Встановлення панування великої буржуазії

В Установчих зборах, в Паризьких та провінційних муніципальних урядах, в командуванні Національною гвардією керівна роль перейшла до великої буржуазії. Сприяв такому розвитку подій виборчий закон, прийнятий 31 серпня 1789р., в якому громадяни, залежно від майнового цензу, поділялися на активних і пасивних. При населенні у 26 млн чол. право обирати і бути обраним отримали лише 4 млн 300 тис, тобто 1/6 частина населення. Один з політичних лідерів революції Жан-Поль Марат у своїй газеті «Друг народу» писав, що ці закони створюють нову аристократію - аристократію багатіїв. Подібним чином складалася ситуація і у Національній гвардії. Щоб стати гвар­дійцем, потрібно було за власні кошти придбати дорогу уніформу, що було просто не по кишені незаможним верствам населення.

Одним з найавторитетніших лідерів Установчих зборів став граф Оноре де Мірабо. Маркіз де Лафайєт, багатий і знатний дворянин, що здобув славу участю у війні за незалежність Північно-Американської республіки, став керівником Національної гвардії.

Щоправда, і за панування великої буржуазії Установчі збори не були слухняним знаряддям в руках короля. Спочатку вони разом з Людовіком XVI перебираються до Версаля - подалі від бунтівної столиці, але вже в жовтні 1789 р. повертаються у Париж. На початку 1790 р. (декрет був прийнятий ще 2 листопада 1789 р.) Установчі збори передали усе майно і земельну власність церкви у розпорядження нації. Продаж церковної власності з торгів дозволив ліквідувати фінансову кризу і одночасно збагатив фінансових магнатів. У церкви забрали реєстрацію одружень, народжень і смертей, передавши ці функції державним органам. Було здійснено адміністративну реформу - 1789-1790 pp., колишні провінції, женераліте, бальяжі замінили на 83 приблизно рівних департаменти, поділених в свою чергу на дистрикти, кантони і комуни.

Була введена єдина система обкладення податками. Скасовано особливо ненависний податок на сіль - габель (громадян примушували щорічно купувати кілька фунтів солі за монопольно високими цінами, незалежно від достатку). Було також скасовано становий поділ громадян, усі середньовічні титули та цехи. В принципі, велика бур­жуазія була готова на цьому зупинитися. Свідченням її небажання проводити революцію далі став декрет 21 жовтня 1789 p., що дозволяв застосовувати військову силу для придушення народних виступів. Пізніше, 14 червня 1791 p., Установчі збори прийняли закон, за яким робітникам заборонялося об'єднуватися у спілки і проводити страйки.

Варенська криза і знищення монархії

У червні 1791 р. король Людовік XVI і королева Марія-Антуанетта спробували втекти з революційного Парижа, переодягнувшись в про­стий одяг. У прикордонному містечку Варен вони були упізнані і пове­рнуті в столицю. Це відбилося на монархічних настроях мас, які до останнього часу продовжували вірити, ніби доброго короля обдурюють міністри-негідники. Консервативна більшість Установчих зборів спробувала взяти королівське подружжя під свій захист, висунувши сміховинну версію, ніби Людовік XVI і Марія-Антуанетта були викрадені силою. 17 липня на Марсовому полі відбулась масова демонстрація з вимогами покарати короля за спробу втечі до ворогів революції. Прибулі загони Національної гвардії під командуванням де Лафайєта відкрили вогонь по демонстрантах, було чимало убитих і поранених.

Напередодні стався розкол у найбільш впливовому Якобінському клубі (партій у сучасному розумінні тоді не існувало). Вожді великої буржуазії висловилися на підтримку позиції де Лафайєта і покинули клуб. Пізніше вони створили власний клуб фейянів, відгороджений високими членськими внесками. В Якобінському клубі гору узяли прихильники дальшого розвитку революції на чолі з Максиміліаном Робесп'єром. Ультрареволюційні депутати сідали в залі засідань Кон­венту на верхніх лавах, дивлячись з «гори униз» (тому їх і назвали «Гора».- Авт.). 13 вересня 1791 р. Людовік XVI усупереч власній волі був вимушений затвердити Конституцію, що встановлювала режим конституційної монархії і антидемократичну цензову систему.

