Дві головні системи буржуазного права

Історично склалося так, що сучасне буржуазне право існує у фор­мах двох основних систем - континентальної та острівної. Історичною батьківщиною першої вважається Франція, другої - Англія та її колишні колонії. Характерною особливістю континентальної системи виступає її опора на кодекси, острівна - заснована на судових прецедентах. Переваги і недоліки кожного підходу - зрозумілі. Так, в країнах континентальної системи права відповідальність можлива лише за дії, передбачені як карані у законі. Злочинець усвідомлює караний харак­тер своїх дій, рішення судді легко піддаються контролю заінтересова­них сторін і оскарженню. Недоліком цієї системи є її певна закостені­лість - неможливо покарати фізичну чи юридичну особу, якщо це прямо не передбачено законом,- навіть якщо дії цієї особи завдають вагомої шкоди суспільним чи приватним інтересам. Наприклад, на­прикінці ХГХст. з'являються перші порнографічні карточки (жінка злягається з поні), в 70-х роках XX ст. на Заході поширюються перші злочини, пов'язані з комп'ютерною технікою,- несанкціоноване про­никнення у чужу базу даних, створення і поширення комп'ютерних вірусів тощо. А законодавець якийсь час просто не встигає за цими змінами. На пам'яті українських громадян діяльність різноманітних пірамід і трастів, компаній «товари - поштою» і т. п. Парадокс полягав у тому, що, незважаючи на очевидну підозрілість усіх цих МММів, Тибетів, Імперіалів, формальних підстав для притягнення до кримі­нальної відповідальності чи навіть просто призупинення їх діяльності не існувало аж до моменту повної зупинки ними виконання своїх зо­бов'язань перед акціонерами.

Принципово інший підхід практикується в країнах т. зв. острівної системи. Кодексів тут не існує як таких, їх замінюють прецеденти, тобто судові рішення, винесені щодо конкретної справи. Надалі вони використовуються як зразок, судді діють ніби за аналогією. У разі виникнення карної або цивільної справи, яка не мала прецедентів у минулому, суддя на свій розсуд виносить рішення за аналогією з пев­ними подібними вироками. По суті, такий суддя виступає як творець норм права. Що ж стосується заінтересованих сторін, вони можуть або погодитися з винесеним рішенням, або вимагати передачі справи у суд вищої інстанції для її перегляду і винесення рішення по суті. Зро­зуміло, що у кожному випадку витрати на послуги адвокатів (до речі, дуже і дуже значні) лягають на учасників судового спору. В принципі, навіть повний бідняк може розраховувати на висококваліфіковану юридичну допомогу, якщо зуміє зацікавити адвоката - чи то відсотком від виграної суми, чи то можливістю створення собі гучного імені на здавалось би «мертвій» справі. Проілюструємо це на прикладах.

У 1998 р. увага громадян Канади була привернута до судового процесу двох лесбіянок, які проживши разом десять років і вирішили розлучитися. Суд нижньої інстанції визнав претензії однієї з партнерш на аліменти безпідставними. Тоді справу було передано у суд провінції Онтаріо, який постановив, що виключення гомосексуальних пар із законодавства щодо сім'ї є дискримінаційним. Зрештою партнерки помирилися, хоча в принципі справа могла б бути передана на розгляд і вище. Але прецедент уже створений, і наступні справи такого характеру розглядатимуться за аналогією. Навесні 1999 р. у Вели­кобританії суд виніс рішення, яке створило дуже важливий прецедент. Співак Елтон Джон виграв процес проти папараці, які фотографували гостей на вечірці, що проходила у маєтку співака. Відтепер подібні дії стануть караними автоматично, що повинно дещо остудити запал надто причіпливих репортерів. Знаменитості можуть зітхнути полегшено.

