Боротьба Жиронди і «Гори». Створення якобінської диктатури

У новообраному Національному конвенті було 100 якобінців, 160 жирондистів і майже 500 чол. т. зв. «болота», тобто депутатів без визначеної позиції, готових голосувати на підтримку того, чиї аргу­менти видавалися красномовнішими. Напередодні відкриття Націо­нального конвенту у битві під Вальмі французька армія змусила пруссаків відступити. Це була перша перемога французької зброї у війні з реакційними європейськими монархіями. Схвильовані такою визначною подією депутати під грім аплодисментів прийняли декрет про скасування королівської влади. День 21 вересня був оголошений днем «нової ери» - IV року Свободи, першого року Республіки.

На порядку денному постало питання про дальшу долю короля. Якобінці вимагали його страти, а жирондисти узяли Людовіка XVI під свій захист, побоюючись дальшого розвитку революції. На вимогу Марата, кожний депутат особисто виходив на трибуну і публічно ви­словлював свою думку з приводу подальшої долі короля. 17 січня 1793 р. незначною більшістю голосів (387 - за, 334 - проти) Людовік був визнаний «винним у змові проти нації, у посяганні на безпеку держави» і присуджений до смертної кари. 21 січня його відправили

на гільйотину.

Гільйотина - пристрій для швидкого, «гарантованого» обезглав­лювання, винахід лікаря Гільйотена. Цікаво, що, крім Людовіка XVI, дію цього жахливого механізму випробували на собі не лише ті, хто відправив короля на страту - Робесп'єр, Дантон та інші, але й сам ви­нахідник.

Війна затягувалася і розширювалася. В 1793 р. до антифранцузької коаліції приєдналися Англія, Іспанія, Голландія, ряд італійських і ні­мецьких держав. За їх спиною стояла Росія Катерини II. Після пере­моги під Вальмі французькі війська перейшли у наступ, вторглися на територію Бельгії. Однак у березні 1793 р. генерал Дюмур'є, пов'яза­ний з жирондистами, перейшов на бік ворога. Французькі війська по­чали відступати. Затяжна війна з її неминучими жертвами, міжнародна ізоляція Франції, мобілізації працездатного населення викликали значні економічні труднощі. Різко підскочили ціни на продовольство. Селянство, все ще не звільнене з-під гніту феодальних платежів і по­винностей, протестувало проти «столичного» уряду. В квітні 1793 р. розпочався монархічний заколот у провінції Вандея, де темне обду­рене селянство виступило проти Республіки. Ширився білий терор і роялістські виступи. 6 квітня 1793 р. Установчі збори оголосили про створення комітетів суспільної безпеки. 20 травня було введено податок на багатих з метою полегшення становища міського плебсу, який перебував на грані голодної смерті. Виразником інтересів плебсу стали крайні ліві, т. зв. «скажені», на чолі з Жаком Ру. Ру патетично стверджував: «Свобода - пустий привид, коли один клас може безкарно морити голодом інший. Невже власність пройдисвітів дорожча від людського життя?» Якобінці об'єдналися з «скаженими» для того, щоб усунути від влади жирондистів. Як привід була використана березнева зрада генерала Дюмур'є, З1 травня - 2 червня в Парижі знову відбулося народне повстання. 29 депутатів-жирондистів були вигнані зі складу Конвенту. Жирондистів змістили з усіх керівних постів. 31 чоловік був підданий ув'язненню. Влада перейшла до рук якобінців.

Революція розпочала свій третій етап. На першому етапі (1789-1792 pp.), при владі перебувала велика буржуазія, представлена фейянами. Середня буржуазія в особі жирондистів була при владі в 1792-1793 pp. Період 1792-1794 pp. ознаменувався переходом політичної влади в країні у руки дрібної буржуазії та її політичного крила -якобінців.