Німецький абсолютизм

У Німеччині абсолютизм склався як абсолютизм обласний, князів­ський, а не загальнодержавний. Влада імператора була надто розхи­тана селянською війною 1524-1525 pp. та антипапістським рухом, що вилився у Реформацію. Поразка селян у війні виявилася вигідною лише для князів. Саме їх війська відіграли головну роль у розгромі сил повсталих. Дворянство нижчого рангу і церква вийшли з цієї війни ослабленими. Кріпацтво стало загальним явищем, пожиттєві і спадкові наділи селян були перетворені на короткотермінові тримання (це дозволяло довільно збільшувати повинності), общинні землі суттєво урізані.

На імперському Шпейєрському сеймі 1526 р. князі здійснили тиск на імператора. В результаті з'явився імператорський указ, згідно з яким встановлювалося, що у справах релігії та віросповідання кожний імперський чин керується почуттям відповідальності перед Богом та імператором. Цю формулу слід було розуміти як законодавче визнання принципу cujus regio, ejus religio - «чиє правління, того й віра». Такий підхід означав посилення абсолютизму в межах невеликих князівств, на які була розбита Німеччина. Значна частина князів швидко прийняла лютеранство, після чого церковна земля і майно католицької церкви конфісковувались на користь монархів. Це в свою чергу сприяло їх дальшому посиленню та зміцненню незалежності від імпе­раторського трону.

Спроби імператора Карла V насаджувати свій, загальноімперський, абсолютизм з допомогою папського престолу зіткнулися з могутнім протестантським рухом. Саме він став опорою князівської могутності і непокірності. Втручання у внутрішньонімецьку боротьбу французь­кого короля (він підтримав протестантів в обмін на міста Мец, Тур, Верден і Камбре) мало визначальний вплив на розстановку політичних сил в Німецькій імперії. В 1555 р. католики були вимушені укласти з протестантами Аугсбурзький релігійний мир, за яким кожному імперському чину надавалося право сповідувати ту релігію, яку він вважає істинною. В 1608 р. в Агаузені з ініціативи курфюрста пфальц-ського Фрідріха виникла Ліга захисту протестантизму. У відповідь у 1609 р. у Мюнхені була створена католицька Ліга, вождем котрої став Фердинанд Штірійський. 19 липня 1617р. Фердинанд Штірійський був обраний чеським сеймом чеським королем.

Однак після ряду порушень прав гуситів (місцевих протестантів) уже в 1618 р. чеський сейм обрав королем Чехії Фрідріха Пфальцсь-кого, протестанта-кальвініста. Розпочалася Тридцятилітня війна 1618-1648 pp., у яку в тій чи іншій мірі були втягнуті усі європейські країни і яка завершилася Вестфальським миром. Він означав поразку Німець­кої імперії Габсбургів. Частина німецьких земель була втрачена на користь сусідів, отримали незалежність Швейцарія та Нідерланди, кальвіністів урівняли в правах з католиками і лютеранами. Німецькі князі отримали право на самостійну зовнішню політику. Імператор був відсторонений від будь-якого втручання у внутрішні справи князівств. Перед вступом на посаду він був змушений підписувати обме­жувальну грамоту, т. зв. виборчу капітуляцію. Отже, новообраний імператор, крім зобов'язання дотримуватися Золотої булли 1356 р., повинен був давати обіцянку не передавати владу у спадок, скликати представників знатних станів для вирішення загальноімперських питань.

Представниками вищої влади, поряд з імператором, виступали 8 (з 1692 p.- 9) курфюрстів. На з'їздах курфюрстів відбувалися вибори імператора та складалися виборчі капітуляції. Крім того, усі інші вищі імперські посади вважалися надбанням окремих курфюрстів. Питання загальноімперського значення належали до компетенції імперського сейму - рейхстагу. На таких сеймах курфюрсти складали свою окрему курію. Вони розпоряджалися роздачею чинів, монетною і митною регаліями, імперськими фінансами. Друге місце посідала курія князів (62 світських і 36 церковних). Третю - міську - курію становили пред­ставники імперських міст. Після імперського сейму 1653-1654 pp. на їх думку перестали зважати. Тоді ж установився порядок, за яким курія міст голосувала лише після досягнення повної згоди двох перших курій.

Імперія остаточно перетворилася на конгломерат з приблизно 300 держав, державок і державочок, де були не тільки різні політичні режими (світські чи духовні монархії"), але й різні релігії, закони, мита, тарифи, міри ваги і довжини тощо.

Найбільшого значення серед цих суб'єктів права набули Пруссія та Австрія. Вони стали справжніми гігантами на фоні інших. Так, у Вест-фалії на 1200 кв. миль припадало 52 держави. У Франконії і Швабії на кожну «абсолютну монархію» припадало в середньому 8 кв. миль.