За королем зберігалися значні повноваження. «Декларація прав людини і громадянина» стала преамбулою конституції. Визнавався принцип поділу властей. Вводився однопалатний законодавчий корпус. Право голосу було надане лише т. зв. активним громадянам. Під цю категорію підпадали чоловіки, старші за 25 років, з цензом осідлості один рік, не перебуваючі в слугах, які сплачували прямий податок у розмірі 3-денного заробітку і були занесені до списку Національної гвардії. Для того, щоб бути обраним, необхідно було сплачувати по­даток уже в розмірі 10-денного заробітку. Пасивні громадяни від будь-якої участі у виборах були відсторонені, самі вибори мали двоступеневий порядок. У компетенції Законодавчих зборів опинилися законодавча ініціатива і видання законів, податки і бюджет, визначення чисельності армії та флоту, притягнення до відповідальності міністрів, питання війни і миру та утвердження міжнародних договорів. За Конституцією 1791 p., виконавча адміністративна влада належала королю і відповідальним перед ним міністрам.

Вказувалося, однак, що:

1. Король управляє лише згідно із законами;

2. Вводиться контрасигнатура (підпис прем'єра, без якого доку­мент, підписаний королем, недійсний). (Оскільки король був непід­судний, а прем'єр підлягав судовому переслідуванню у випадку вчи­нення злочину, відверто антидемократичні дії короля блокувалися б прем'єром або відповідним міністром.- Авт.);

3. Міністри мають бути підсудними.

Король зберігав за собою командування армією і флотом, саме він відповідав за підтримання суспільного порядку. Депутати-дворяни вимагали надання королю права вето на закони, прийняті Законодав­чими зборами. Конституція, однак, вводила лише відтягувальний ха­рактер королівського вето - до схвалення спірного закону другим скликанням Законодавчих зборів. Третя влада, судова, ставала вибор­ною, а особи суддів у принципі незмінюваними. Дія Конституції не поширювалася на колонії. 30 вересня 1791 р. Установчі збори розійш­лися, а уже 1 жовтня в Парижі відкрили свої засідання Законодавчі збори. Обиралися вони активними, тобто заможними, громадянами. Більшість складу Законодавчих зборів складали фейяни.

Згідно з ухвалою Установчих зборів, жодний їх депутат не міг бути обраний до Законодавчого корпусу. Відбулася зміна вождів парла­ментської фракції фейянів. Із 750 делегатів Законодавчих зборів фейя-нами були приблизно 160. Для цих прихильників конституційної мо­нархії революція завершилась. У класовому відношенні фейяни були представниками великої буржуазії. Середню буржуазію представляли т. зв. жирондисти, обрані з усієї Франції, але названі так за назвою департаменту Жиронда, звідки був обраний делегатом їх лідер Бріссо та інші керівники фракції. Середня буржуазія виступала за розширення революційних завоювань: за надання загального виборчого права для чоловіків, за виборність місцевих органів влади та всенародне обрання суддів. Жирондисти були не готові скасувати повністю феодальні по­винності селян і дати їм землю. Лівіше від жирондистів знаходились якобінці-монтаньяри, загальним числом 146 чол. Якобінці мали таких яскравих лідерів, як Робесп'єр, Дантон, Сен-Жюст, Марат.

У березні 1792 р. король доручив жирондистам очолити ряд мініс­терств. Зробившись урядовою партією, вони легко пішли на оголошен­ня війни Австрії, якої прагнув Людовік XVI. 20 квітня 1792 р. Франція оголосила війну австрійському імператору. Питання оголошення війни стало причиною фактичного розколу всередині Законодавчих зборів. Поразка у війні з монархічною Австрією стала згубною для Франції, але рятівною для її монарха. Саме тому якобінці рішуче виступили проти війни і у жовтні 1792 р. відбувся їхній остаточний розрив з жи­рондистами. Ці передбачення і підозри виявилися небезпідставними. Війна з Австрією внаслідок численних зрад офіцерів-дворян приносила поразку за поразкою.

11 червня 1792 р. під тиском народу Законодавчі збори прийняли резолюцію, що оголошувала Вітчизну у небезпеці. Усі чоловіки, здатні носити зброю, мусили вступити до армії. Загальне озброєння мас та очевидна зрадницька позиція короля зіграли свою роль. В ніч з 9 на 10 серпня озброєні маси увірвалися в Тюїльрійський палац і після ко­роткої, але кривавої сутички з охороною скинули монархію. Законо­давчі збори були змушені санкціонувати арешт короля. 11-12 серпня вони ж прийняли декрет про вибори до Національного конвенту без поділу на активних і пасивних виборців. Було створено новий уряд -Тимчасовий виконавчий комітет з 6 міністрів, більшість яких були жирондистами. Розпочато поділ общинних земель, розпродаж або здачу в оренду земель емігрантів. Скасовувалася власність на землю тих, хто не міг документально підтвердити законність володіння. Було створено 30-тисячну армію парижан, проведено арешти роялістів. 21 вересня 1792 р. обраний загальним голосуванням (виборців-чоловіків) Національний конвент проголосив створення республіки.