Тема 7. Мозок і психіка План семінару

1. Будова, функціонування і властивості центральної нервової системи людини:

а) будова ЦНС ;

б) будова функції кори головного мозку ;

в) ретикулярна формація;

г) шляхи проведення нервових імпульсів

2. Психіка і мозок людини. Принципи і загальні міханізми зв'язку

Стислий зміст теми

За сучасними даними, мозок має складну будову і є наслідком еволюції нервової системи — сукупності цент­ральних і периферичних утворень, що регулюють усі функції організму. Якісно новим етапом еволюції стала поява у хребетних головного мозку — системи нервових апаратів, які дають змогу виробляти індивідуально мінливу поведінку.

Кора та підкоркові структури мозку мають близько 14 млрд нервових клітин- невронів. Кожен неврон може перебувати в шести якісно різних станах і має в середньому близько 5 тис. контактів з іншими невронами, що характеризує величезні можливості людського мозку.

Мозок складається також зі структур — функціональних блоків, які взаємодіють і надбудовуються один над одним. Це блок тонусу кори, блок прийому, переробки і збереження інформації, блок програмування, регуляції і контролю діяльності.

Блок тонусу кори є енергетичною станцією мозку, що забезпечує необхідну для здійснення будь-якої дії збудливість його основних структур. Головним апаратом цього блоку є сучастий утвір — особливе нервове утвореня стовбурових відділів головного мозку, що акумулює різноманітні джерела активізації кори (процеси обміну, зовнішні подразнення, власний енергетичний потенціал) і регулює рівень її збудли­вості. Це досягається завдяки великій кількості її аферентних ( від. лат. аїїего — приношу, доставляю) і еферентних ( від лат. ейегепз — той, що виносить) зв'язків з різними відділами го­ловного і спиного мозку . Порушення їх спричинює патологічну сонливість, зниження тонусу м'язів, вегетативні розлади тощо.

До блоку прийому, переробки і збереження інформації надходять збудження від органів чуття. Його апарати розта­шовані в задніх відділах півкуль і складаються із зорових (потиличних), слухових (скроневих) і загальночутливих (тім'яних) відділів кори та відповідних підкіркових структур. Основою цього блоку є первинні ( проекційні) зони, неврони яких мають високу спеціалізацію.

Над первинними надбудовуються вторинні (гностичні) зони кори, неврони яких об'єднують і комбінують збудження від подразників. Основою третинних зон (зон перекриття) є нервові утворення нижньотім'яної ділянки мозку. В них інтегруються збудження, що проходять через первинні і вторинні зони. Тут же відбувається їх перекодування у форму, придатну для організації процесів мислення та пам'яті.

Блок програмування, регуляції і контролю відповідає за уникненя намірів, програм внутрішніх і зовнішніх дій. Він міститься у передніх лобових частках великих півкуль, входом до яких слугує рухова зона кори, безпосередньо пов'язана з м'язами кінцівок людини, обличчя, губ, язика. Первинну зону цього блоку становлять верхні шари кори — неврони і спеціальні клітини — глії, що підтримують їх роботу. Над нею міститься вторинна зона — лобові частки кори. Електричне подразнення цих ділянок викликає цілі комплекси рухів (повороти очей, голови, всього тіла, хапання тощо), що вказує на їх інтегративну роль. Третинною, найважливішою зоною блоку є передлобові (префронтальні) відділи мозку, які мають вирішальне значення в регуляції найскладніших форм поведінки людини. Вони пов'язані не тільки з розташованими нижче зонами цього блоку, а й з апаратами інших блоків, насамперед з сітчастим утвором. Завдяки цьому у пре-фронтальних відділах відбуваються переробка імпульсів, що йдуть від усіх структур мозку, а також організація низхідних впливів на ці структури. Функція префронтальних відділів здійснюється за участю мови, за допомогою якої людина створює усвідомлені програми поведінки. В цілому лобові частки регулюють вищі психічні функції.

Будь-яке психічне явище є результатом спільної і водночас спеціалізованої функції всіх блоків.

Функція всіх систем мозку проявляється у вигляді біо­електричної активності мозку — характеристик збудження окремих невронів та їх груп.

Відомо, що надходження якоїсь інформації з зовнішнього світу викликає дві фази такої активності: 1) біоелектричну відповідь проекційних зон кори на аферентні сигнали, що несуть переважно фізичні параметри інформації для організму. Синтез цих параметрів дає власне психічне явище — відчуття.

Якщо психіка людини, особливо її вищі прояви, залежить від спеціалізованої і водночас інтегрованої роботи головного мозку, то її поведінка, як і будь-якої живої істоти, передбачає мобілізацію структур не лише центральної, а й периферичної нервової системи. Таке широке об'єднання різнолокалізо-ваних, різнорівневих нервових структур і процесів дістало назву функціональної системи організму і стало предметом теорії функціональних систем.

Аферентний синтез — об'єднання різноманітної інформації, необхідної для прийняття рішення залежно від того, який результат потрібен у певний момент пристосувальної дії. Для цього залучаються відомості з пам'яті, актуалізується певна потреба, відбувається зворотна аферентація — враховуються відомості про навколішнє середовище. Це є відповіддю на пусковий стимул-подразник, що пристосовує аферентий синтез до умов, найпринятніших для успіху виконуваної дії.

Прийняття рішення — переведення аферентного синтезу до програми дій, унаслідок чого з великої кількості варіантів пристосувального акту обирається той, що дає змогу орга­нізмові досягти найбільшої ефективності.

Акцептор (від лат.ассерСог — одержувач) результатів дії — апарат прогнозування й оцінки властивостей (фізичних, хімічних, біологічних) результату дії функціональної системи. Він формується раніше, ніж відбувається дія, і має всі ознаки майбутнього результату. Тобто цей механізм виконує функцію випереджувального відображення дійсності. Він використовує попередній досвід й існує у вигляді схеми майбутньої дії, яка порівнюється з параметрами реального результату завдяки інформації, що надходить шляхом зворотної аферентаїї. Якщо ці параметри не збігаються, до програми дій вводяться корективи або функціональна система формується заново. У цьому разі спочатку виникає орієнтувальна реакція, яка супроводжується електричною активністю кори і підкірки (Шуміліна, Журавльов).

У разі невідповідності параметрів виконаної дії продукуються негативні емоції, які спонукають до продовження дії за скоригова-ною програмою доти, доки не буде отриманий очікуваний результат. Якщо збігу було досягнуто з першої спроби, виникають позитивні емоції і виконувану дію припиняють. До того ж емоції пронизують і аферентний синтез, і етапи прийняття рішення.

Дослідження роботи функціональних систем організму у зв'язку з оволодінням людиною знаками — мовленням, письмом, грою та музичних інструментах, професійною діяльністю тощо — показало, що при цьому вони трансфор­муються у психічні ( знакові) функціональні системи.