Реконструкція Півдня (1865-1877 pp.)

Перехід економіки на мирні рейки породив небачене безробіття. До листопада 1865 р. зі збройних сил було демобілізовано 1 млн чол., більшість з яких поповнили ряди безробітних. Плантаційне господар­ство - основа економіки Півдня - переживало глибоку кризу. За роки війни збір бавовни скоротився втричі, оброблювана площа - вдвічі. Звільнення негрів позбавило плантації робочих рук.

За переписом 1860 р., в 11 заколотницьких штатах Півдня налічу­валося 3 521 110 рабів та 132 760 вільних негрів. Серед останніх були багаті і освічені люди, особливо в Луїзіані та в окрузі Колумбія. З їх числа готувалися кадри для адміністрації повоєнного Півдня.

Наступником убитого Лінкольна став віце-президент Джонсон. 29 травня 1865 р. він оголосив амністію учасникам заколоту в південних штатах, допоміг уникнути відповідальності і президенту Конфедерації Девісу, винному у навмисному убивстві 50 тис. офіцерів та солдатів федеральної армії, що перебували у полоні заколотників.

До кінця 1865 р. усі штати, щоправда, з обмовками, прийняли XIII поправку до Конституції США, яка передбачала скасування рабства на усій території країни. Сили реакції вважали, що на цьому Реконст­рукція закінчена - бунтівні штати повертаються у Союз, а їх предста­вники - до Конгресу.

Плантатори на Півдні утримували негрів на плантаціях з допомогою терору; невиплата грошей за пророблену працю стала поширеним явищем. Негрів не лише катували, але й далі продавали у рабство. В 1865 р. на Півдні виникли незліченні «Вогненні хрести», «Білі ліги» та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могутня терористична організація Ку-клукс-клан. В першу чергу колишні рабовласники полювали на негрів, які під час війни служили у феде­ральній армії. Плантатори Півдня успішно домагалися повернення землі і майна, конфіскованих під час війни. Уже до лютого 1867 р. їм було повернуто власність, яка оцінювалася у 2 млрд доларів.

Законодавчі збори південних штатів приймали т. зв. Чорні кодекси, які вводили своєрідну систему резервацій для негрів. Чорношкірим заборонялося володіти землею і займатися будь-якою комерційною діяльністю. Неграм не дозволялося носити вогнепальну і холодну зброю, проводити мітинги і збори. За порушення вказаної вимоги притягалися до відповідальності не лише негри, але й білі.

Особливого значення в Чорних кодексах надавалося законам про бродяжництво та про навчання. Під визначення безробітного можна було підвести будь-якого негра, який не бажав працювати на плантації за встановлену плату. При незмозі сплатити призначений за «бродяж­ництво» штраф, негр присуджувався до примусової роботи на планта­ціях. За деякими даними, на цих пенітенціарних «плантаціях» помирало до 48% засуджених. Це викликало панічний жах і згоду на будь-яку оплату, аби тільки не стати засудженим. Негри у віці до 18 років під виглядом «учнівства» віддавалися у слугування до білих господарів.

Таким чином, Чорні кодекси позбавляли негрів права на працю, на свободу пересування, на судовий захист і самозахист і навіть на влас­них дітей. У відповідь негри створювали загони самооборони, кольо­рову міліцію, різноманітні стрілецькі клуби тощо. В деяких місцевостях озброєні негри, особливо з числа демобілізованих з армії, самові­льно захоплювали землю, чинили збройний опір плантаторам тощо. Південь знову опинився на грані громадянської війни, цього разу між білим і чорношкірим населенням. У Південній Кароліні негритянська міліція налічувала 96 тис. чоловік, 20 тис. з яких були озброєні.

