Інші фашистські держави іспанія

16 лютого 1936 р. на виборах в Іспанії переміг народний фронт (269 місць з 474) і було сформовано уряд лівих республіканців на чолі з Мануелом Асанья. З лютого по липень 1936 р. в Іспанії відбулося 113 загальних та 228 часткових страйки. Уряд прагнув задовольнити вимоги широких мас. В результаті реформ селяни отримали 5,5 млн га землі, робочий день було скорочено, церкву відділено від держави тощо. Однак соціальна напруга в суспільстві продовжувала зростати. 17 липня 1936 р. військові радіостанції в Іспанському Марок­ко передали кодовану фразу «Над усією Іспанією - безхмарне небо», що означала сигнал до початку заколоту. На боці заколотників Ф. Франко виступили 200 тис. легіонерів з Італії та Німеччини, десятки тисяч португальських, угорських, фінських, ірландських фашистів. Республіканським військам допомагав СРСР - тут воювали 800 льотчиків, 350 танкістів, 220 радників, зокрема майбутні маршали СРСР Р. Малиновський, Н. Воронов, К. Мерецков, генерал-полковник П. Ричагов та ін. Загалом в республіканській армії билися близько 40 тис. інтербригадівців з 54 країн. Республіканські війська здійснили ряд вдалих операцій - розгром італійського корпусу під Гвадалахарою (березень, 1937 р.) та форсування р. Ебро (липень, 1938р.) Загальні втрати Іспанії у громадянській війні становили 1 млн чоловік.

У квітні 1938 р. територія республіки була розчленована на дві частини (Каталонія і Валенсія). 6 березня 1939 p., внаслідок заколоту полковника Касадо в Мадриді, республіка зазнала поразки. Десятки тисяч республіканців, що встигли перейти на територію Франції, були інтерновані у французьких концтаборах. Прийшовши до влади, Франсіско Франко, «каудільйо де ла Іспана», заборонив усі партії, крім Іспанської фаланги. Було ліквідовано соціальне законодавство. Режим опирався на фінансову олігархію, поміщиків, вище духовенство і реакційну воєнщину. Проіснував до середини 70-х років. Сьогодні Іспанія - конституційна монархія, член ЄС.

ПОЛЬЩА

У своєму розвитку міжвоєнна Польща пройшла три етапи. Уже на першому (1918-1926 pp.) етапі в умовах відносно демократичної кон­ституції 1921 р. було заборонено КП Польщі, придушено національно-визвольний рух. Період первинної фашизації суспільного життя (1926-1935 pp.) ознаменувався зосередженням фактичної влади в руках «головного інспектора збройних сил» Ю. Пілсудського. Парламент міг бути розігнаним за одним словом Пілсудського, президент (креатура «головного інспектора») отримав право видання актів, що за дією не відрізнялися від закону. На цей період припадає і т. зв. пацифікація 1930 p., що охопила понад 900 населених пунктів Західної України. Це «умиротворення» означало погром місцевих відділків «Просвіти», фізичну розправу з чоловічим населенням, ув'язнення сотень свідомих українців у політичних концтаборах типу Берези Картузької.

Період посиленої фашизації розпочався з уведенням реакційної конституції 1935 р. За нею, єдина реальна влада зосереджувалася в руках президента, відповідального лише «перед богом та історією за долю держави». Під головуванням президента перебували уряд і сейм та сенат, збройні сили, суд, державний контроль. Президент на власний розсуд призначав голову Ради Міністрів і самих міністрів, скликав і розпускав парламент, заключав і ратифікував міжнародні договори. Президент командував Збройними Силами. У певних ви­падках мав вплив на визначення наступника, на власний розсуд міг відкликати прем'єр-міністра, голову Верховного Суду, вищих воє­начальників. Йому належало право помилування і право передачі під суд членів уряду. Його декрети мали силу закону. Фактично, юридичне становище польського президента мало чим відрізнялося від німецького «фюрера», італійського «дуче» чи іспанського «кау­дільйо».