Бранденбурзько-Прусська держава

Династія Гогенцоллернів почала князювати у Бранденбурзі в 1415 p., коли площа держави дорівнювала 23 751 кв. км (для порівняння, площа Львівської області - 28,8 тис. кв. км). У 1618 р. до зрослого на той час Бранденбурга приєдналася територія колишнього Тев­тонського ордену - герцогство Прусське - як ленне держання, залежне від Польщі. Засновником нової держави вважається Фрідріх Вільгельм, курфюрст Бранденбурзький (1640-1688), який за Вестфальським мир­ним договором одержав частину Померанії та ряд єпископств. Його держава стала притулком для протестантів з Франції (20 тис. між 1685 та 1703 pp.), Нідерландів, Швейцарії, Чехії (13 тис. за той же період). Одночасно держава подбала про розвиток промисловості і торгівлі.

Пруссія формально не входила до складу Німецької імперії, що до­зволяло місцевим курфюрстам, посилаючись на свій статус прусських герцогів, проводити відносно самостійну політику. За свою лояльність імперії курфюрсти Бранденбурга вимагали (і домагалися!) численних політичних і територіальних поступок: проголошення Пруссії королівством з наданням курфюрсту титулу короля (1701 p.), приєд­нання герцогства Гельдерн (1713 р.), м. Штеттіна і Західної Померанії (1720 р.) тощо. В державі була створена унікальна політична система, яку справедливо називали «поліцейською державою».

Засновником цієї системи вважають короля Фрідріха Вільгельма І (1713-1740). За наказом короля, на вулицях Берліна роздягали жінок, якщо їх вбрання було пошите з імпортних тканин, оскільки ввіз іно­земних товарів, за невеликим винятком, був заборонений. Це може вважатися, як кажуть, тією краплиною води, в якій відбивається океан. Адже виконання королівських указів забезпечувалося методами, радикальними до безглуздя. Биття і накази супроводжувалися сентен­ціями на зразок: «Не потерплю заперечень» або «Коритися і не роз­думувати». Армія зросла удвоє - до 85 486 солдатів, що становило 4 відсотки загальної кількості населення. Це була четверта за величи­ною армія Європи, де Пруссія за територією (118 426 кв. км) стояла на десятому, а за кількістю населення (2250 тис, у Львівській області сьогодні - 2,8 млн - Авт.) - на тринадцятому місці. З державних до­ходів, які становили близько 7 млн талерів - 3,6 млн йшло на армію.

Як тільки поміщики-юнкери спробували зорганізуватися у свою дворянську «фронду», королівська влада рішуче придушила уже першу спробу. Чиновницький апарат свідомо набирався не тільки з дворян, а й з бюргерів, причому обов'язково немісцевого походження (з іншої області королівства). Центральне управління в 1723 р. було реорганізовано у «верховне генеральне управління фінансів, військ і доменів». Найменше дбали про судове управління, куди Фрідріх Віль­гельм І посилав «безголових дворянчиків, непридатних ні для армії, ні для збирання податків».

Уже за Фрідріха II (1740-1786) армія претендувала на перше місце в Європі (186 тис. чол.), її утримання обходилося в 13 млн талерів річно (2/3 державного доходу). Правління цього короля вважається своєрідною епохою «просвіченого абсолютизму» для Пруссії. Далі обмежувалася зовнішня торгівля - при виїзді купців за кордон їм дозволялося узяти не більш як 210 талерів. Найвищої ефективності досягла податкова система. Робилися декларативні спроби звільнити селян від кріпосної залежності.

За Фрідріха Вільгельма II (1786-1797) внаслідок участі Пруссії в поділах території Польщі саме Королівство зросло до 194 891 кв. км з 5430 тис. населення. Включення слов'янських земель вимагало нового посилення адміністративного апарату. Цей апарат вважався в тогоча­сній Європі «зразковим» (особливо захоплювався цим зразком росій­ський імператор Павло І). В Пруссії поліція і чиновники регулювали усе: спосіб виготовлення товарів, час роботи і торгівлі, місце запаленої лампи в жилому будинку і господарському приміщенні, кількість пляшок вина на селянському весіллі, розмір приданого для нареченої і т. д. і т. п. В країні були навіть введені посади «винюхувачів кави», які за запахом з вулиці визначали, де п'ють контрабандний безакциз-ний товар. Винних у порушеннях регламентів карали смертю і каторгою. Поширеними були шпигунство і доноси. Асоціальна поведінка винищувалася, так би мовити, на генетичному рівні.

Сучасні громадяни Німеччини підсміюються над пруссаками за їх, навіть за німецькими мірками, надмірну обов'язковість і законослух­няність. З іншого боку, в будь-якій німецькій федеральній землі натовп буде слухняно чекати зеленого сигналу світлофора на пустій від машин вулиці. Помітивши правопорушення, наприклад, викинуте на ходу з машини сміття, німець обов'язково зателефонує до поліції. По­рядок - «орднунг» у цього народу, що називається, в крові, а корені цього явища, можливо, слід шукати саме в даному історичному проміжку.

Найпомітнішою пам'яткою законодавства Пруссії доби абсолюти­зму стало Прусське земське укладення 1794 р. Воно майже повністю зберігало норми феодального права, включаючи і ставлення до неру­хомої власності. Доступ буржуазії до набуття землі обмежувався. Збе­рігався поділ населення на «панів» і «слуг». Саме Укладення має дві частини. У першій - записані норми цивільного права, в другій -правове становище станів, державних установ, шкіл, церкви, а також статті карного права. Укладення санкціонувало тортури та паличні удари.