Радикальне крило республіканської партії зуміло, всупереч позиції президента Джонсона, в червні 1866 р. провести в Конгресі XIV по­правку. Після її ратифікації необхідним числом штатів 28 липня 1868 р. вона стала частиною конституції країни. «Особи, народжені чи натуралізовані в США, вважаються громадянами США і тих штатів, в яких вони проживають». Заборонено видання законів, що ущім-люють права і привілеї громадян. Жодний штат не може позбавляти будь-кого життя, свободи і власності. XIV поправка не поширювалася на індіанців, звільнених від сплати податків, але означала конституційне урівняння в правах білого і чорношкірого населення. Щоправда, права негрів проголошувалися, але не гарантувалися.

Після того, як за порадою президента Джонсона південні штати відкинули XIV поправку, 2 березня 1867' р. Конгрес прийняв перший закон про Реконструкцію. Для відновлення миру і спокою усі південні штати розбивалися на 5 військових округів. Округ очолював генерал, який мав у своєму розпорядженні не лише збройні сили, а й усю пов­ноту влади. Лідери заколотників позбавлялися права голосу, що нада­валося усім лояльним громадянам чоловічої статі, які досягли віку 21 року, незалежно від раси, кольору шкіри і попереднього становища. Закон вводився в дію тимчасово, до того часу, коли законодавчі збори південних штатів приймуть нові демократичні конституції, які визнають XIV поправку і право голосу за неграми.

Згодом, додатково до закону 2 березня 1867 р. було видано ще три закони, які деталізували процедуру здійснення радикальної ре­конструкції у південних штатах. Через два роки після закінчення громадянської війни буржуазія країни стала на шлях збройної дикта­тури стосовно реакції, позбавила політичних прав лідерів контрре­волюції та надала ці права негритянським масам. У 1870 р. необ­хідною кількістю штатів була ратифікована XV поправка - здобуті права громадян не можуть у майбутньому заперечуватися або обме­жуватися. Рішенням Верховного Суду США у 1868 р. федерація була оголошена нерозривним союзом, право виходу (сецесії) з якого було відкинуте.

У виборчій кампанії 1867 р. у південних штатах у якості виборців зареєструвалося 700 тис. негрів та 600 тис. білих, ще 200 тис. колиш­ніх білих-заколотників були позбавлені права голосу. При тому, що негри становили лише 43% населення південних штатів, серед ви­борців вони становили більшість! І хоча серед обраних до Конгресу 12 сенаторів та 32 членів палати представників від південних штатів не було жодного негра, 42 з 44 депутатів були республіканцями. До­воєнний Південь, як відомо, був базою демократичної партії.

Процедуру Реконструкції важко назвати зразком чистої демократії, це швидше один з тих нечисленних випадків, коли мета виправдовує засоби.

До 1868 р. у Ку-клукс-клані налічувалося уже 550 тис. чоловік. Уряд безжалісно проводив конфіскацію земель тих плантаторів, які не могли виплачувати зрослі учетверо податки. Конфіскована земля розподілялася між афроамериканцями і безземельними білими. Лише в 1872 р. було конфісковано 268 523 акри. У Міссісіпі за борги розпродали 20% усіх земель штату. Зрозуміло, що ці заходи уряду лише посилювати невдоволення колишніх плантаторів і білого населення Півдня взагалі. Ку-клукс-кланівці убили сенатора від Південної Кароліни, повісили конгресмена від Теннессі, не кажучи уже про сотні і тисячі звичайних громадян - жертв терору. Конгрес був змушений піти на поступки.

У травні 1872 р. був прийнятий закон про амністію, за яким число заколотників, позбавлених виборчих прав, скоротилося з 150-200 тис. до якихось 300-500 чоловік. 17 січня 1874 р. в ході виборів впав уряд Реконструкції в Техасі і до влади прийшли демократи, підтримувані переважно білим населенням. Того ж року демократи перемогли в Арканзасі. В 1875 р. уряд Реконструкції впав у штаті Міссісіпі. В Луї­зіані та у Новому Орлеані білі терористи робили спроби насильного захоплення влади, але втручання федеральних військ стримувало ці потуги. Після виведення федеральних військ з південних штатів озброєні загони білого населення скинули останніх два уряди Рекон­струкції - у Луїзіані та у Південній Кароліні (весна 1877 p.).