Можливі випадки, коли санкції, передбачені існуючим законом, виявляються недостатніми. У суддів судів континентальної системи можливості обмежені кодексами - від і до. Наприклад, підліток зу­хвало порушує правила дорожнього руху на мопеді чи мотоциклі, створює надмірний шум у вечірні чи ранкові години тощо. Його можна покарати штрафом, накладеним на батьків, вилучити транспортний засіб, але далеко не кожного такі покарання виправлять і утримають від подальшого повторення правопорушень. Американські судді у та­ких випадках можуть винести цілком оригінальне рішення. Наприклад, зобов'язати порушника протягом кількох місяців відвідувати розтин трупів жертв дорожніх пригод у міському морзі. Неповага до рішення суду, якщо така буде виявлена, каратиметься більш суворо, ніж бучні розваги на мотоциклі,- роками ув'язнення чи вели- чезним штрафом. Трапляються прецеденти, коли зловмисники роками здійснюють незначні правопорушення, розраховуючи на адміністрати­вну відповідальність^. Наприклад, Дж. Харт, власник скляної фірми «Кришталь» у Нью-Йорку, нерідко піднаймав людей, які на замовлен­ня... розбивали вітрини магазинів. Засклення пошкоджених віконниць принесло Харту 150 тис. доларів чистого прибутку. У 1998 р. нью-йоркський суддя оцінив талант підприємця п'ятьма роками тюремного ув'язнення. Подібні приклади можна наводити десятками.

Безсумнівно, що острівна система права має і свої, що називається, правила гри. Так, по-перше, судам однієї інстанції не рекомендується приймати рішення, які значно відрізняються між собою. Якщо за кра­діжку батона ковбаси один суд накладає штраф, то інший може дати кілька тижнів суспільних робіт, але аж ніяк не розстріл. Хоча і тут є свої особливості. Наприклад, в ході «монікагейту» президента Клін­тона виявилася цікава юридична деталь. Якби він займався оральним сексом не на території столичного округу Колумбія, а на кілька кіло­метрів південніше, то за законами даного штату формально міг би отримати до п'яти років ув'язнення! А загалом закони майже половини американських штатів передбачають відповідальність за збочений секс навіть за умови обопільної згоди партнерів. Друге правило - рі­шення вищих судів є обов'язковими для нижчих і для найвищих. Третє - формально звернення до прецедентів у часі не обмежене, але фактично воно ніколи не йде далі початку XIX ст. Це й зрозуміло -у тій же Англії на поч. XIX ст. понад 200 складів злочину каралися смертною карою. Подібна архаїка цивільних спорів також видається маловідповідною для сучасних умов.

Острівна система має й ту характерну особливість, що заплутана прецедентна система змушує громадян в усьому покладатися на адво­катів. За сотні років юридичної практики накопичилися сотні тисяч чи навіть мільйони прецедентних рішень судів (понад 500 тис. у Англії та понад 2 млн у США), які у принципі можуть бути застосовані при розгляді нових справ. Зрозуміло, що орієнтуватися у цьому морі можуть лише висококваліфіковані юристи. З іншого боку, існуюча система дозволяє громадянам «захищати» свої права там, де, здава­лось би, і захищати нічого. Так, злодій-рецидивіст Френсіс Сміт су­дився у^ 1998 р. з властями штату Нью-Йорк за позовом у 10 млн до­ларів. Його відпустили на вихідні з в'язниці, а він забув повернутися. У втраті пам'яті Сміт звинувачує... в'язницю, яка не надала йому на­лежного медичного догляду під час ув'язнення. В'язень Томас Хіг-гінс, який відбував покарання за зґвалтування і убивство дитини, бачив ущемлення своїх прав у тому, що під час поломки тюремної пральної машини йому нерегулярно змінювали постільну білизну. Інший убивця Ентоні Гілл вимагав 4,3 млн доларів компенсації за своє здоров'я, підірване пасивним курінням у камері - при тому, що й сам курить. Інколи завдяки зусиллям адвокатів подібні процеси тріум­фально завершуються перемогою. Мільйонні суми регулярно про­граються тютюновими компаніями за позовами хворих на рак легенів курців - попередження про шкідливість куріння стали друкуватися на сигаретних коробках аж у 70-х роках. Адвокати беруться, здавалось би, за найбезнадійніші справи - або за відсоток від можливого вигра­шу, або в надії створити собі ім'я. Недаремно в Америці кажуть, що бідний адвокат така ж дивина, як живий Санта-Клаус чи Білосніжка.