоги до Румунії висунули Угорщина (Трансільванія), Болгарія (Пд. Добруджа), СРСР (Бесса-рабія). У 1938 р. король Кароль II здійснив військовий переворот, відмінив дію конституції 1923 р. і зосередив усю повноту влади у своїх руках. Політичні партії і профспілки розпущені, парламент розігнаний, демократичні свободи остаточно відмінені. З 1940 р. (по 23 серпня 1944 р.) одноосібним «кондукатором» Румунії став Антонеску.

Фашистськими і напівфашистськими вважаються режими Цанкова і Георгієва (1923-1926 та 1934 pp.) в Болгарії, гомінданівський режим Чан Кайші у Китаї, Салазара в Португалії, Піночета в Чилі та ін.

Історична приреченість фашизму і націонал-соціалізму

Військова поразка країн фашистського блоку в другій світовій війні пояснювалася не лише силою антифашистського табору, але й внут­рішніми недоліками фашистської держави і права. Режими Салазара в Португалії та Франко в Іспанії відійшли в минуле зі смертю своїх засновників. Незважаючи на вражаючі економічні успіхи, пішов у відставку після 17-річного (1973-1990 pp.) правління чилійський дик­татор А. Піночет. Все це є свідченням того, що, на відміну від демо­кратичних режимів, фашизм приречений на недовготривалість існу­вання.

Питання про причини поразки фашизму в світовому масштабі не зводяться виключно до воєнного аспекту. Справді, не можна воювати з усім світом, війна на два фронти завжди була згубною для Німеччини і не лише для неї. Але, навіть, якщо припустити, наприклад, що в 1940 р. заступник Гітлера по НСДАП Гесс зумів би домовитися з Англією чи німецькі вчені створили атомну бомбу швидше за американців, фашизм однак був приречений, подібно до того, як приреченим був комунізм.

Іронія долі: навіть у основах свого вчення Гітлер припускав принци­пові помилки. Він вважав, що життєздатними є лише чисті раси, тоді як усі дослідження показують особливу житгєстійкість гібридів зі змішаними властивостями. Ця вихідна помилка пішла далі, коли наука, культура, мистецтво тощо були розділені на «арійське» та «неарійське». Теорія відносності Ейнштейна, наприклад, оголошувалася породженням єврейської «спекулятивної фізики». Так Німеччина залишилася без ядерної зброї. Комунізм свого часу з ідеологічних міркувань оголошував кібернетику і генетику буржуазними лженауками. Наслідки теж відомі. Будь-які ідеологічні (расові, класові, релігійні) обмеження і табу вбивають науку, культуру, мистецтво. У 1933-1945 pp. в кордонах Німеччини не було створено жодної книги, жодної картини, жодного музичного твору світового значення - розплата за шовінізм і тоталітаризм, за відчуття зверхності до навколишнього світу. Це,- по-перше.

По-друге, фашизм мобілізує суспільство, нав'язуючи йому ідеоло­гію оточеної з усіх боків фортеці. Але такий підхід є безперспектив­ним. Не можна тримати в постійній напрузі покоління за поколінням, вимагаючи нескінченних жертв в ім'я «величного» майбутнього. Надто великих втрат вимагає таке насильство над психікою. Єдиним відомим історії суспільством, де подібне вдалося, була давньогрецька Спарта. Ціна високої боєздатності відома: невігластво, бідність, жорстокість, фізичне винищення надто немічних новонароджених.

По-третє, фашистська і нацистська ідеологія не могли гарантувати їх носіям постійних військових союзників. Жодний народ не дивиться на себе як на нижчу расу. Вступивши у союз з Німеччиною, її арійські (Фінляндія) і неарійські (Італія, Румунія, Угорщина) союзники орієн­тувалися, передусім, на власні інтереси і потім кидали Німеччину без найменших сумнівів - ідея німецького світового панування не зо­бов'язувала їх виявляти союзницьку вірність «расі панів», як тільки це ставало невигідним і безперспективним.

По-четверте, як висловився У. Черчілль, - «демократія найгірша з форм держави, якщо не брати до уваги усіх інших». Відсторонення від управління великих суспільних і політичних груп перетворювало їхніх представників на ворогів держави. Нація ставала надто залежною від особи вождя і очолюваної ним партії. Будь-яка неточність та істотна хиба внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу не могла бути ви­правлена з допомогою звичної демократичної процедури, і наслідки були жахливі. Військова поразка Німеччини стала очевидною уже на­прикінці 1944 p., але на олтар фашистської ідеї були принесені ще мільйони людських життів, під ударами союзників зруйновані сотні німецьких міст тощо.

Фашизм - це ідеологія, побудована на ідеї дарвінівської боротьби націй за місце під сонцем. Народ переконують, що для посідання на­лежного йому місця потрібно приносити жертви. Ці жертви стають безкінечними, виснажуючи суспільство. Протиставлення себе сусі­дам, замішане на шовінізмі, веде до політичної і культурної ізоляції. Після короткої ейфорії економічних, політичних та воєнних успіхів неминуче настає розплата, або, як це було у Чилі, протверезіння і відмова від фашизму як державної політики.

Рекомендована література

Деларю Ж. История гестапо.-Смоленск, 1993.

История фашизма в Западной Европе. Отв. ред. ФшатоваС. Г.-Ы.: Наука, 1978.

Коваль В. С. «План Барбаросса»: истоки и история величайшего преступ­ления империализма-К.: Наукова думка, 1989.

Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран.- М., 1984.-С. 364-367.

Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія-К.: Вентурі, 1995.-С 221-228.

Ширер У. Взлет и падение третьего рейха. В двух томах-М.: Воениздат, 1991.