Під час виборчої кампанії 1876 р. демократична партія висунула гасло очищення Півдня від тиранії Півночі та боротьби з корутіцією. Вже на початку голосування кандидат демократів отримав голоси 184 виборців і до загальної перемоги йому не вистачало лише 1 голосу. В Луїзіані, Південній Кароліні та Флориді мало бути обрано ще 19 виборців, але вибори так і не відбулися під приводом того, що ситуація в цих штатах перебувала на грані громадянської війни. Після 3-х місяців кризи лідери республіканської і демократичної партій уклали своєрідну джентльменську угоду. Визнавалася більш, ніж спірна, перемога республіканського кандидата Хейса (166 виборців). Південь як своєрідну компенсацію отримав зобов'язання вивести федеральні війська з Південної Кароліни та Луїзіани, влада в цих штатах була передана демократам. Нові уряди південних штатів спробували перекреслити недавні поправки до конституції введенням освітніх цензів для виборців. Оскільки неписьменними були аж 75 відсотків чорного населення і лише ЗО відсотків білого, цей захід забезпечував перемогу білих кан­дидатів на наступних виборах до конгресів штатів та федерального Конгресу. Поступово були прийняті закони, які зобов'язували негрів південних штатів селитися в певних кварталах, їздити в особливих вагонах, навчатися у школах «для чорних». Шлюби між чорними і бі­лими переслідувалися у судовому порядку. У 1896 р. суд штату Луїзі­ана засудив негра Гомера Плессі за проїзд у вагоні «для білих». Вер­ховний Суд США у відповідь на скаргу чорношкірого відмовився ска­сувати закони Луїзіани. Така дискримінація була характерною для Півдня США аж до 60-х років XX ст.

Суспільно-політичний устрій США на початку XX ст. Становлення двопартійної системи

Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з США було остаточно поховане (1868 p.). Отримують остаточне оформлення дві основні партії, що виникли ще до 1860 p.,- республіканська і демократична. Перші політичні партії в США з'явилися ще в 1789-1791 pp. Партія федералістів тоді виражала інтереси банкірів, буржуазії, земельних спекулянтів. Вона відстоювала принципи посилення влади центру та обмеження буржуазно-демократичних свобод. У зовнішній політиці федералісти орієнтувалися на політичне і економічне зближення з Великобританією. Однак на президентських виборах 1800 р. перемогу вибороли республіканці зі своїм кандидатом Джефферсоном. Республіканці відстоювали ідеї розширення прав штатів, полегшення доступу усіх громадян до володіння земельними наділами.

У 1828 р. відбувається розкол старої республіканської партії. В результаті цього з'являється демократична партія, яка об'єднує час­тину плантаторів-рабовласників, частину буржуазії та фермерів. Того ж року на президентських виборах перемагає їхній кандидат Е. Джексон. У 1834 р. виникла партія вігів, що виступала проти посилення федеральної влади, підтримувала розвиток промисловості на Півночі і на Півдні країни та займала компромісні позиції у питанні рабовласницт­ва, її кандидати двічі перемагали на президентських виборах -у 1840 та 1848 pp. Відміна Міссурійського компромісу та громадянська війна у Канзасі викликала значні політичні пертурбації. Партія вігів розпалася. Від демократичної партії відкололося її «північне» крило. Тим самим рештки демократичної партії автоматично стали партією Півдня.

У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступала за обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за без­платне надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизняної промисловості. У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до початку громадянської війни. Після за­вершення цієї війни в країні остаточно сформувалася двопартійна система. Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робітнича партія, у 1891 p.- Народна (популістська), але ці партії не відігравали скількись помітної ролі в житті США.

