Австрія у другій половині XVII-XVIII ст.

До її складу, крім німецькомовних Верхньої і Нижньої Австрії, Ті­ролю, Швабських земель, входили слов'янські Карінтія і Крайна, Чехія, Моравія, Сілезія та частини колишнього Угорського королівства. Аж до реформи Иосифа II володіння Габсбургів залишалися значною мірою конгломератом земель. Державне управління було відносно децентралізоване, зберігалися місцеві представницькі установи -ландтаги і сейми. На чолі провінцій стояли намісники, які обиралися з місцевих дворян становими сеймами (в останніх були представлені 4 стани: духовенство, пани, рицарі, імперські міста) і затверджувалися королем. Заплутаною була судова система, компетенція численних судів (міські, земські, гофмаршальський та ін.) не мала впорядкова­ності, справи часто пересилалися з одного суду в інший. Сам суд про­довжував залишатися становим, тобто дворяни судилися дворянами, жителі міст - міськими судами, а селян судив їх поміщик.

Початок австрійського абсолютизму припадає на другу половину XVII ст. Опорою Габсбургів у боротьбі з магнатами стало середнє і дрібне дворянство. Зросло значення центральних установ, ослабла роль місцевих сеймів. Найважливішими центральними установами стали: державна рада (дорадчий орган при государі), «придворна авст­рійська канцелярія» на чолі з канцлером (виконавчий орган) та при­дворна військова рада. За Иосифа І з придворної канцелярії виділено міністерство закордонних справ. Натомість місцеві сейми і ландтаги поступово перетворилися на земські зібрання з дуже обмеженою ком­петенцією. Після поразки повстання Ракоці 1711 р. ледве животів і угорський сейм.

У XVIII ст. Австрія зуміла збільшити свою територію за рахунок поділів Польщі (1772 і 1795 pp.) та окупації Буковини у 1774 р. На загал це була клаптикова монархія, друга за територією (576 тис. кв. км) у Європі і третя за населенням (після Росії і Франції) - 20 млн чол. Армія у 80-х роках XVIII ст. мала до 278 тис. чол. Ще в 1749 р. розпочалася військова реформа за прусським зразком: упорядковано рекрутські набори і комплектування офіцерського корпусу, введено категорію «безстрокововідпускних», тобто запасу. Ця реформа потягла за собою реорганізацію системи фінансів і внутрішнього управління. В 1760-1781 pp. було проведено нове реформування вищих державних установ, створена Державна рада з 6 членів. Здійснювана у цей час політика проводилася у дусі освіченого абсолютизму. Останній був типовим явищем у житті відсталих країн Європи. Свою назву дістав від того, що государі цих монархій керувалися ідеями французьких буржуазних просвітителів. Освічений абсолютизм нібито здійснювався, виходячи з якихось надкласових загальнонаціональних інтересів, а насправді служив зміцненню цього ж режиму. Він став дійовим засобом боротьби проти місцевих, станових і корпоративних привілеїв.

Зразком освіченого абсолютизму може бути діяльність Катерини II в Росії або Иосифа II в Австрії. Уже мати Иосифа II Марія-Терезія здійснила ряд важливих реформ. Так, у 1749 р. для утримання армії були встановлені щорічні податки певного розміру (14 млн гульденів), постійні на період 10 років. У 1751 р. виданий указ, що забороняв зганяти селян-платників податку із землі.

Йосиф II декретом 1784 р. наказав вести діловодство в усіх час­тинах імперії німецькою мовою. Чиновники, які нею не володіли, звільнялися з посад і замінялися німцями. Католицтво залишалося державною релігією, але церква і школа підпорядковувалися державі. Ще Марія-Терезія скасувала інквізицію в Ломбардії, вилучила з кас церковних братств 3 млн гульденів та закрила 80 монастирів. Йосиф II знищив усі 642 братства, що існували в Австрії, і закрив 738 монастирів. Майно закритих монастирів було передане до бла­гочинного фонду. Воно оцінювалося в суму 170 92 гульдени, причому відсутні дані з Моравії, Чехії і Тіролю. Майбутнім священикам навіть заборонялося навчатися в Римі. Завершенням релігійної реформи стало підпорядкування кліриків контролю світських чиновників (з виплатою жалування з казни), а також т. зв. патент про віротерпи­мість, що надавав свободу совісті лютеранам, кальвіністам, право­славним і греко-католикам.

Укази 6 липня 1771 р. і 13 серпня 1775 р. фіксували розміри панщини (3 дні на тиждень по 10 годин) і оброків. Обмежувалось право поміщиків на вотчинний суд та розпорядження селянською землею. В королівському домені панщина скасовувалася. Йосиф II пішов навіть далі. 1 листопада 1781 р. був виданий знаменитий патент про знищення кріпосного права для Чехії, Моравії та земель власне австрійської частини монархії (за 8 років до Французької революції!). Кріпосну залежність було замінено відносинами підданства, які на той час вже існували в частині власне австрійських земель. Піддані повинні і надалі коритися поміщикам, але дістали особисту свободу. Селянин тепер міг вільно одружуватися, вільно покидати маєток, вільно обирати будь-яке ремесло. Піддані звільнялися від служби при панському дворі, але мусили відбувати панщину та інші повинності на користь землевласників. Викуп землі селянами залежав від «добровільної угоди» селян з поміщиками. В 1783-1789 pp. уряд намагався запровадити єдиний поземельний податок (70% валового прибутку господарства селянину, 12% - державі, 18% - поміщику). Після смерті Иосифа II (1790 р.) і революції у Франції реакційне дворянство домоглося скасування майже усіх його реформ.

Рекомендована література

Галанза П. Н. Феодальное государство и право.- М., 1963.

История государства и права зарубежных стран: Рабовладельческое и фе­одальное государство и право. / Под. ред. П. Н. Галанзы и Б. С. Громакова-М, 1980.

История средних веков. Т. 1.- М.: Госполитиздат, 1952.

Краткая Всемирная история. Кн. 1,- М.: Наука, 1967.

Мортон А. Л. История Англии.- М.: Иностранная литература, 1950.

Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран.- М: Юридическая литература, 1984.-С. 114.

Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія.-К.: Вентурі, 1995.- С 48-50.