На посаду президента претендують реально лише представники демократичної та республіканської партій, їм же належить абсолютна більшість місць у конгресі. Самі вибори перетворюються у складний політичний марафон, де дилетанти не можуть скласти скільки-небудь гідної конкуренції професіоналам від політики. Та попри все, нові правила політичної гри приводять до далекосяжних наслідків. Жорстка Конституція США доповнюється поправками і тлумаченнями. Виникають неписані, але тверді угоди, яких дотримуються не лише уряди, а й партії. Наприклад, обрані у першому турі голосування члени колегії виборців представляють партії і голосують за кандидатів у президенти від своєї партії; Сенат, як правило, не відмовляє пре­зидентові при затвердженні рекомендованих ним міністерських кан­дидатур тощо/Виникла і знайшла свій розвиток т. зв. комітетська си­стема у конгресі. Оскільки конгрес змушений розглядати до 1000 і більше законопроектів у рік, підготовка їх до розгляду здійснюється у спеціальних комітетах конгресу, кожний з яких спеціалізується на певному колі питань. Процедура прийняття законів прискорилася.

На початку XX ст. у палаті представників діяло 47 комітетів, у се­наті - 29. Стало звичним, що в останні 10 днів сесії конгресу законо­проекти голосуються без дебатування. Це призвело до заміни гласної процедури законотворення таємною, породило практику секретних угод та «консультацій» із заінтересованими особами. Влада все більше стає залежною від фінансових магнатів. З'являється невидима третя палата конгресу - «лобі», що складається з численних «кон-сультантів-спеціалістів», кожний з яких фактично представляє інтереси тієї чи іншої фінансової групи. Відбуваються зміни в системі голосування на виборах. У 1872 р. вводиться таємне голосування. З 1913 р. сенаторів обирають не конгреси штатів, а виборці -по 2 сенатори від кожного штату, незалежно від числа виборців. Збері­гаються різноманітні цензи для виборців - майновий, осідлості, віковий, натуралізації тощо. Особливо це характерно для Півдня. З допомогою цих цензів усуваються від виборів представники етнічних та расових груп - негри, азіатські емігранти з Японії та Китаю тощо.

Трохи більше ніж за 100 років США пройшли шлях від 13 неодно­рідних за своїм устроєм і економічним розвитком колоній Англії - до найрозвинутішої країни світу. Так, в 1860 р. Сполучені Штати займали 3-тє місце у світі за випуском промислової продукції, а на початку XX ст. вони уже були лідерами капіталістичного світу практично за усіма показниками. Певну роль відіграли географічне положення (віддаленість від Європи з її конфліктами та війнами) та кліматичні умови, інші другорядні чинники. Однак головним двигуном посту­пального розвитку США стали політичні та політико-економічні пе­реваги: гарантії прав і свобод населення, законодавчий захист приват­ної власності, урядова політика заохочення імміграції та господарсь­кого освоєння нових територій, а також експансіонізм зовнішньої політики, пошук нових земель та ринків збуту.

Двічі протягом короткого історичного відтинку США переживали великомасштабні війни (війна за незалежність та громадянська війна) і, відповідно, післявоєнні економічні кризи. Однак, у кінцевому під­сумку, ці кровопролиття знімали численні перепони на шляху розвитку американської держави і права та відігравали виключно позитивну роль у справі забезпечення всебічного еволюціонування.

Проте низка питань не змогла знайти свого вирішення у XIX ст. Зокрема, не відбулося реального урівняння в правах білого та чорно­шкірого населення, були позбавлені виборчих прав жінки, повністю безправним залишалося корінне індіанське населення.

Рекомендована література

Бельсон Я. М., Ливанцев К. Е. История государства и права США.™ Ле­нинград.: Изд-во ЛенГУ, 1982.- С. 7-57.

История США. В 4-х томах. Т. 1-М.: Наука, 1985.

Мишин А. А., Власихин В. А. Конституция США (политико-правовой ком­ментарий).- М.: Международные отношения, 1985.

Страхов М. М. Основні закономірності становлення буржуазної держави і права у провідних країнах Європи і в Північній Америці-К., 1991.

Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран.- М.: Юридическая литература, 1984-С. 180-207.

Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія.-К.: Вентурі, 1995.-С 77-89.